У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 січня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді - Ковалевича С.П.
суддів: Собіни І.М., Шимківа С.С.
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Перевіривши докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2014 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.
ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав по відношенню до його малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.
На обґрунтування своєї скарги вказує, що жодних підстав для позбавлення його батьківських прав у суду не було і немає. Ще до розірвання шлюбу він звертався до органу опіки та піклування із заявою про визначення способу участі у вихованні дитини, оскільки дружина перешкоджала йому бачитись з сином. Його неодноразові спроби побачитись з сином закінчувались невдало у зв'язку з перешкодами з боку позивача та її родини.
Необґрунтованим вважає посилання суду першої інстанції, як на підставу для задоволення позовних вимог на те, що письмові заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності змоги спілкуватися з дитиною по вині позивача та її родини обґрунтовуються рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18.09.2013 року, яке набрало законної сили, оскільки саме цим рішенням скасовано розпорядження міського голови м.Рівне про встановлення режиму побачень, а іншим чином побачити дитину він змоги не мав і не має.
Позивачем не наведено жодних фактів та аргументів, які б свідчили про те, що його спілкування з сином ОСОБА_4 може перешкоджати його нормальному розвитку.
Посилаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи позов і позбавляючи відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог через встановлені в судовому засіданні факти, зокрема те, що ОСОБА_1 маючи юридичну і фактичну можливість до вчинення дій, які становлять зміст батьківського обов'язку, свідомо та умисно ухиляється від їх виконання протягом трьох років.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази, з якими погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2009 року, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Рівненського міського суду від 18 грудня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу змінено прізвище неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на прізвище матері «ОСОБА_2». Неповнолітнього сина сторін залишено проживати з матір'ю.
Як правильно встановлено судом першої інстанції відповідач ОСОБА_1 свідомо та умисно протягом останніх трьох років ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_4 та жодного доказу щодо наявності звернень відповідача до компетентних органі щодо порушення його прав позивачем чи членами її родини суду не надав.
Належним апеляційний суд вважає твердження місцевого суду про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які могли стати перешкодою у здійсненні ним батьківських обов'язків, що свідчить про винну поведінку відповідача в ухиленні від виховання дитини.
Так само обґрунтованим колегія суддів вважає і покликання на рішення Рівненського міського суду від 18 грудня 2012 року, яким встановлено, що сторони по справі не проживають разом та не підтримують подружні стосунки з 01 жовтня 2011 року, з цього часу відповідач жодного разу не поцікавився долею свого малолітнього сина, чим самим взагалі ухилився від виконання своїх батьківських обов'язків щодо малолітнього сина, знехтувавши обов'язком утримувати дитину без будь-якого пояснення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п. 15 своєї постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», вбачається, що позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист її інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до ст.9 Конвенції ООН про права дитини від 27.02.1991 року, якою визначено основну умову про неможливість розлучення дитини з батьками, однак у разі якнайкращих інтересів дитини таке розлучення є доцільним.
Відповідач не надав суду належних доказів того, що він не мав можливості виконувати свої батьківські обов'язки з незалежних від нього причин, чи інших доказів, які свідчили б про поведінку позивачки, яка намагалася усунути батька від участі у вихованні дитини.
При вирішенні спірних правовідносин вірно враховано висновок Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-3255 від 06 жовтня 2014 року, яким визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав, а також думку прокурора про обґрунтованість та доведеність застосування крайньої міри відповідальності як позбавлення батьківських прав за умисне ухилення відповідача ОСОБА_1 від виховання малолітнього сина.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що жодних підстав для позбавлення його батьківських прав у суду не було і немає, це є крайнім заходом, який суд першої інстанції вжив, пославшись зокрема на те, що письмові заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності змоги спілкуватися з дитиною по вині позивача та її родини обґрунтовуються рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18.09.2013 року, яке набрало законної сили, оскільки саме цим рішенням скасовано розпорядження міського голови м.Рівне про встановлення режиму побачень, а іншим чином побачити дитину він змоги не мав і не має, то їх колегія суддів розцінює критично, оскільки апелянтом не було надано жодного належного та допустимого доказу, що факти викладені у вищезазначеному рішенні містять недостовірну інформацію, і що саме на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення про позбавлення батьківських прав, існували будь-які обставини, які суд не прийняв до уваги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, з якими погоджується і колегія суддів.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками відносно неповнолітнього сина, тобто ухилявся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини по справі, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.307, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Сторони по справі мають право оскаржити рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня проголошення ухвали апеляційної інстанції в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: С.П. Ковалевич
Судді: І.М. Собіна
С.С. Шимків