Справа № 355/1125/14-ц Головуючий у І інстанції Коваленко К.В.

Провадження № 22-ц/780/392/15 Доповідач у 2 інстанції Голуб

Категорія 1 04.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

04 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.

за участі секретаря Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 14 листопада 2014 року у справі за позовом позовом ОСОБА_1 до Лехнівської сільської ради Баришівського району Київської області треті особи Перша Київська державна нотаріальна контора, Баришівське районне управління юстиції в особі сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року позивач пред»явив в суді названий позов, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його бабуся по материнській лінії ОСОБА_2 Її донька, мати позивача, ОСОБА_3 прийняла спадщину померлої, що підтверджується свідоцтвом про спадщину за заповітом від 31 липня 2010 року. ОСОБА_4 отримала у спадщину 1/2 частки земельних ділянок загальною площею 4,085 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Лехнівської сільської ради: ділянка НОМЕР_1, кадастровий №3220283000:09:068:0440; ділянка НОМЕР_2, кадастровий №3220283000:09:072:0247, Баришівського району Київської області.

19 вересня 2010 року ОСОБА_4 померла і не встигла здійснити державну реєстрацію за собою права власності на спадкове нерухоме майно.

Позивач своєчасно звернувся з відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, проте 19 травня 2014 р. Першою Київською державною нотаріальною конторою позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки земельних ділянок загальною площею 4,085 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Лехнівської сільської ради: ділянка НОМЕР_1, кадастровий №3220283000:09:068:0440; ділянка НОМЕР_2, кадастровий №3220283000:09:072:0247, Баришівського району Київської області. Свою відмову Перша Київська державна нотаріальна контора мотивувала тим, що право власності на нерухоме майно не пройшло державної реєстрації за ОСОБА_4 як того вимагала ст.1299 ЦК України, яка діяла на той час.

Позивач вважав, що його право на отримання у власність земельних ділянок в порядку спадкування підлягає захисту, оскільки в інший спосіб, він його захистити не може. Просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частки земельних ділянок загальною площею 4,085 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Лехнівської сільської ради: ділянка НОМЕР_1, кадастровий №3220283000:09:068:0440; ділянка НОМЕР_2, кадастровий №3220283000:09:072:0247, Баришівського району Київської області.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 14 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права, а саме ч.5 ст. 1268. ч.3 ст. 1297, 392 ЦК України.

Позивач просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_2. Її донька, мати позивача ОСОБА_4, прийняла спадщину померлої, що складається з 1/2 частки земельних ділянок загальною площею 4,085 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Лехнівської сільської ради: ділянка НОМЕР_1, кадастровий №3220283000:09:068:0440; ділянка НОМЕР_2, кадастровий №3220283000:09:072:0247, Баришівського району Київської області.

19 вересня 2010 року ОСОБА_4 померла, та не встигла здійснити державну реєстрацію за собою права власності на спадкове нерухоме майно.

Позивач своєчасно звернувся з відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, проте 19 травня 2014 р. Першою Київською державною нотаріальною конторою йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частки земельних ділянок загальною площею 4,085 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Лехнівської сільської ради: ділянка НОМЕР_1, кадастровий №3220283000:09:068:0440; ділянка НОМЕР_2, кадастровий №3220283000:09:072:0247, Баришівського району Київської області. Свою відмову Перша Київська державна нотаріальна контора мотивувала тим, що право власності на нерухоме майно не пройшло державної реєстрації за ОСОБА_4 як того вимагала ст.1299 ЦК України, яка діяла на той час.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних доказів того, що його право власності оспорюється або не визнається іншою особою, а також ним утрачений документ, який засвідчує його право власності. Суд першої інстанції також зазначив, що в позовній заяві позивач навів достатню мотивацію неправомірності рішення нотаріуса, проте дії нотаріуса позивач не оскаржував.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, враховуюче наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Вказану вимогу позивач виконав та звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. На інше спадкове майно, яке входило до складу спадщини, позивачу були видані свідоцтва про право на спадщину.

Суд першої інстанції послався на п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким передбачене надання крім правовстановлюючого документа на нерухоме майно, витягу з реєстру прав власності.

Однак суд застосував нормативно-правовий акт, який втратив свою чинність, оскільки на час відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу, нотаріус керувався не Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій, а Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який був затверджений наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012. (далі - Порядок)

Відповідно до п. 4.18. Порядку, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до п.4.20. Порядку видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі документів, оформлених відповідно до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та витягу з Державного земельного кадастру.

Пославшись у своєму рішенні на те, що із змісту позовної заяви позивача вбачається, що нотаріус неправомірно відмовив позивачу у вчиненні нотаріальної дії, суд першої інстанції помилково вважав, що способом захисту прав позивача має бути оскарження дій нотаріуса. Однак саме позивачу належить право обирати у який спосіб він хоче захистити своє порушене право і він визначив цей спосіб у своїй позовній заяві. Крім того, із змісту позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається порушення нотаріусом вимог діючого законодавства при відмові у вчиненні нотаріальної дії.

Позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права, зокрема - визнання права власності особи на майно.

Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав також закріплено у ст. 3 ЦПК України.

Висновки суду першої інстанції про те, що право позивача в обраний ним спосіб не підлягає захисту є неправильними, оскільки в інший спосіб крім визнання за собою права власності на спадкове майно за рішенням суду, позивач його захистити не може.

Із матеріалів справи вбачається, що інші спадкоємці відмовились від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, на Державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, який видавався ще на ім.»я ОСОБА_2, Державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори зроблений запис про те, що право власності на цю земельну ділянку переходить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках, право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянка підтверджується також свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 31 липня 2010 року, виданому Баришівською районною державною нотаріальною конторою.

Оскільки ОСОБА_4 померла через 50 днів після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом і не встигла зареєструвати своє право власності на земельну ділянку, її спадкоємець ОСОБА_1 позбавлений можливості надати нотаріусу витяг з Державного земельного кадастру. Внаслідок чого нотаріус не має підстав видати йому свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що право позивача на визнання за ним права власності на спадкове майно підлягає захисту, а тому рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у такому захисті підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 14 листопада 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 19 вересня 2010 року, на 1/2 частину земельних ділянок загальною площею 4,085 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Лехнівської сільської ради: ділянка НОМЕР_1, кадастровий №3220283000:09:068:0440; ділянка НОМЕР_2, кадастровий №3220283000:09:072:0247, Баришівського району Київської області, що належали ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим Баришівською районною державною нотаріальною конторою 31 липня 2010 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді