АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/1011/2015 Головуючий у І інстанції - Гаврилова О.В.
Доповідач - Андрієнко А.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді Андрієнко А.М.
Суддів: Заришняк Г.М.
МараєвоїН.Є.
При секретарі Осмолович В.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по час фактичного розрахунку та стягнення індексації по заробітній платі,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ПрАТ «Юридична практика», в якому просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату у вигляді середнього заробітку по час фактичного розрахунку в розмірі 314 832,61грн. та суму індексації на заробітну плату постановлену до стягнення за рішеннями судів по час фактичного розрахунку в розмірі 14 711,71грн., а всього стягнути 329 544,32 грн., мотивуючи тим, що він з липня 2008 року працював в ПрАТ «Юридична практика» на посаді генерального директора, також виконував роботу головного редактора «за сумісництвом». 01.06.2011року позивача було звільнено з посади генерального директора, а 06.06.2011року - з посади головного редактора. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013року ухвалено вважати позивача звільненим з вказаних посад з 06.10.2011року. Крім того, судовими рішеннями з ПрАТ «Юридична практика» на користь ОСОБА_2 стягнуто: 8 569,04грн. середнього заробітку; 31 239,29грн. середнього заробітку за час затримки трудової книжки та 1000 грн. моральної шкоди.
21.08.2013року ВДВС було відкрито виконавче провадження щодо стягнення 8569,04грн., внаслідок добровільного виконання боржником судового рішення грошові кошти в зазначеному розмірі поступили на розрахунковий рахунок позивача 19.09.2013року, отже саме цю дату слід вважати датою фактичного розрахунку за затримку належних позивачеві при звільненні виплат. Тому, виходячи із зазначеної суми та часу розрахунку, стягненню підлягає сума в розмірі 183 035,84грн.
23.12.2013року ВДВС було відкрито виконавче провадження щодо стягнення 32 239,29грн., внаслідок виконання кошти в зазначеному розмірі поступили на розрахунковий рахунок позивача 19.04.2014року, тому саме цю дату слід вважати датою фактичного розрахунку за затримку належних позивачеві при звільненні виплат. Виходячи із зазначеної суми та часу розрахунку, стягненню також підлягає сума в розмірі 131 796,77грн., а разом сума в розмірі 314 832,61грн. Крім того, оскільки за рішенням суду було стягнуто 8569,04грн. (заробітна платня за червень 2011 року), проте фактична виплата зазначеної суми відбулась 09.09.2013року, на підставі Закону України «Про індексацію доходів громадян» підлягає стягненню сума індексації в розмірі 11080,92грн., а оскільки порушення не припинилося, індексації підлягає період фактичного невиконання після 09.09.2013року до 20.04.2014року, додатково підлягає стягненню сума в розмірі 3630,39грн., а всього - 14711,71грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи тим, що судом неповно встановлені обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права.
Апелянт в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином двічі повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.
На підставі ст.. 305 ч.1 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності апелянта, який належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2012року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2013 року, позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика», третя особа - ОСОБА_4, про зміну дати звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та за час затримки видачі трудової книжки , а також стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» на користь ОСОБА_2 8569 грн. 04 коп. середнього заробітку за час затримки виплат належних сум при звільненні. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2013 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, зміни дати звільнення, зміни записів у трудовій книжці та про відшкодування моральної шкоди скасовані. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика», третя особа - Генеральний директор Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» ОСОБА_4, про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки та моральної шкоди задоволено частково. Запис в трудовій книжці ОСОБА_2 за № 40 в частині дати звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» з 01.06.2011 року визнано недійсним. Змінено дату звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі Протоколу засідання наглядової ради від 01.06.2011 року з 01.06.2011 року на 06.10.2011 року. Запис в трудовій книжці ОСОБА_2 за № 41 в частині дати звільнення ОСОБА_2 з посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом з 06.06.2011 року визнано недійсним. Змінено дату звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням з посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом, ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу № 38-к від 06.06.2011 року з 06.06.2011 року на 06.10.2011 року. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 31 239 грн. 29 коп. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього 32 239 грн. 29 коп. В решті заявлених вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 липня 2013р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року залишено без змін.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2працював в ПрАТ «Юридична практика» на посаді генерального директора з 31.07.2008 року та за сумісництвом на посаді головного редактора з 03.11.2008 року. Позивач 01 червня 2011 року подав заяву про звільнення з посади генерального директора ПрАТ «Юридична практика» за згодою сторін з 01.06.2011 року. Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Юридична практика» від 01 червня 2011 року було прийняте рішення припинити повноваження Генерального директора товариства ОСОБА_2 01 червня 2011 року за угодою сторін та обрано на посаду нового генерального директора ОСОБА_4 з 02 червня 2011 року. В подальшому ОСОБА_2 написав заяву про звільнення із займаної посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом з 06 червня 2011 року. Наказом № 38-к від 06.06.2011 року ОСОБА_2 був звільнений з посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом 06 червня 2011 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. В день звільнення позивач трудову книжку не отримав. Розрахунок при звільненні ОСОБА_2 був проведений 14.06.2011 року. Трудова книжка була видана позивачу 6 жовтня 2011 року. Зазначені обставини не підлягають доказуванню у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
Встановлено, що 19.08.2013 року ОСОБА_2 звернувся до Начальника відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2012 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» на користь ОСОБА_2 8569 грн. 04 коп. (а.с. 12).
20.12.2013 року ОСОБА_2 звернувся до Начальника відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві з аналогічною заявою щодо стягнення сум на підставі рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013року (а.с. 13).
Згідно з довідкою відділення № 12 ПАТ «Енергобанк» від 16.07.2014року вих. № 34/4441, на картковий рахунок ОСОБА_2 надходили такі зарахування: 19.09.2013року - 8569,04грн., платник - ПрАТ «Юридична практика»; 20.03.2014року - 3323,92грн., платник - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві; 20.03.2014року - 28915,37грн., платник - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (а.с. 11).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2 виплачено відповідачем кошти , які належали йому при розрахунку при звільненні, виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому задоволенню його вимоги не підлягають.
Відповідно до ст.. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що заробітну плату ОСОБА_2 було виплачено частково під час звільнення, в іншій частині - за період затримки розрахунку та за період затримки видачі трудової книжки рішеннями судів було стягнуто середній заробіток .
Стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку , чинним законодавством не передбачено, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у нарахуванні індексації на невиплачену заробітну плату.
Відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року за № 1078 деталізовано перелік доходів, які підлягають індексації, зокрема, зазначено, що індексації підлягають виплати, що мають постійний характер.
Виплати , які були проведені за час затримки розрахунку позивача при звільненні не є оплатою праці і має разовий характер, а тому індексації не підлягає.
За таких обставин суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку і прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав,що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 308 , 313-314 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 5 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді :