справа № 33ц-234 кс/08;
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року березня 11 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого: Віхрова В. В.,
Суддів: Гайдук В. І., Москальця П. П.,
Дерев'янка О. Г, Козлова С. П.,
розглянувши відповідно до п. З Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному провадженні у судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Форум» до ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2005 року, що залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2005 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ЗАТ «АСК «Форум» (код ЄДРПОУ 31409021, м. Київ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування в сумі 9 688 гривень 43 коп., виплаченого на підставі укладеного договору майнового страхування на користь ОСОБА_2 у зв'язку з пошкодженням належного останньому автомобіля через дії та за вини ОСОБА_1
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2005 року, яке ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2005 року залишено без змін, позов ЗАТ «АСК «Форум» задоволений повністю і на його користь стягнуто з ОСОБА_1 9 688 гривень 43 коп.; судові витрати віднесені на рахунок відповідача з відшкодуванням позивачу 96 гривень 88 коп. оплаченого судового збору.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що від того часу, як він поставив автомобіль на автостоянку, до моменту завдання шкоди автомобілем користувався ОСОБА_3, якому цей автомобіль належить на праві власності, та який не видавав довіреності щодо цього автомобіля, а тому судами першої й апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим порушує питання про скасування ухвалених у цій справі судових рішень з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, ЗАТ «АСК «Форум» пояснило, що відповідач постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2004 підданий адміністративному стягненню за порушення Правил дорожнього руху, що призвели до пошкодження застрахованого легкового автомобіля, і він не перебуває в трудових відносинах, а тому має відповідати за позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір суди виходили з наступних обставин справи.
За договором майнового страхування № 831-005, укладеним 29.12.2003 між позивачем та ОСОБА_2, на випадок пошкодження, в тому числі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, застрахований автомобіль «Опель Вектра», д/н НОМЕР_1.
2
14.07.2004 в м. Києві на території НСК «Олімпійський», залишаючи на стоянку автомобіль «ГАЗ-330210», д/н НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_3, відповідач не вжив всіх заходів з тим, щоб не допустити його самовільний рух, внаслідок чого автомобіль покотився і наїхав на автомобіль «Опель Вектра», д/н НОМЕР_1, належний на праві власності ОСОБА_2, збиток якого від цього склав 10 689 гривень 78 коп., у зв'язку з чим позивач виплатив ОСОБА_2 за вирахуванням франшизи страхове відшкодування в сумі 9 688 гривень 43 коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач керував автомобілем за дорученням, в трудових правовідносинах з власником автомобіля не перебував, а винність його у завданні шкоди підтверджена постановою судді про накладення на відповідача адміністративного стягнення, відкинувши те, що відповідач працював у НСК «Олімпійський», а тому відповідач має відповідати за позовом згідно зі ст.ст. 993, 1191 ЦК України. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, відзначивши, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини у справі, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права, відхиливши доводи апелянта щодо визначення володільця джерела підвищеної небезпеки через відсутність підстав до застосування ст. 1187 ЦК України, оскільки шкода заподіяна через наїзд на автомобіль, що стояв без руху.
Суд касаційної інстанції, зважуючи, що провадження в цивільних справах ведеться за нормами цивільно-процесуального права, чинними на час розгляду справи, не знаходить за можливе погодитися з висновками місцевого й апеляційного судів.
Суд під час розгляду цієї справи виходить з того, що згідно зі ст. 335 ЦПК України, розглядаючи справу в межах касаційного провадження, коли за ст. 15і ЦПК України 1963 року і за ст. 11 ЦПК України 2004 року суд задовольняє вимоги позивача з тих підстав, з яких така вимога пред'явлена, суд касаційної інстанції не обмежений доводами касаційної скарги, якщо виявить порушення процесуального права, що віднесені законом до обов'язкових підстав для скасування рішення, чи неправильне застосування норм матеріального права, але, у всякому випадку, вирішує лише питання права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів чи відкинуті ним.
Згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до третьої особи, яка відповідальна за заподіяний збиток, тобто за одностороннім правочином відповідно до ст. 512 ЦК України відбувається заміна особи страхувальника на особу страховика у зобов'язанні, в тому числі з делікту за ст.ст. 1166, 1187 ЦК України, в якому страхувальник виступає кредитором (заміна кредитора в порядку суброгації) з наслідками, передбаченими, серед іншого, ст.ст. 514, 518 ЦК України. Відповідно ж до ст. 1191 ЦК України відбувається не заміна сторони в зобов'язані, а виникає нове регресне зобов'язання між особою, яка відшкодувала шкоду, та винною в завданні шкоди особою. У зв'язку з цим колегія суддів, визначаючи межі розгляду справи, звертає увагу, що позивач у позовній заяві в обгрунтування своїх вимог посилався і на ст. 993, і на ст. 1191 ЦК України, а суд першої інстанції в порушення ст.ст. 15і, 143 ЦПК України 1963 року не уточнив предмет і підстави пред'явленого позову.
На час розгляду і вирішення справи місцевим судом постанова у справі про адміністративні правопорушення відповідно до ст.ст. 31-32 ЦПК України 1963 року не звільняла від доказування та оцінювалася за загальними правилами оцінки доказів згідно з ст. 62 ЦПК України 1963 року, через що покладення в основу рішення лише висновку постанови судді про накладення на відповідача стягнення за ст. 124 КУпАП є порушенням принципу змагальності та заборони надавати доказам наперед встановлену силу. Разом з цим колегія суддів відзначає, що визначення вини за адміністративним законодавством, яке виходить з суб'єктивного ставлення за вину, жодним чином не впливає на розв'язання спору про право цивільне, для якого належить з'ясувати вину особи та прямий причинний зв'язок в їх цивільно-правовому значенні, коли за змістом ст. 614 ЦК України за принципом об'єктивного ставлення за вину особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (будь-то з договору чи з делікту), у
3
зв'язку з чим за ст. 61 ЦПК України (2004 року) преюдиційне значення для справи цивільної юрисдикції мають встановлені постановою судді у справі про адміністративне правопорушення вчинені дії, про цивільно-правові наслідки яких вирішується спір, та чи вчинені такі дії особою, відносно якої винесена ця постанова.
Таким же чином колегія суддів зважує на те, що судом першої інстанції без наведення відповідних мотивів з огляду на ст.ст. 21, 24 КЗпП України з приводу наявності укладеного з кооперативом «Олімп» трудового договору відхилені пояснення відповідача, що за ст. 27, 40 ЦПК України 1963 року віднесені до засобів доказування.
З протоколу судового засідання місцевого суду (а.с. 55-56, 99-100) вбачається, що відповідачу та його представнику відмовлено в задоволенні клопотань про залучення до участі в справі власника автомобіля ОСОБА_3, а так само відмовлено в задоволені клопотання про залучення до участі в справі кооператив «Олімп», з яким за свідченням відповідача останній з січня 2004 року, як і ОСОБА_3, перебував в трудових відносинах, коли за матеріалами справи (а.с. 94-95, 99) тимчасовий реєстраційний талон на автомобіль «ГАЗ-330210» на ім'я відповідача не видавався, рівно як у матеріалах цивільної справи відсутня довіреність, яку б ОСОБА_3 видав відповідачу.
За змістом п.п. 6, 15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою KM України від 07.09.1998 за № 1388, у зв'язку з п.п. 2.1, 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою KM України від 10.10.2001 за № 1306, допускається передача функції керування транспортним засобом, що одначе не тягне за собою передачу правового титулу володіння таким транспортним засобом, для чого необхідне вчинення правочину у передбаченій законом формі, що визначає засоби доказування за ст. 29 ЦПК України 1963 року, ст. 59 ЦПК України 2004 року. Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1166 ЦК України, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, проте у всякому випадку боржник у цьому зобов'язані визначається, виходячи з положень ст. 1187 ЦК України, оскільки шкода завдана через здійснення діяльності, пов'язаної з використанням і зберіганням транспортного засобу, що створює підвищену небезпеку для осіб, на що вказував і Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 3 постанови від 27.03.1992 за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди». Разом з цим рішення місцевого та апеляційного судів містять висновки про відсутність трудових правовідносин між відповідачем та кооперативом «Олімп», чим вирішені питання про майнові обов'язки такої юридичної особи перед сторонами у цій справі, коли вона до участі в справі не залучалася і не брала в ній участі.
З огляду на наведене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в разі розв'язання вимог позивача, заснованих на суброгації, у цій справі для вирішення питання про покладення відповідальності за завдану шкоду належить з'ясувати правомірність заволодіння транспортним засобом, внаслідок використання якого завдано шкоди, та чиїми діями з точки зору закону таке використання здійснювалося, а також хто сприяв заволодінню, наслідком чого є вирішення питання про належного відповідача в порядку визначеному ст. 105 ЦПК України 1963 року. Проте суд першої інстанції попри клопотання відповідача та його представника в порушення зазначених вимог процесуального закону та ст.ст. 143, 202і ЦПК України 1963 року цього питання не вирішив, а суд апеляційної інстанції через неправильне тлумачення ст. 1187 ЦК України доводи апелянта з цього приводу необгрунтовано відхилив. Тим самим місцевий та апеляційний суди ухвалили судові рішення, якими вирішили питання про цивільні права та обов'язки ОСОБА_3, кооперативу «Олімп», які участі в справі не приймали.
Крім цього, суд касаційної інстанції звертає увагу, що за матеріалами справи (а.с. 5-6, 10, 40) мала місце переадресація виконання зобов'язання позивача перед ОСОБА_1 в розумінні ч. 2 ст. 527 ЦК України, коли за умовами укладеного договору майнового страхування (а.с. 7-8) передбачена безумовна франшиза, і страховим відшкодуванням покриваються лише і виключно прямі збитки ОСОБА_2, а тому, розв'язавши позов страховика, суд, тим самим, вирішив і питання про права вимоги страхувальника до страховика, до особи, яка має відповідати за шкоду, а тому рішення про розв'язання позову в цій справі, у всякому випадку, впливає на права і обов'язки ОСОБА_2 Тобто, були
4
підстави за ст. 108 ЦПК України 1963 року для притягнення його до участі в справі на боці позивача з ініціативи суду в якості третьої особи.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за практикою тлумачення її положень Європейським Судом з прав людини право на справедливий судовий розгляд вимагає від суду вмотивовувати своє рішення, що одначе не може тлумачитися, як відповідь на кожний аргумент чи довід сторони, і обсяг чого визначається в залежності від обставин справи, коли справедливість процесу вимагає, що б мотиви рішення, хоч би і лише це включені мотиви суду першої інстанції чи будь-які інші, реально розв'язували питання, що поставлені перед судом у зв'язку зі спором, а не полягали у беззастережному переліку тверджень суду першої інстанції.
Звідси, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції в порушення принципу змагальності цивільного процесу за ст. 15 ЦПК України 1963 року достатньою мірою не зберіг об'єктивність та неупередженість під час розгляду цієї справи, не створивши належних рівних умов сторонам у поданні доказів на підтвердження своїх вимог і заперечень, не провів належним чином підготовку справи до розгляду за ст. 143 ЦПК України 1963 року, через що право відповідача та інших осіб, які не приймали участі в справі, на справедливий судовий розгляд не може вважатися забезпеченим, а рішення такого суду - законним і обгрунтованим, коли суд апеляційної інстанції на порушення ч. 3 ст. 303 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які за п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України 2004 року є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд, і, належним чином не перевіривши доводи апеляційної скарги, порушуючи ст.ст. 301, 303 ЦПК України 2004 року, не виконав покладених на нього функцій.
Таким чином, судами першої й апеляційної інстанцій допущені такі порушення цивільно-процесуального закону, що потягли неправильне розв'язання спору та перешкоджають суду касаційної інстанції вирішити справу по суті вимог, у зв'язку з чим згідно з ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, за якого з урахуванням наведеного вище належить повно і всебічно з'ясувати коло і склад осіб, які братимуть участь у справі, обставини, якими обгрунтовані вимоги і заперечення проти них.
Керуючись, ст.ст. 323, 333, 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2005 року скасувати повністю.
Справу передати на новий розгляд до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.