Справа № 348/1892/14-ц

Провадження № 22-ц/779/217/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О.Я.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» -

Кендиша В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Надвірнянського районного суду від 02 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пред'явлено позов, який в процесі розгляду справи був уточнений, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору №22/07-МК-17, укладеного 11.06.2007 року на суму 35000 доларів США, зі сплатою 15%, а з 29.08.2008 року - 17% за користування кредитом та кінцевим терміном повернення 10.06.2022 року, утворилась заборгованість у розмірі 1358892,83 грн. Посилаючись на те, що в добровільному порядку ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який являється поручителем по вищезгаданому договору кредиту, заборгованості не погашають, Банк просив стягнути дану заборгованість з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з займаної квартири та визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а також стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 02 грудня 2014 року в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Апелянт вказує, що застосувавши до даних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд не врахував, що він носить тимчасовий характер, і відмовляючи в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, остаточно позбавляє Банк захистити порушене право. На думку апелянта, суд повинен був зупинити стягнення шляхом відстрочення виконання судового рішення в порядку ст.217 ЦПК України. Крім того, апелянт вказує на те, що на правовідносини, які виникли між сторонами, вищеназваний закон не поширюється, оскільки вони виникли до набрання чинності даним законом. Також зазначає, що суд не врахував той факт, що боржник ОСОБА_3 володіє будинком по АДРЕСА_2 площею 314 кв.м. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі та відстрочити виконання рішення суду на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року.

У судовому засіданні представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Кендиш В.Ф. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоч судові повідомлення останніми були отримані завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у їх відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції посилався на те, що на час розгляду спору набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті», який встановлює заборону відчуження житла, яке є предметом іпотеки, якщо воно використовується як місце постійного проживання позичальника, без згоди власника.

Однак, на думку колегії, з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми названого закону.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 11.06.2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №22/07-МК-17 на суму 35000 доларів США, зі сплатою 15% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення 10.06.2022 року (а.с.4-7). Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №01-22/07-МК-17 (а.с. 8-10). Крім того, в забезпечення виконання даного договору між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого останні надали в іпотеку належну їм на праві приватної власності трьохкімнатну квартиру загальною площею 66,6 кв.м АДРЕСА_1 (а.с.74).

У зв'язку із порушенням ОСОБА_3 умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 15.07.2014 року становила 1272198,97 грн, а з врахуванням курсу долара станом на 19.09.2014 року - 1358892,83 грн, з яких: 360 617,53 грн строкової заборгованості по основному боргу; 94369,39 грн простроченої заборгованості по основному боргу; 9668,53 грн строкової заборгованості по відсотках; 211162,04 грн простроченої заборгованості по відсотках та 683075,34 грн пені за прострочення заборгованості по основному боргу та відсотках (а.с.26, 58).

Згідно ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позивач має право на дострокове стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, на одночасне пред'явлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із змісту договору іпотеки, укладеного між сторонами, зокрема п.п. 4.2, 4.3 вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Право вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно належить іпотекодержателю.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що через неналежне виконання умов ОСОБА_3 кредитного договору утворилась заборгованість, для погашення якої банк згідно наведених вище норм Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 статті 109 Житлового Кодексу України із змінами та доповненнями передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятком, встановленим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житло протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. У разі невиконання вимоги добровільно примусове виселення жильців з іпотечного житла здійснюється на підставі рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що вимога ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про виселення відповідачем вручена 18.06.2014 року (а.с.75-79).

З вище наведеного випливає, що в даному випадку є загальні правові підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо звернення стягнення на належне відповідачам іпотечне майно та їх виселення із спірної квартири.

Однак, застосування судом до даних правовідносин норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як підстави для відмови у позові банку про звернення стягнення на іпотечного майна та виселення відповідачів із спірної квартири, на думку колегії суддів, є необґрунтованим, виходячи із наступного.

З моменту набрання чинності вищеназваного Закону, а саме з 7 червня 2014 року і протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Оскільки позовні вимоги Банку про звернення стягнення на квартиру та виселення відповідачів є доведеними, і такими, що підлягають до задоволення, то норми названого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на думку колегії суддів, є підставою не для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог, а для відстрочення судового рішення, яким задоволено названі вимоги, в порядку, визначеному ст.217 ЦПК України.

Така ж правова позиція висловлюється Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 15.10.2014 року, 29.10.2014 року у справах за аналогічними позовами.

Разом з тим, колегія суддів, не погоджується із розміром пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам, яку Банк просить стягнути.

З розрахунку заборгованості Банку на а.с.26 та 58 вбачається, що розмір пені - 683075,34 грн, який нарахований за один рік до пред'явлення позову значно перевищує розмір завданих Банку невиконанням зобов'язань по кредитному договору збитків.

Згідно із ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, оскільки ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру пені за прострочення заборгованості по основному боргу та відсотках з 683075,34 грн до 180000 грн.

Що ж стосується позовної вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, то у даній позовній вимозі слід відмовити, оскільки втрата права користування житловим приміщенням буде наслідком припинення права власності на житлове приміщення колишніми його власниками.

Приймаючи до уваги вище викладене, оскаржене рішення не може бути залишене в силі. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218; 307; 309; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду від 02 грудня 2014 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

В рахунок погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №22/07-МК-17 від 11.06.2007 року, яка станом на 15.07.2014 року складається з 360617 (триста шістдесят тисяч шістсот сімнадцять) грн 53 коп строкової заборгованості по основному боргу; 94369 (дев'яносто чотири тисячі триста шістдесят дев'ять) грн 39 коп простроченої заборгованості по основному боргу; 9668 (дев'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн 53 коп строкової заборгованості по відсоткам; 211162 (двісті одинадцять тисяч сто шістдесят дві) грн 04 коп простроченої заборгованості по відсоткам та 180000 (сто вісімдесят тисяч) грн пені за прострочення заборгованості по основному боргу та відсоткам, а всього на загальну суму 855817 (вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот сімнадцять) грн 49 коп звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого житла.

Стягнути в користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з кожного по 913,50 грн сплаченого банком судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині звернення стягнення на майно, обтяжене іпотекою та щодо виселення відповідачів відстрочити на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко