Судове рішення #40735927

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа№ 911/3835/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.


За участю представників:

від позивача: Давидович В.М. - представник за довіреністю,

від відповідача: представник не з'явився.


Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2014р.

у справі №911/3835/14 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветеко»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика»

про стягнення 46 439,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ветеко» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика» (далі-відповідач) про стягнення 54 327, 82 грн. заборгованості за договором поставки №826 від 25.02.13р. з яких: 50 395,96 грн. основного боргу, 2 115,11 грн. пені, 1439, 44 грн. інфляційних втрат та 377,31 грн. 3% річних.

20.10.2014р. через канцелярію суду першої інстанції позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 46 439,82 грн. заборгованості, з яких: 42 507,96 грн. основного боргу, 2 115,11 грн. пені, 1439, 44 грн. інфляційних втрат та 377,31 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2014 року у справі №911/3835/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветеко" 42 507,96 грн. боргу, 2 115,11 грн. пені, 377,31 грн. 3% річних, 1 439,44 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 10.11.2014р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.02.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветеко", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Макарівська птахофабрика", як покупцем, був укладений договір поставки № 826 (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець прийняти та оплатити товар.

Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що одержаний товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості відповідно до даних, зазначених у видаткових накладних.

Згідно із п.4.1 Договору ціна за одиницю товару, загальна вартість товару, що поставляється, строки поставки, кількість поставки, зазначається сторонами у Специфікаціях до Договору.

Відповідно до п.4.2 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 15 банківських днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата підписання відповідної видаткової накладної.

Відповідно до п.13.2 Договору, з урахуванням Додаткової угоди від 17.12.2013р., Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2014р.

За словами позивача, в межах дії даного Договору, ним було відвантажено товару на загальну суму 128 108,13 грн. на підставі наступних видаткових накладних: №3654 від 02.07.2013р. на суму 1 440,00 грн.; №3655 від 02.07.2013р. на суму 1 440,00 грн.; №4075 від 24.07.2013р. на суму 4 320,00 грн.; №5284 від 19.09.2013р. на суму 3 450,00 грн.; №5824 від 15.10.2013р. на суму 7 220,00 грн.; №5864 від 16.10.2013р. на суму 7 030,00 грн.; №5924 від 18.10.2013р. на суму 7 030,00 грн.; №6430 від 11.11.2013р. на суму 3 450,00 грн.; №7032 від 04.12.2013р. на суму 8 771,91 грн.; №7264 від 13.12.2013р. на суму 7 600,00 грн.; №7380 від 19.12.2013р. на суму 6 840,00 грн.; №473 від 29.01.2014р. на суму 3 024,00 грн.; №834 від 19.02.2014р. на суму 3 874,84 грн.; №1395 від 21.03.2014р. на суму 19 488,00 грн.; №1539 від 28.03.2014р. на суму 15 312,00 грн.; №3351 від 23.06.2014р. на суму 27 817,38 грн.

Відповідач, у свою чергу, отримав товар шляхом підписання видаткових накладних та видав відповідні довіреності на отримання товару, а саме: №1216 від 02 липня 2013р., №1227 від 24 липня 2013р., № 1265 від 19 вересня 2013р., №1277 від 15 жовтня 2013р., №1288 від 11 листопада 2013р., №1300 від 04 грудня 2013р., №1305 від 10 грудня 2013р., №1313 від 18 грудня 2013р., № 22 від 28 січня 2014р., № б/н від 21 березня 2014р.

Разом з товаром позивач передав відповідачу відповідні рахунки, а саме: №3678 від 21.06.13р., №3680 від 21.06.13р., №4234 від 18.07.13р., №5488 від 13.09.13р., №6149 від 11.10.13р., №6147 від 11.10.13р., №6148 від 11.10.13р.. №5489 від 13.09.13р., №7423 від 02.12.13р.. №7282 від 26.11.2013р.. №7802 від 17.12.2013р., №463.24.14р., №855 від 14.02.14р., №1410 від 13.03.14р.

Проте, відповідач, всупереч умовам Договору, здійснив лише часткову оплату за отриманий товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, у зв'язку з чим, на момент звернення позивача з позовом до суду першої інстанції за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 50 395,96 грн.

26.09.2014р. відповідач сплатив суму у розмірі 7 888,00 грн., у зв'язку з чим на момент прийняття рішення по справі за ним рахується заборгованість у розмірі 42 507,96 грн., яку і просив стягнути позивач.

Відповідач у апеляційній скарзі заперечує проти позову та зазначає, що видаткові накладні № 3655 від 02.07.2013р. на суму 1440,00 грн., № 7264 від 13.12.2013р. на суму 7600,00 грн., № 7380 від 19.12.2013р. на суму 6840,00 грн., № 1395 від 21.03.2014р. на суму 19 488,00 грн., на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог не скріплені печаткою ТОВ "Птахофабрика Макарівська". Оглянувши спірні видаткові накладні судова колегія зазначає наступне.

Видаткові накладні № 3655 від 02.07.2013р. на суму 1440,00 грн., № 7264 від 13.12.2013р. на суму 7600,00 грн., № 7380 від 19.12.2013р. на суму 6840,00 грн. були оплачені відповідачем повністю ще до звернення позивача з позовом до суду першої інстанції, що підтверджується копіями банківських виписок з рахунку позивача.

Стосовно видаткової накладної № 1395 від 21.03.2014р. на суму 19 488,00 грн., то 26.09.2014р. вона була частково оплачена відповідачем у розмірі 7 888,00 грн., на підтвердження чого позивачем було надано виписку з рахунку.

Крім того, видаткова накладна оформлена аналогічно до видаткових накладних № 3655 від 02.07.2013р. на суму 1440,00 грн., № 7264 від 13.12.2013р. на суму 7600,00 грн., № 7380 від 19.12.2013р. на суму 6840,00 грн., які були оплачені відповідачем без жодних заперечень.

Згідно із п.11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

У відповідності до п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Як свідчать видаткові накладні вони відповідають умовам вище визначеним законодавством нормам, які визначають обов'язковим реквізитом, зокрема, підпис особи. При цьому, печатка не є обов'язковим реквізитом та умовою, яка дає підстави не оплачувати отриманий товар.

У відповідності до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідач не надав жодних доказів повернення товару позивачеві, доказів направлення претензій щодо його якості, кількості та комплектності чи письмових зауважень щодо неналежного оформлення документів.

З огляду на це, судова колегія прийшла до висновку, що відповідач такими своїми діями схвалив правочин.

У зв'язку з чим, доводи апелянта, викладені у апеляційний скарзі судова колегія вважає необґрунтованими, а факт отримання товару відповідачем, підтвердженим матеріалами справи.

Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст.33-34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 42 507,96 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Пунктом 6.4 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати або не повної оплати Товару в строки, зазначені у Договорі покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла па період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого Товару за кожний день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов'язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених дим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищезазначене, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, з відповідача судом першої інстанції правомірно стягнуто 2 115,11 грн. пені.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищезазначену правову норму боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, з відповідача судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 1 439,44 грн. та 3% річних в розмірі 377,31 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув справу за відсутністю його представника, чим порушив право останнього на захист своїх інтересів, судова колегія зважає на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем через канцелярію суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Дане клопотання обґрунтоване тим, що повноважний представник відповідача Лебідь О.В. не має можливості з'явитися в судове засідання 10.11.2014р., в зв'язку з перебуванням у відрядженні, а тому не зможе бути присутнім на судовому засіданні, а директор не є фахівцем у галузі права.

Відповідно до п.3.9.2 постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем відповідно до вимог ст.ст.32,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів наявності підстав неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що як свідчать матеріали справ 20.10.2014р. розгляд справи відкладався у зв'язку з неможливістю забезпечити явку в судове засідання представника відповідача - Богдан Ірина Володимирівна, оскільки остання перебувала у відрядженні. Тобто фактично відповідач уповноважив як найменш двох представників для ведення справи. Проте, відповідач не надав доказів на підтвердження неможливості забезпечити участь у судовому засіданні даного представника, яке відбулося 10.11.20144р.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана справа розглядалась судом першої інстанції тривалий час, а відповідно до положень ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тобто, відкладення розгляду справи могло призвести до виходу за межі строку, встановленого ст.69 ГПК України, а відповідного клопотання про продовження строку розгляду справи сторонами не було подано.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -


ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівська птахофабрика» на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2014р. у справі №911/3835/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2014 року у справі №911/3835/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3835/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 09.02.2015р.


Головуючий суддя П.В. Авдеєв


Судді В.В. Куксов


М.Л. Яковлєв

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація