АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
-----------------------------------------------------------------------------------------------
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Мельника В.В.,
суддів Сітайло О.М., Фрич Т.В.
за участю секретаря Кацідима В.О.
прокурора Горбаня В.В.
потерпілого ОСОБА_1
обвинуваченого обвинуваченого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 р. в кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100080001140, за обвинуваченням:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року кримінальне провадження № 12014100080001140 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, закрито у зв'язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України з передачею на поруки колективу ТОВ «Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна» за його клопотанням за умови, що ОСОБА_2 протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, потерпілий ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги, потерпілим наведено доводи про те, що висновок суду першої інстанції про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в зв'язку з передачею на поруки та закриття кримінального провадження з цих підстав є помилковим, оскільки обвинувачений вчинив умисний закінчений злочин, у вчиненні якого він щиро не розкаявся. У апеляційній скарзі наведено доводи про те, що вибачення обвинуваченого та визнання ним у судовому засіданні вини у вчиненні злочину слід розцінювати лише як спробу уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Крім того, клопотання колективу ТОВ «Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна» про передачу обвинуваченого на поруки не містить жодних зобов'язань обвинуваченого щодо потерпілого.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу потерпілого та просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, доводи обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, які просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, прокурором під час досудового розслідування та судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно обвинувального акту, ОСОБА_2 підозрюється в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1, за таких обставин.
06 лютого 2014 року, ОСОБА_2, повертаючись зі свого місця роботи, вирішив з'ясувати стосунки з раніше наочно знайомим йому ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, куди цього ж дня приблизно о 08.55 годин він прибув громадським транспортом.
06 лютого 2014 року, приблизно в 09.00 годин, ОСОБА_2, знаходячись на сходовій клітці 9-го поверху будинку АДРЕСА_2, спровокував конфлікт з раніше наочно знайомим йому ОСОБА_1, під час якого, відчуваючи до останнього раптово виниклу неприязнь, став умисно наносити ОСОБА_1 удари руками, стиснутими в кулаки, та ногами в область голови та тулуба ОСОБА_1, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді: синців на нижніх повіках обох очей, в проекції 4 ребра зліва по середньо-ключичній лінії, на задній поверхні правого плеча в нижній третині, в проекції верхньо-зовнішнього кута правої лопатки, на передньо-внутрішній поверхні лівого колінного суглобу; садна на передній поверхні правої гомілки в верхній-середній третині, на передній поверхні правої гомілки в середній третині, на боковій поверхні шиї зліва в верхніх третинах, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1612/е від 22 жовтня 2014 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Після вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_2 втік, однак згодом був викритий працівниками міліції.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень п. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення. Прокурором не висунуто ОСОБА_2 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. В даному обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також ті встановлені органами досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_2 й правова кваліфікація кримінального правопорушення, в якому підозрюється останній.
Такі відомості, у відповідності до ст. 277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру. ОСОБА_2 за цим процесуальним рішенням має статус підозрюваного.
Проте, суд першої інстанції на це уваги не звернув і за відсутності пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, постановив щодо нього ухвалу про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України з передачею на поруки колективу ТОВ «Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна».
Крім того, колегією суддів встановлено невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, що вплинуло на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Ухвалюючи рішення про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України з передачею на поруки колективу ТОВ «Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна», суд першої інстанції виходив з того, що обвинувачений вперше вчинив кримінальне правопорушення невеликої тяжкості та повністю визнав свою провину й щиро покаявся у вчиненому, має позитивні характеристики, має на утриманні двох малолітніх дітей, зайнятий суспільно-корисною працею, а також щодо нього надано клопотання про передачу на поруки колективу підприємства.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 47 КК України, особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки трудового колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК України містить два складових елемента, взятих у своїй єдності, а саме: 1) щире каяття особи, яка вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості; 2) клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу цієї особи на поруки.
Відповідно до роз'яснень, викладених у абзаці четвертому пункту 3, абзаці першому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Особу можна звільнити від кримінальної відповідальності з передачею на поруки (ст. 47 КК) за умови, що вона вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Підставою такого звільнення є щире розкаяння особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду обвинувального акта стосовно ОСОБА_2, суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Так, у судовому засіданні 05 листопада 2014 р., після оголошення обвинувачення та встановлення особи обвинуваченого, головуючим у справі було роз'яснено обвинуваченому ОСОБА_2 суть обвинувачення, після чого на запитання головуючого, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання, обвинувачений ОСОБА_2 суду пояснив, що він себе не визнає винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (а.с.п. 38).
Після виконання дій, передбачених ст. 348 КПК України, суд першої інстанції, з урахуванням думки сторін кримінального провадження, постановив ухвалу про визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядку їх дослідження у судовому засіданні шляхом проведення допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків та дослідження матеріалів кримінального провадження (а.с.п. 39).
Під час судового розгляду у суді першої інстанції ОСОБА_2 показав, що 06 лютого 2014 р. приблизно о 09-00 год. повертаючись з роботи, він прийшов до місця проживання потерпілого з'ясувати з останнім стосунки з приводу відносин між дружиною обвинуваченого та потерпілим. Потерпілий вийшов на сходову клітку, де між ними виник конфлікт, під час якого потерпілий схопив його за пальто та став вимагати залишити під'їзд будинку, при цьому сильно штовхаючи його вниз. Обвинувачений показав, що з метою захисту він схопив рукою обличчя потерпілого та пальцями руки почав тиснути йому на очі, а іншою рукою в цей час став наносити удари по обличчю. Потерпілий у свою чергу пошкодив йому палець руки, після чого він відпустив його. У цей час з квартири вибігла мати потерпілого та стала їх розбороняти. Потерпілий схопив його та намагався штовхнути вниз на сходи, однак він вирвався та відштовхнув потерпілого, внаслідок чого той впав на підлогу. Потерпілий схопив зубами палець його руки, а він у свою чергу вкусив його за щоку, потерпілий спіткнувся та впав на підлогу. Знаходячись на підлозі, потерпілий сильно штовхнув його, від чого він також впав. Піднявшись з підлоги, він наніс потерпілому удар ногою та стрибнув обома ногами на потерпілого. Не заперечуючи факту нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, обвинувачений показав, що ініціатором застосування до нього фізичної сили був саме потерпілий, а він фактично захищався від його неправомірних дій.
Згідно дослідженого судом першої інстанції у судовому засіданні висновку судово-медичного експерта №1612/Е від 22 жовтня 2014 р. дані наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_1, з урахуванням даних, викладених у висновку експерта №318 від 13.02.2014 р.-14.03.2014 р., свідчать про те, що на момент звернення за медичною допомогою 07 лютого 2014 р., у нього мали місце наступні тілесні ушкодження: а) синці на нижніх повіках обох очей (2), в проекції 4 ребра зліва по середнє-ключичній лінії (1), на задній поверхні правого плеча в нижній третині (1), в проекції верхнє-зовнішнього кута правої лопатки (1), на переднє-внутрішній поверхні лівого колінного суглобу (1); б) садна на передній поверхні правої гомілки в верхнє-середній третині (1), на передній поверхні правої гомілки в середній третині (1), на боковій поверхні шиї зліва в верхній та середній третинах (3).
Характер та морфологія виявлених ушкоджень свідчить про те, що вони утворились від не менше одинадцяти травматичних дій тупими предметами (синці - внаслідок удару, тиснення), (садна - удару, ковзання), за давністю можуть відповідати вказаному терміну, тобто 06 лютого 2014 р. /а.с.п. 52-59/
У ч. 1 ст. 125 КК України встановлюється кримінальна відповідальність за легке тілесне ушкодження, яке виразилося в порушенні анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності.
З об'єктивної сторони злочин характеризується дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідками у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв'язком між вказаним діянням та наслідками.
Оцінивши надані під час судового розгляду у суді першої інстанції показання обвинуваченого та висновок судово-медичного експерта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений не визнав фактичні обставини кримінального правопорушення щодо способу його вчинення, форми вини та мотиву, які прокурор вважав встановленими.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у обвинуваченого щирого каяття, як одного із складових елементів підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК України, є помилковим, оскільки щире каяття передбачає визнання особою факту вчинення злочину, дійсне, відверте, а не уявне визнання обвинуваченим своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, в якому суд має право прийняти рішення щодо повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
Під час нового розгляду суд першої інстанції має усунути зазначені недоліки, перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі потерпілого, та перевірити наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, які на думку колегії суду мають суттєве значення для прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення в даному кримінальному провадженні.
На підставі наведеного, керуючись ст. 47 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284, ст.ст. 285, 404, 405, 407, 409, 412, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, в іншому складі суду.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
Мельник В.В. Сітайло О.М. Фрич Т.В.