ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
26.12.06 Справа № 14/159-2006
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого - судді Галушко Н.А.
Суддів Процик Т.С.
Юрченко Я.О.
розглянув апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль № 74113/7/10-015 від 03.11.2006 року (далі Тернопільська ОДПІ, м. Тернопіль)
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2006 року
у справі № 14/159-2006
за позовом: Тернопільської міської ради, м. Тернопіль
до відповідача: Тернопільської ОДПІ, м. Тернопіль
про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення
за участю представників сторін:
від позивача –ХХХ –заступник начальника юридичного відділу
від відповідача –ХХХ –начальник юридичного відділу
Права та обов’язки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України роз’яснено.
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2006 року у справі № 14/159-2006 задоволено позовні вимоги Тернопільської міської ради: визнано нечинним податкове повідомлення –рішення Тернопільської ОДПІ № 748/0000482677/0/3258 від 19.08.2004 року.
Постанова господарського суду першої інстанції мотивована тим, що операції щодо справляння позивачем орендної плати, яка зараховується до місцевого бюджету, не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки чинне податкове законодавство не допускає можливість такого нарахування податків на бюджетні кошти; включення податковим органом операцій з надання земельних ділянок в оренду до об’єкту оподаткування податком на додану вартість, як операції з продажу послуг, є необґрунтованим.
Тернопільською ОДПІ подано апеляційну скаргу № 74113/7/10-015 від 03.11.2006 року, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що господарським судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми Закону України «Про податок на додану вартість»та не застосовано норми цивільного, бюджетного та земельного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
Тернопільською ОДПІ проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Тернопільської міської ради з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість з операцій по наданню в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення та одержання орендної плати Тернопільською міською радою за період з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року, про що складено акт № 24/26-2106/04058344 від 17.08.2004 року.
На підставі даного акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення –рішення № №748/0000482677/0/3258 від 19.08.2004 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 775862,00 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 387931,00 грн.
Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при здійсненні операцій із продажу послуг по оренді земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року, внаслідок чого державною податковою інспекцією донараховано до бюджету 387930,88 грн. податку на додану вартість.
Як встановлено судом першої інстанції, об’єктами орендних відносин, які виникли між позивачем та юридичними і фізичними особами, були земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що перебували у комунальній власності.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно із статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель, і належить до загальнодержавних податків.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (стаття 13 Закону України «Про плату за землю»). Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (стаття 19 Закону України «Про плату за землю»).
Відповідно до статті 20 цього ж Закону України платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких знаходяться земельні ділянки та використовуються виключно для визначених статтею 22 цього ж Закону цілей.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем надано суду першої інстанції договори оренди земельних ділянок, укладені на протязі спірного періоду між Тернопільською міською радою та юридичними і фізичними особами (т. ІІ –т. VII).
Відповідно до умов даних договорів земельні ділянки передаються на умовах оренди на термін, визначений договором оренди земельної ділянки. Договори відповідають вимогам чинного законодавства України, скріплені підписами і печатками уповноважених осіб та зареєстровані у виконавчому комітеті Тернопільської міської ради. Розмір орендної плати за користування земельною ділянкою визначався без нарахування податку на додану вартість, відповідно до довідки, виданої Тернопільським міським відділом земельних ресурсів.
Згідно з п. 2 ст. 1 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Пунктами 1 та 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України передбачено, що до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать, зокрема, 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя, 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме в проведеній по справі експертизі, зазначено, що орендні платежі згідно встановленого законодавством України порядку зараховувались Тернопільською міською радою до доходів місцевих бюджетів міст обласного значення.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що орендна плата за користування земельною ділянкою є одним з видів плати за землю та згідно з п. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України включається до доходної частини відповідного місцевого бюджету, податкові зобов'язання по сплаті податку на додану вартість з операцій, пов'язаних з отриманням орендної плати у орендодавця в особі міської ради не виникають.
Згідно з пп. пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакціях, що діяла на час виникнення та існування спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Відповідно до пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 вищенаведеного Закону України в редакціях, що діяла на час виникнення та існування спірних правовідносин, не є об'єктом оподаткування операції з надання орендодавцем (лізингодавцем) майна у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оперативної оренди (лізингу) або оренди землі, а також повернення такого майна орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії такого договору.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що включення податковим органом операцій з надання земельних ділянок в оренду до об’єкту оподаткування податком на додану вартість, як операції з продажу послуг, є необґрунтованим.
Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Скаржником не подано судовій колегії доказів, які б стали підставою для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанова Господарського суду Тернопільської області прийнята з дотримання норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 199, 200, 205, 206 КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд У Х В А Л И В:
1. Залишити без змін постанову Господарського суду Тернопільської області від 06.10.2006 року у даній справі, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно із ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя Галушко Н.А.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Юрченко Я.О.