У Х В А Л А

Іменем України

23.01.2015 м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Чужі Ю.Г., Кондора Р.Ю.

при секретарі - Марчишаку Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 24 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

24 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна.

Позивач зазначав, що з 25 вересня 1993 року перебував в шлюбі з відповідачкою, зареєстрованому у відділі реєстрації актів цивільного стану Свалявського районного управління юстиції, актовий запис за № 113, який розірвано заочним рішенням Свалявського районного суду від 14 листопада 2011 року.

У жовтні 1999 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка є їхньою спільною сумісною власністю.

Посилаючись на вказані обставини та вимоги ст. 60 СК України, позивач просив ухвалити рішення про поділ спірної квартири шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаної вище квартири.

Рішенням Свалявського районного суду від 24 жовтня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального права, неповного встановлення обставин справи, просив скасувати оскаржуване ним рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Межі доводів апеляційної скарги - квартира придбана під час шлюбу на спільні кошти подружжя, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка за власні кошти в 1999 році купила спірну квартиру.

ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу.

Відповідачка та її представник ОСОБА_4 просили відхилити апеляційну скаргу як необгрунтовану і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та матеріали цивільної справи №2-1101/11, й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 60 СК України, чинного з 2 січня 2004 року, та ст. 22 КпШС, який діяв до 1 січня 2004 року та був чинний на час укладення договору купівлі-продажу квартири, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності.

У відповідності до вимог ст. 28 КпШС у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Аналогічне положення закріплено у ст.70 СК України.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Частиною 2 ст. 28 КпШС України також було визначено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Судом встановлено, що з 25 вересня 1993 року сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому у відділі реєстрації актів цивільного стану Свалявського районного управління юстиції, актовий запис за № 113, який розірвано заочним рішенням Свалявського районного суду від 14 листопада 2011 року.

Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 1999 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, яка має дві житлові кімнати, житлова площа яких становить - 29,2 кв.метри, загальна - 47,1 кв. метри.

Відповідачка пояснила, що фактично шлюбні відносини з позивачем припинилися після народження сина в 1993 році. Питання про розірвання шлюбу, який існував формально, не ставила до 2011 року лише з тих міркувань, що батько буде займатися сином, однак цього не сталося. Квартира придбана в 1999 році за її кошти та кошти батька, який у той час працював провідником на пасажирських поїздах міжнародного сполучення й мав високу заробітну плату. З 1998 року позивач перебував за кордоном, а за скоєння злочину перебував під арештом у Чехії, в 1999 році ніяких коштів на утримання сім'ї чи купівлі квартири не надавав.

Суд вірно не взяв до уваги розписку продавця квартири ОСОБА_5, що спірну квартиру вона продала ОСОБА_1 за договірною ціною 7500 умовних одиниць, які останній виплачував по частинах їй особисто, так як він на той час був на заробітках у Чехії, оскільки на виконання доручення Свалявського районного суду про виконання окремих процесуальних дій суду надані докази про перебування позивача в ув'язненні в СІЗО й у закладі для затриманих у м. Брно до 1 липня 2002 року, ОСОБА_1 підтвердив цю інформацію та повідомив час затримання - вересень 1999 року.

Крім того, з п. 2 Договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 1999 року вбачається, що продаж квартири вчинено за 5935 грн., які продавець отримала повністю від покупця під час підписання цього договору, а не за 7500 умовних одиниць, яких одиниць не вказано, як це стверджує позивач (а.с. 49).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо того, що вищевказана квартира є особистою власністю відповідачки, і не підлягає поділу як спільне майно подружжя, яка набута нею за час їхнього окремого проживання з позивачем у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, який не надав доказів про придбання квартири АДРЕСА_1 за час їхнього спільного проживання, є вірними.

Норми матеріального права, які зазначені в рішенні, судом застосовані вірно.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені ч. 6 ст. 57 ст. 60 СК України, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

З огляду на викладене та на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити як необгрунтовану та безпідставну і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Свалявського районного суду від 24 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: