ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12.02.15р. Справа № 904/71/15
За позовом Вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва (м. Миколаїв)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С. Інжиніринг Груп" (м. Дніпропетровськ)
про стягнення заборгованості з оплати вартості проживання працівників підприємства у гуртожитку в сумі 207 900 грн. 00 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ:
Вище професійне училище суднобудування м. Миколаєва (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С. Інжиніринг Груп" (далі-відповідач) заборгованість з оплати вартості проживання працівників підприємства у гуртожитку в сумі 207 900 грн. 00 коп.
Сума позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач і відповідач на підставі письмової домовленості уклали угоду, згідно якої позивач надає відповідачу кімнати у належному йому гуртожитку для тимчасового проживання його робітників, які знаходяться у службовому відрядженні у місті Миколаєві. Так, позивачем його зобов'язання за вказаною угодою були виконані у повному обсязі, в свою чергу, відповідачем надані у період липня 2013 року по грудень 2013 року послуги були оплачені лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 207 900 грн. 00 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 26.01.2015.
Позивачем вимоги ухвали суду були виконані, у судовому засіданні 26.01.2015 представник позивача обґрунтував позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача 26.01.2015 у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.
Так, ухвалою суду від 26.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
У судове засідання 12.02.2015 представник позивача не з'явився, при цьому слід відзначити, що ухвалою суду від 26.01.2015 явка повноваженого представника позивача була залишена на розсуд сторони, у зв'язку з тим, що позивачем було подано заяву про розгляд справи 12.02.2015 без участі його представника, а також були виконані вимоги ухвал суду у повному обсязі.
Представник відповідача вдруге у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Так, до господарського суду було повернуто поштове повідомлення, яке підтверджує, що поштове відправлення з ухвалою суду від 26.01.2015, було вручено відповідачу 04.02.2015 (а.с.71).
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Крім того, судом задоволено клопотання позивача про розгляд справи 12.02.2015 без участі його представника.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
ВСТАНОВИВ:
Згідно частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з надання послуг шляхом підписання листів-заявок на надання послуг та виставлення рахунків на оплату, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
Так, відповідач звертався з листами до позивача з проханням розмістити для тимчасового проживання його працівників у вказаній в листах кількості у гуртожитку позивача, що знаходиться у місті Миколаєві, а саме:
- лист від 05.08.2012 № АС-1 щодо розміщення 20 чоловік з 06.09.2012;
- лист від 01.11.2012 № АС-37/1 щодо розміщення 60 чоловік з 01.11.2012. У листі відповідач зазначив, що оплату у безготівковій формі гарантує;
- лист від 29.04.2013 № АС-209 щодо розміщення 9 чоловік з 29.04.2013 по 30.04.2013. У листі відповідач зазначив, що оплату гарантує у відповідності до виставлених рахунків;
- лист від 03.05.2013 № АС-210 щодо розміщення 18 чоловік з 01.05.2013 та 1 чоловіка з 25.05.2013. У листі відповідач зазначив, що оплату гарантує у відповідності до виставлених рахунків;
- лист від 13.05.2013 № АС-219 щодо розміщення 20 чоловік з 13.05.2013 по 15.05.2013 та 9 чоловік 16.05.2013. У листі відповідач зазначив, що оплату гарантує у відповідності до виставлених рахунків;
- лист від 27.06.2013 № АС-325 щодо розміщення 70 чоловік з 17.05.2013 по 31.08.2013 та 9 чоловік 16.05.2013. У листі відповідач зазначив, що оплату по факту заселення гарантує;
- лист від 02.09.2013 № АС-437 щодо розміщення до 70 чоловік з 01.09.2013 по 30.11.2013. У листі відповідач зазначив, що оплату гарантує;
- лист від 11.12.2013 № АС-547 щодо розміщення до 35 чоловік з можливістю доселення з 01.12.2013 по 31.12.2013. У листі відповідач зазначив, що оплату по фату проживання гарантує (а.с. 27-34).
В свою чергу позивачем були надані відповідачу послуги з надання кімнат у належному йому гуртожитку для тимчасового проживання працівників відповідача, відповідно до вимог, визначених у вищевказаних листах, у період з липня 2013 року по грудень 2013 року на загальну суму 207 900 грн. 00 коп.
З урахуванням викладеного, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату наданих послуг всього на суму 207 900 грн. 00 коп., а саме:
- рахунок № 116 від 08.07.2013 на суму 25 525 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в липні 2013 року;
- рахунок № 128 від 23.07.2013 на суму 17 850 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в липні 2013 року. Рахунок був оплачений відповідачем у повному обсязі.
- рахунок № 133 від 02.08.2013 на суму 21 000 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в серпні 2013 року;
- рахунок № 143 від 07.08.2013 на суму 225 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в серпні 2013 року;
- рахунок № 148 від 30.08.2013 на суму 24 725 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в серпні 2013 року;
- рахунок № 163 від 16.09.2013 на суму 24 600 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в вересні 2013 року;
- рахунок № 166 від 26.09.2013 на суму 21 850 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в вересні 2013 року;
- рахунок № 191 від 14.10.2013 на суму 22 250 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в жовтні 2013 року;
- рахунок № 198 від 28.10.2013 на суму 20 775 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в жовтні 2013 року;
- рахунок № 211 від 07.11.2013 на суму 15 675 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в листопаді 2013 року;
- рахунок № 222 від 27.11.2013 на суму 12 425 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в листопаді 2013 року;
- рахунок № 238 від 13.12.2013 на суму 10 700 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в грудні 2013 року;
- рахунок № 244 від 24.12.2013 на суму 8 150 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в грудні 2013 року (а.с. 38-56).
При цьому, відповідач здійснив оплату лише згідно одного рахунку - № 128 від 23.07.2013 на суму 17 850 грн. 00 коп. за проживання в гуртожитку в липні 2013 року, в сумі 17 850 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.59).
Отже, відповідачем були порушені зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з надання кімнат у належному йому гуртожитку для тимчасового проживання працівників відповідача в період з липня 2013 року по грудень 2013 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 207 900 грн. 00 коп., що і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Враховуючи те, що фактично за зверненням відповідача позивачем були надані послуги з надання кімнат для тимчасового проживання працівників відповідача в належному позивачу гуртожитку, що розташований у місті Миколаєві, то суд вважає, що сторони уклали договір про надання послуг у спрощений спосіб, виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з пунктом 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, з урахуванням наявності замовлення відповідача, яке містилося у листах, що надсилались позивачу, сторонами було узгоджено предмет договору - надання послуг з розміщення для тимчасового проживання у гуртожитку визначеної кількості чоловік на визначений відповідачем період (строк дії). Крім того, у своїх листах відповідач гарантував оплату, зазначаючи або оплату по факту проживання, або оплату згідно виставлених позивачем рахунків. Вартість послуг, що надавались була визначена позивачем у калькуляції станом на 01.01.2012 (а.с.26), а отже була прийнята відповідачем та погоджена з його сторони.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, у листах відповідач гарантував оплату наступним чином: по факту проживання, оплату згідно виставлених позивачем рахунків, в будь-якому випадку останній був зобов'язаний дотримуватись вимог щодо строків оплати, передбачених статтею 530 Цивільного кодексу України. При цьому, вказане зобов'язання ним систематично порушувалось, оскільки за період з липня 2013 року по грудень 2013 року було оплачено лише один рахунок.
Слід зауважити, що позивачем було направлено на адресу відповідача дві претензії:
- претензію № 210 від 26.10.2013 про здійснення розрахунків за послуги з проживання в сумі 158 025 грн. 00 коп. станом на жовтень 2013 року (а.с.18-19);
- претензію № 210 від 24.11.2014 про погашення заборгованості в сумі 207 900 грн. 00 коп. (а.с.18-19).
Вказані претензії позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що строк оплати наданих позивачем послуг є таким, що настав.
Доказів оплати відповідачем наданих позивачем послуг суду не надано.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт звіряння взаєморозрахунків від 25.12.2013, підписаний позивачем та відповідачем, відповідно до якого станом на 25.12.2013 за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 207 900 грн. 00 коп. (а..с.25).
Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 207 900 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С. Інжиніринг Груп" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Свердлова, 37; ідентифікаційний код 37211886) на користь Вищого професійного училища суднобудування м. Миколаєва (54052, м. Миколаїв, вул.Айвазовського, 6-А; ідентифікаційний код 02545927) - 207 900 грн. 00 коп. основного боргу, 4 158 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко