ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2015 р. Справа №908/3103/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.
при секретарі Полубояриній Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Ященко Р.Ю., дов. №14-135
відповідача - Гайдай О.Ю., дов. №05/001 05.01.2015
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх.№195 З/3-12)
на рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3103/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі", м. Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області
про стягнення заборгованості в сумі 162 857,70 грн.,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" 162 857,70 грн., з яких 113 429, 22 грн. пені, 25 583, 43 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 23 845, 05 грн. інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 13/2240-БО-13 від 18.12.2012р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3103/14 (суддя Соловйов В.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі", м. Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ 11342,92 грн. пені, 25185,52 грн. 3% річних від простроченої суми, 23627,53 втрат від інфляції грошових коштів та 3207,6 грн. витрат на судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3103/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 100 224,66 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 100224,66 грн. задовольнити. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3103/14 залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, оскільки вважає, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, а також посилається на те, що судом при винесенні рішення судом було досліджено лише ступінь виконання зобов'язання боржником, проте, не враховано особливі обставини щодо діяльності позивача, не надано оцінки майновому стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інших інтересів сторін. Вказані обставини, на думку скаржника, унеможливлюють застосування до спірних правовідносин приписів ст. 233 ГК України.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції правомірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
03.02.2015 відповідачем також були надані письмові пояснення щодо виконання наказу господарського суду Запорізької області по справі №908/3103/14, які залучені до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 18.12.2012 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2240-БО-13 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору. (п. 1.1. договору)
Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.
Також, у п. 2.1 договору сторони погодили по місяцях кварталу обсяги газу, що передаються від продавця (позивача) покупцю (відповідачу), а також передбачили, що обсяги газу, які планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п. 2.1.1 договору).
За умовами п. 3.3 договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяги споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.
Пунктом 11.1 договору сторони встановили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Як свідчать матеріали справи, позивач протягом січня - грудня 2013р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 834 786, 72 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу:
від 26.09.2013р. за січень 2013р. на суму 937 470, 44 грн.;
від 26.09.2013р. за лютий 2013р. на суму 773 577, 81 грн.;
від 26.09.2013р. за березень на суму 820 782, 53 грн.;
від 26.09.2013р. за квітень на суму 67 035, 77 грн.;
від 31.10.2013р. за жовтень на суму 492 909, 71 грн.;
від 30.11.2013р. за листопад на суму 599 726, 24 грн.;
від 31.12.2013р. за грудень на суму 1 143 284, 22 грн. (а. с. 21-27).
Складені акти належним чином підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.
Звертаючись до господарського суду, позивач посилався на те, що відповідач за отриманий у період з січня по грудень 2013 року включно газ розрахувався з порушенням строків, встановлених у п. 6.1. договору, а саме:
- згідно акту приймання - передачі від 26.09.2013р. за січень 2013р. за отриманий газ на загальну суму 937 470, 44 грн., розрахувався наступним чином: 26.02.2103р. сплатив 100 000, 00 грн.; 27.02.2013р. сплатив 140 000, 00 грн.; 05.03.2013р. сплатив 220 000, 00 грн.; 21.03.2013р. сплатив 477 470,44 грн.
- згідно акту приймання - передачі природного газу від 26.09.2013р. за лютий 2013р. на загальну суму 773 577,81 грн. розрахувався наступним чином: 22.04.2013р. сплатив 600 000, 00 грн.; 30.04.2013р. сплатив 173 577, 81 грн.
- згідно акту приймання - передачі природного газу від 26.09.2013р. за березень 2013р. на суму 820 782,53 грн., розрахувався наступним чином: 30.08.2013р. сплатив 150 000, 00 грн.; 27.09.2013р. сплатив 170 000, 00 грн.; 29.10.2013р. сплатив 300 000, 00 грн.; 22.11.2013р. сплатив 200 782, 53 грн.
- згідно акту приймання - передачі природного газу від 26.09.2013р. за квітень 2013р. на суму 67 035,77 грн., розрахувався 22.11.2013р.
- згідно з актом приймання - передачі природного газу від 31.10.2013р. за жовтень 2013р. на суму 492 909,71 грн. розрахувався наступним чином: 06.12.2013р. сплатив 100 000, 00 грн.; 20.12.2013р. сплатив 250 000, 00 грн.; 24.12.2013р. сплатив 142 909, 71 грн.
- згідно акту приймання - передачі природного газу від 30.11.2013р. за листопад 2013р. на суму 599 726,24 грн., сплатив 599 726, 24 грн. - 27.12.2013р.
- згідно акту приймання - передачі природного газу від 31.12.2013р. за грудень 2013р. на суму 1 143 284,22 грн., розрахувався наступним чином: 06.02.2014р. сплатив 20 000, 00 грн.; 18.02.2014р. сплатив 280 000, 00 грн.; 28.02.2014р. сплатив 200 000, 00 грн.; 14.03.2014р. сплатив 250 000, 00 грн.; 21.03.2014р. сплатив 290 000, 00 грн.; 26.03.2014р. сплатив 103 284, 22 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків здійснення розрахунків, встановлених п. 6.1. договору, а також на підставі норм ст. 625 ЦК України, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 113 429, 22 грн. пені, 25 583, 43 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 23 845, 05 грн. інфляційних втрат. Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
В ході розгляду справи відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому на підставі ст. 233 ГК України просив зменшити розмір пені до 11342,92 грн., посилаючись на відсутність заборгованості по договору №13/2240-БО-13 від 18.12.2012 на момент звернення позивача до суду та наявність постійно існуючої дебіторської заборгованості споживачів (населення та бюджетних організацій) за послуги з теплопостачання, від надходження яких і здійснюються платежі за поставлений природний газ.
Встановивши факт прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем природного газу, суд першої інстанції з урахуванням здійсненого перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнув з відповідача на користь позивача 23627,53 грн. інфляційних втрат та 25185,52 грн. три відсотки річних.
Що стосується заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції, встановивши доведеним факт прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, з урахуванням умов п. 7.2 договору, дійшов висновку, що вірним є розрахунок заявленої до стягнення пені в розмірі 111567,58 грн. Разом з цим, суд, приймаючи до уваги викладені відповідачем обставини та надані докази на підтвердження обставин, які зумовили неналежне виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан, керуючись ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, враховуючи вказівки, викладені в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та стягнув на користь позивача пеню в розмірі 11342,92 грн.
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію спірним відносинам колегія суддів зазначає наступне.
Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача нарахованих господарських санкцій та застосування до боржника наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ст. 625 ЦК України у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору №13/2240-БО-13 купівлі-продажу природного газу від 18.12.2012
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного здійснення розрахунків, отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат за весь час прострочення, а також три відсотки річних є обґрунтованими, ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають правовідносинам, які склалися між сторонами.
В той же час, здійснивши перевірку заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат за весь період прострочення та перевірку здійсненого судом першої інстанції розрахунку суми інфляційних нарахувань (з урахуванням кожної окремої поставки та проведеної відповідачем часткової оплати за отриманий газ), колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову щодо стягнення 23627,53 грн. інфляційних втрат та відмови у стягненні 217,52 грн. нарахувань обґрунтованим та правомірним.
За наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 25185,52 грн., а також обґрунтовано відмовлено у стягненні 3% річних в сумі 397,91 грн. у зв'язку з їх неправомірним нарахуванням.
За ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У зв'язку з цим, позивачем було нараховано до стягнення 113429,22 грн. пені.
Відповідач факт прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу не заперечував, але посилався на наявність підстав для зменшення заявленої позивачем пені до 11 342,92 грн.
Так, у наданих суду першої інстанції пояснень, відповідач вказував на винятковість ситуації, яка полягає в тому, що Комунальне підприємство «Дніпрорудненські теплові мережі» є єдиним підприємством, розташованим на території міста Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та теплопостачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення населенню та бюджетним установам на території міста. Враховуючи неможливість припинення постачання теплової енергії як бюджетним організаціям так і споживачам, відповідач змушений постійно, в необхідній кількості виробляти теплову енергію та поставляти її на об'єкти споживачів, не дивлячись на наявність дебіторської заборгованості за вже отримані комунальні послуги. При цьому, несвоєчасність розрахунків за поставлену теплову енергію споживачів приводить до нестачі коштів та виникнення заборгованості перед газопостачальним підприємством.
Також вагомою причиною несвоєчасної оплати за отриманий природний газ по договору відповідач вважав наявність загальної дебіторської заборгованості підприємства, яка станом на 01.01.2014 року становить 8939652,90 грн., з яких дебіторська заборгованість населення - 4983514,66 грн., інших споживачів - 1641724,51 грн., заборгованість бюджетних установ - 2314413,73 грн. Важку матеріальну ситуацію підприємства відповідач підтверджує довідками про фінансовий стан КП «Дніпрорудненські теплові мережі» станом на 01.01.2013, 01.01.2014, 01.09.2014 року, в якому відображена дебіторська заборгованість споживачів перед відповідачем.
Крім того, відповідач зазначав, що незважаючи на вищевказані обставини, КП «Дніпрорудненські теплові мережі» приймалися заходи щодо виконання обов'язків за укладеним між сторонами договором, внаслідок чого 25.03.2014 року заборгованість за спожитий природний газ, поставлений протягом січня-грудня 2013 року, була повністю погашена.
Здійснивши перевірку періоду нарахування заявленої до стягнення пені, з урахуванням встановлених п. 6.1. договору строків оплати та строків фактичної сплати відповідачем отриманого газу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявленого розміру пені в сумі 111567,58 грн. за період з 14.02.2013 року по 25.03.2014 року та недоведеність позовних вимог в частині стягнення 1 861,64 грн. пені. Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленого розміру пені до 11 342,92 грн.
Звертаючись до господарського суду з апеляційною скаргою, позивач посилається на відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, оскільки вважає, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, а також вважає, що судом при винесенні рішення не враховано особливі обставини щодо діяльності позивача, а також той факт, що зменшення судом розміру пені до 11342,92 грн. від нарахованої суми в розмірі 113 429, 22 грн. причиняє позивачу додаткові збитки.
З приводу наведених позивачем доводів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником, що відповідає позиції, викладеній в інформаційному листі ВГСУ від 07.04.2008 №01-8/211.
Разом з цим, колегія суддів враховує те, що ст. 233 Господарського суду України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.
У пункті 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано про те, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції, керуючись зазначеними нормами, враховує, що до моменту звернення позивача до суду з позовом, відповідач повністю виконав свої зобов'язання за укладеним договором №13/2240-БО-13 від 18.12.2012 та в повному обсязі здійснив розрахунки за поставлений природний газ, доказів розміру понесених збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового обов'язку позивачем не надано, а також бере до уваги те, що основною причиною утворення заборгованості у відповідача є наявність дебіторської заборгованості у зв'язку із несвоєчасним здійснення оплати населенням та бюджетними організаціями за спожиту теплову енергію.
Так, колегія суддів враховує, що КП «Дніпрорудненські теплові мережі» є комунальним підприємством, що забезпечує тепловою енергією і послугами з теплопостачання установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Відповідно до п. 1.1. Статуту підприємства, воно є комунальним підприємством, заснованим на власності територіальної громади м. Дніпрорудне. Головною метою діяльності підприємства відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією.
Крім того, КП «Дніпрорудненські теплові мережі» є єдиним підприємством у місті, яке здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також надає послуги з централізованого опалення мешканцям міста, дитячим та лікувальним установам, бюджетним організаціям за тарифами, що регулюються відповідно до законодавства, отже основним фінансовим джерелом відповідача, з якого проводиться оплата за спожитий природний газ, є грошові кошти від реалізації теплової енергії споживачам, платіжна дисципліна яких є незадовільною, про що свідчить наявність у відповідача дебіторської заборгованості станом на 01.01.2014 року в розмірі 8939652,90 грн., при цьому дебіторська заборгованість населення - 4983514,66 грн., інших споживачів - 1641724,51 грн., заборгованість бюджетних установ - 2314413,73 грн. Разом з тим відключення окремих боржників від об'єктів теплової енергії є неможливим, оскільки це суперечить вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення , постачання холодної та гарячої води і водовідведення», Правилам користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМ України від 03.10.2007 року №1198, наказу міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 року «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання».
Неможливість своєчасного виконання своїх зобов'язань перед позивачем зумовлена також тим, що фактичний дохід від виробничої діяльності підприємство отримує лише після 100% оплати споживачами отриманих послуг, після чого у відповідача з'являються обігові кошти, якими можливо провести своєчасний розрахунок з контрагентами, у тому числі і за спожитий природний газ. Так, відповідно до звіту про фінансові результати за 2013 рік, чистий дохід КП «Дніпрорудненські теплові мережі» від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) складає 19085000,0 грн., в той час як чистий прибуток за фінансовими показниками склав лише 663000,00 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є наслідком обставин, які виникли з об'єктивних для нього причин.
При цьому колегія суддів враховує також той факт, що за отриманий у 2013 році природний газ відповідач повністю розрахувався 25.03.2014 року, тобто прострочення виконання зобов'язання не є значним; на момент звернення з даним позовом заборгованість за договором №13/2240-БО-13 від 18.12.2012 була відсутня, тобто ступінь виконання основного зобов'язання становить 100 %. Зазначене встановлено на підставі наданих до матеріалів справи документальних доказів, які були досліджені судом апеляційної інстанції.
Крім того, відповідно до наданих до суду апеляційної інстанції письмових пояснень та документальних доказів на їх підтвердження, колегією суддів встановлено, що 30.01.2015 року відповідач КП «Дніпрорудненські теплові мережі» в добровільному порядку виконав наказ господарського суду Запорізької області від 07.11.2014 року по справі №908/3103/14 та в повному обсязі сплатив на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 63363,61 грн., визначених до стягнення рішенням суду першої інстанції, про що свідчить надане відповідачем платіжне доручення №31 від 30.01.2015 року на суму 63363,61 грн., призначенням якого вказано - погашення боргу відповідно наказу від 07.11.2014 по справі №908/3103/14.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що договором між сторонами передбачено стягнення пені в максимальному розмірі, встановленому законом, її сплата у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, бюджетних установ, населення та інших суб'єктів господарювання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно дотриманий баланс інтересів сторін та обґрунтовано зменшено розмір пені до 11 342,92 грн.
Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ, є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки судом, при вирішенні даного питання було досліджено майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості постановленого природного газу. Посилання апелянта на те, що укладаючи договір на поставку природного газу відповідач усвідомлював всі ризики, пов'язані з виконанням укладеного договору, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки підприємство НАК «Нафтогаз» є природною монополією на ринку постачання природного газу, отже в силу відносин, які склалися між сторонами, відповідач позбавлений можливості укладати договори поставки газу з іншими постачальниками.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на судову практику щодо безпідставного зменшення судом розміру заявленої до стягнення пені в контексті інтересів позивача та відповідача є безпідставними, оскільки необхідність використання судом п.3 ст. 83 ГПК України залежить від конкретних обставин справи, які має оцінити суд. На підставі аналізу всіх поданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність використання такого права суду. Інші доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення було повністю досліджено обставини, які мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 по справі №908/3103/14 відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 по справі №908/3103/14 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..
Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2014 року.
Головуючий суддя Тарасова І.В.
Судді Горбачова Л.П.
Істоміна О.А.