АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/2708/14-ц Номер провадження 22-ц/786/63/15Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Абрамова П.С., Корнієнка В.І., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: головне управління юстиції в Полтавській області, реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2014 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - задоволено.

Визнано недійсним договір дарування від 27 червня 1990 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчений секретарем виконкому Опішнянської сільської Ради народних депутатів.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2014 року доповнено резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

З рішенням суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохала рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2014 року про визнання договору дарування недійсним скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов в повному обсязі, у задоволені первісного позову відмовити, визнавши договір дарування дійсним та визнавши заповіт недійсним. Апелянт вважає, що дане рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судове засідання проводилося за участі позивача та її представника, представника відповідачки за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань

Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 квітня 1969 року Третьою Полтавською державною нотаріальною конторою, належав житловий будинок, господарські споруди та побудови в АДРЕСА_1 (а.с.4-5). 14 грудня 1988 року вона склала заповіт на все належне їй майно на користь сина ОСОБА_5 (а.с.3), який на момент розгляду справи є дійсним.

27 червня 1990 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування реєстровий №263, який посвідчений секретарем Опішнянського виконкому сільської ради народних депутатів, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вище згаданий договір дарування будинку від 27.06.1990 року, за життя ОСОБА_4 судом недійсним не визнавався, остання його дійсність не оскаржувала.

Даних про те, що даний договір укладався дарувальником внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин, матеріали справи не містять.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 з 08.02.2014 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла (а.с.15). 12 вересня 2012 року ОСОБА_5 подав заяву про прийняття спадщини до третьої Полтавської державної нотаріальної контори, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 12.09.2012 року (а.с.14). 10 липня 2013 року, не провівши оформлення на себе спадкового майна, ОСОБА_5 склав заповіт на ОСОБА_3 (а.с.11), який на момент розгляду справи є дійсним і ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер (а.с.13). Спадкодавцем ОСОБА_5 за життя питання дійсності спірного договору дарування не порушувалося, з відповідними заявами він до компетентних органів не звертався.

У встановлений законом строк ОСОБА_3 подала до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 02.09.2013 року (а.с.16). Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 квітня 2014 року приватний нотаріус ОСОБА_6 відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5, у зв'язку з тим, що не встановлено коло спадкоємців та не встановлено склад спадкового майна (а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування від 27 червня 1990 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є недійсним, оскільки при укладенні був порушений порядок його посвідчення, а саме останнє проведено не по місцю знаходження нерухомого майна, при наявності законодавчо закріпленої вимоги з даного приводу. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд, виходив з того, що відповідачка не є стороною заповіту, та не є тією особою, права та законні інтереси якої порушено даним правочином, а тому вимоги є безпідставними, оскільки її права не порушено, а тому відсутні і підстави для їх захисту.

Колегія суддів, вважає доводи апелянта, щодо оскарження висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому апеляційну скаргу в цій частин6і залишає без задоволення.

Статтями 1234-1236 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ст.ст. 1247-1248, 1253, 1257 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як

однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Виходячи з обставин справи, доводів зустрічної позовної заяви, наданих доказів, та положень зазначених вище норм закону, колегія суддів, погоджується з рішення місцевого суду про відмову у задоволенні зустрічного позову у зв'язку з безпідставністю позовних вимог, оскільки перевіркою заповіту від 10.07.2013 року складеного спадкодавцем ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 встановлено, що він складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, інші підстави для визнання його недійсним відсутні. Доводи ОСОБА_2 щодо підписання заповіту особою, яка не мала права, є безпідставними, оскільки заборона, яка не зазначена останньою, стосується свідків заповіту, а не підписанта. Даним заповітом не порушено права та законні інтереси відповідачки ОСОБА_2, а тому не потребують судового захисту.

Одночасно, колегія суддів, доводи апеляційної скарги, щодо незаконності висновків суду першої інстанції про задоволення первісного позову, вважає такими, що підлягають частковому задоволенню, висновки місцевого суду в цій частині необґрунтованими, а рішення суду таким, що підлягає скасування, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 227, 243-244 ЦК України (в редакції 1963 р.) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування нерухомого майна, що укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений. Недодержання цієї вимоги тягне за собою застосування правил, передбачених статтею 48 цього Кодексу.

Статтею 48 ЦК України (в редакції 1963 р.) передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч.5 ст. 35 Закону України «Про державний нотаріат», який був чинний на момент укладання спірного договору дарування, посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку (частини будинку) чи квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників провадиться за місцем знаходження жилого будинку державною нотаріальною конторою або виконавчим комітетом міської, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Беручи до уваги обставини справи встановленні судом, положення зазначених вище норм закону, колегія суддів, вважає що спірний договір дарування був укладений з дотриманням вимог щодо його форми, посвідчення договору було проведено органом в цілому уповноваженим на вчинення таким дій, проте не за місцем знаходження нерухомого майна. Даний факт вказує на порушення порядку посвідчення спірного договору, який існував на той час, що давала право зацікавленим особам ставити питання про його недійсність відповідно до ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 р.).

Мотиви суду першої інстанції та доводи позивача про наявність фактів підробки договору дарування, не можуть братися до уваги при розгляді справи по суті, оскільки з даного приводу відсутні остаточні висновки компетентних органів. Крім того дані доводи спростовуються наявними первинними даними в Опішнянській селищній раді Зіньківського району Полтавської області, згідно з якими 27.06.1990 року секретарем виконавчого комітету Гуріною Т.І. був посвідчений договір дарування за №263 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шодо нерухомого майна, яке розташоване в АДРЕСА_1 за вчиненні дій стягнено державне мито, які підтверджені офіційною інформацією. Сумніви щодо дати виготовлення бланку договору, пояснюється датою виготовлення дублікату документа працівниками селищної ради, які відповідно до чинного законодавства на той час, несли відповідальність за його відповідність оригіналу та достовірність даних у ньому.

Відповідно до ст.ст. 71, 74-76, 80 ЦК України (в редакції 1963р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

З наявних в матеріалах справи даних, ОСОБА_4 за життя, з моменту укладання договору до моменту своєї смерті, тобто протягом майже 12 років, дійсність спірного договору дарування не оскаржувала пропустивши строки позовної давності для захисту своїх прав. При цьому обставини, які б перешкоджали вчиненню останньою таких дій, були відсутні. До відповідних органів, з заявами про вчинення на неї тиску, погроз, насильства, обману, під час укладання спірного договору ОСОБА_4, не зверталася. Відповідних дій не було вчинено і її сином, спадкоємцем ОСОБА_5, який помер майже через півтора роки після неї.

Після спливу позовної давності захист права є неможливим, а оспорюваний правочин, який міг бути визнаний недійсним, набуває ознак правомірності і підлягає до застосування. Відповідно до положень ст.ст. 128, 243 ЦК України (в редакції 1963 року) право власності у відповідача на спірне нерухоме майно виникло з моменту укладення договору дарування, якому передувала передача дарунку.

Подальше проживання у житловому будинку ОСОБА_4 та її сина не змінило умов договору та не вплинуло на право власності відповідача, яка після вступу в силу нового Цивільного кодексу України, після смерті ОСОБА_4 та її сина, провела державну реєстрацію належного їй права у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Виходячи з викладеного вище права позивачки, як спадкоємця спадкодавця ОСОБА_5, діями відповідача, як власника щодо володіння, користування і розпорядження нерухомим майном, яким є житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1, не порушуються та не підлягають захисту у спосіб обраний останньою. Це при тому, що строк позовної давності у останньої для звернення до суду із зазначеним позовом, також сплив, оскільки право на звернення з позовом до суду яке мав спадкодавець, може перейти до його спадкоємців (наступних спадкоємців), лише в разі неможливості скористатися даним правом первинним спадкодавцем, права якого були порушені.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, часткового скасування рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2014 року та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2014 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин