КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. Справа№ 910/11717/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників

від позивача: Гудій В.В. - дов. №35/5616 від 21.07.2014

від відповідача: Ханович К.В. - дов. №427/03 від 22.08.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства „Антонов"

на рішення господарського суду міста Києва

від 03.11.2014 (суддя Васильченко Т.В.)

у справі №910/11717/14

за позовом Державного підприємства „Антонов"

до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк"

про зобов'язання вчинення певних дій

У судовому засіданні 16.12.2014 оголошувалась перерва до 27.01.2015, у зв'язку із чим постанова приймається вказаною датою.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Державного підприємства „Антонов" (надалі - позивач, ДП „Антонов") до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" (надалі - відповідач, ПАТ „Брокбізнесбанк") про зобов'язання закрити поточні рахунки Державного підприємства „Антонов": №26009735051210, №26043735051210, №26008735051211, №26007735051212,№26006735051213, №26005735051214,№26004735051215,№26003735051216,№26002735051217,№26181011051001, №26084005121000,№26028005121011, №26009005121018, №26020005121019, відкриті у ПАТ „Брокбізнесбанк"; зобов'язання відповідача перерахувати з рахунків позивача: №26009735051210, №26009005121018, №26008735051211, №26006735051213,№26005735051214, №26004735051215,№26003735051216, №26002735051217, №26043735051210, №26084005121000 залишок грошових коштів у сумі 128315437,05 грн. на рахунок №2600602005 Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України"; зобов'язання відповідача перерахувати з рахунків позивача №26008735051211, №26007735051212 залишок коштів в сумі 141098,74 Євро на рахунок №2600602005 Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України"; зобов'язання відповідача перерахувати з рахунків позивача №26007735051212, №26008735051211, №26181011051001, №26028005121011, №26020005121019 залишок коштів в сумі 7715708, 55 доларів США на рахунок №2600602005 Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України"; зобов'язання відповідача перерахувати з рахунку позивача №26008735051211 залишок коштів в сумі 21266154, 38 російських рублів на рахунок №2600602005 Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України"; зобов'язання відповідача перерахувати з рахунку позивача №26008735051211 залишок коштів в сумі 275,00 англійських фунтів стерлінгів на рахунок №2600602005 Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України".

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі №910/11717/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі №910/11717/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого судом на думку апелянта зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно приписів п.1 ч.6 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження виплат банком не поширюється на виконання зобов'язань за договором банківського рахунку. Позивач зазначає, що відповідачем не доведено неможливості виконання розпоряджень ДП „Антонов" про перерахування грошових коштів на момент їх подання до ПАТ „Брокбізнесбанк".

Представник позивача у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.02.2010 між Акціонерним публічним товариством „Брокбізнесбанк" (банк) та Державним підприємством „Антонов" (клієнт) укладено договір №5121 про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов пункту 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній і/або іноземній валюті, в тому числі у банківських металах, бюджетний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Пунктом 4.2.1 договору передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства та його установчих документів, крім випадків примусового стягнення коштів.

В свою чергу, банк зобов'язаний своєчасно здійснювати комплексне розрахунково-касове обслуговування клієнта і здійснювати за його дорученням усі розрахункові, касові і валютні операції, відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України. Проводити розрахункові операції за дорученням клієнта відповідно до діючих правил здійснення безготівкових розрахунків та забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів (п.п. 3.1.2, 3.1.3, 3.1.9 п. 3.1 договору).

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що договір є укладеним на невизначений строк і діє протягом часу обслуговування клієнта банком.

22.02.2010 за сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №5121 про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до якої розділ 4 договору доповнено наступним пунктом 4.1.12: „Клієнт доручає банку перераховувати кошти, що будуть надходити на поточні рахунки №260040110500, №260010110501, №260080110502, №260050110503, №260050110503, № 260020110504, 26043011050009 ДП АНТК ім. О.К.Антонова, правонаступником якого він є, на реквізити ДП „Антонов"".

Як встановлено судом першої інстанції, 17.02.2014 платіжним дорученням в іноземній валюті №25 від 17.02.2014 позивачем доручено відповідачу перерахувати кошти в розмірі 2450732,77 доларів США на рахунок Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „ВТБ Банк" в рахунок погашення тіла кредиту згідно кредитним договором №21ВД від 21.09.2011 року.

Згідно виписки по особовому рахунку №26008735051211 від 18.02.2014 відповідач здійснив перерахування коштів в розмірі 2450732,77 доларів США для здійснення переказу відповідно до платіжного доручення №25 від 17.02.2014.

В подальшому відповідач повернув невідправлений переказ грошових коштів позивача за платіжним дорученням №25 від 17.02.2014, що вбачається із виписки по особовому рахунку №26008735051211 від 25.02.2014 року.

27.02.2014 позивач повторно подав відповідачу платіжне доручення на перерахування коштів в розмірі 2450732,77 доларів США на рахунок Державного підприємства „Антонов", відкритий у ПАТ „ВТБ Банк" в рахунок погашення тіла кредиту згідно кредитним договором №21ВД від 21.09.2011, яке залишилося відповідачем не виконаним.

Відповідно до частини 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Пунктом 30.1 статті 30 зазначеного Закону визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом, подані позивачем платіжні доручення банком у встановлені строки виконані не були, чим було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що станом на момент подання до банку спірних платіжних доручень, у останнього не було підстав для їх не виконання.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне з приводу доводів апеляційної скарги про недоведеність відповідачем неможливості виконання розпоряджень ДП „Антонов" про перерахування грошових коштів на момент їх подання до ПАТ „Брокбізнесбанк" зазначити наступне.

Так, пунктом 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасне списання чи зарахування банком грошових коштів за дорученням клієнта банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми переказу за кожен день прострочення, але не більше 10 відсотків від суми переказу.

Крім того, відповідно до п. 32.2. ст. 32. Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Тобто, за несвоєчасне списання з вини відповідача коштів з рахунку позивача, як договором, так і законодавством передбачена відповідальність у вигляді сплати пені.

У свою чергу умовами договору, зокрема, п. 9.2 також передбачено, що клієнт має право порушити питання про закриття рахунку та розірвання договору з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням про це банку.

Як встановлено місцевим господарським судом, 06.06.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору №5121, закриття рахунків та перерахування залишку коштів на рахунки позивача, відкриті в ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України", яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до частина 1 статті 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Відповідно до п.9.3 договору при розірванні договору та закритті рахунку за бажанням клієнта, банк здійснює завершальні операції за рахунком, у тому числі перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення клієнта на рахунок клієнта в іншому банку, зазначений в заяві про закриття рахунку.

Частиною 3 статті 1075 Цивільного кодексу України також визначено, що залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Однак, відповідач дій щодо закриття рахунків позивача та перерахування залишку грошових коштів на рахунок позивача, відкритий в іншому банку, не вчинив, у зв'язку із чим Державне підприємство „Антонов" звернулось із позовом у даній справі до суду.

Положеннями статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Місцевим господарським судом встановлено, що у Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк " з 03.03.2014 запроваджена тимчасова адміністрація, на підтвердження чого представником відповідача до матеріалів справи надано належним чином засвідчену копію рішення №9 від 28.02.2014 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

03.06.2014 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалила рішення №42 про продовження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ „Брокбізнесбанк"

У подальшому, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 „Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято 11.06.2014 рішення №45 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ „Брокбізнесбанк" на період з 11 червня 2014 року до 10 червня 2015 включно - Куренного О.В..

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України „Про банки і банківську діяльність".

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Відповідно до ч. 1 та п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.

Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

За таких обставин, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його рахунок в іншому банку є майновим зобов'язанням.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач є кредитором позивача за договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування від 22.02.2010, щодо виконання відповідачем зобов'язань за зазначеним договором, вимоги позивача про закриття рахунків та перерахування коштів, які знаходяться на його рахунках у відповідача, є саме вимогами кредитора та не могли бути виконані відповідачем, в силу положень ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із введенням у відповідача тимчасової адміністрації.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2014 у справі № 910/7157/14.

Таким чином, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що обмеження виплат банком під час тимчасової адміністрації не поширюється на виконання зобов'язань за договором банківського рахунку.

Крім того, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що задоволення заяви про закриття банківських рахунків та, як наслідок, перерахування залишку грошових коштів на рахунки є взаємопов'язаними діями сторони. Тобто, рахунки позивача, відкриті у відповідності до договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування не можуть бути закриті без перерахування залишку грошових коштів, обмеженість здійснення яких на даний момент наявна у ПАТ „Брокбізнесбанк", що прямо передбачено приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 17 Закону України „Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Так, ч.5 ст. 45 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України „Про систему гарантування вкладів").

Положеннями статті 48 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема , відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

За таких обставин, беручи до уваги прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що задоволення вимог кредиторів банку, зокрема Державного підприємства „Антонов", відбувається виключно у особливому порядку, передбаченому спеціальним Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дотриманням принципу черговості, передбаченого ст. 52 вказаного Закону.

При цьому, колегією суддів також враховано, що вимоги позивача включено до переліку (реєстру) акцептованих уповноваженою особою Фонду вимог, про що свідчить доданий до матеріалів справи витяг з реєстру.

З огляду на вищезазначене, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства „Антонов".

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства „Антонов" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі №910/11717/14 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Антонов" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі №910/11717/14 залишити без змін.

Матеріали справи №910/11717/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк