Справа № 357/10529/14-ц Головуючий у І інстанції Бондаренко О.В.
Провадження № 22-ц/780/336/15 Доповідач у 2 інстанції Сушко
Категорія 45 28.01.2015
РІШЕННЯ
Іменем України
28 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Кулішенка Ю.М., Лащенка В.Д.
при секретарі: Бевзюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, треті особи: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційна контора №1, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визнання особита кою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційна контора №1, третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом, вселення, встановлення порядку користування житлом та заміну договору найму,-
ВСТАНОВИЛА:
В липні 2014 року позивач звернувся до суду з вище зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що у 1977 році йому була надана ізольована двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка на даний час не приватизована. 13.03.2010 року у його доньки, відповідача по справі, народився син ОСОБА_3, тому вона для того щоб отримати державну допомогу попросила тимчасово зареєструватись у квартирі разом із сином. З моменту реєстрації і до цього часу відповідач і з сином у квартирі не проживають, особистих речей в ній не мають. В даний час онуку виповнилось 4 роки, а донька всупереч домовленості не змінює реєстрацію місця свого проживання, та постійно проживає із сином в АДРЕСА_2. Оскільки відповідач із сином зареєстровані у його квартирі, йому доводиться щомісяця сплачувати за них комунальні послуги, а відповідач у свою чергу за комунальні послуги не сплачує. Відповідач з сином не проживають у квартирі більше шести місяців без поважних причин, а їх реєстрація у квартирі спричиняє йому зайві матеріальні витрати, що порушує його права. У зв'язку з цим просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_3, як не проживаючих в ній без поважних причин понад шість місяців.
В свою чергу 23.09.2014 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житлом, вселення, встановлення порядку користування житлом та зміну договору найму, мотивуючи тим, що з 28.11.1990 року вона та позивач є квартиронаймачами квартири АДРЕСА_4, її син зареєстрований у квартирі з 23.03.2010 року по місцю реєстрації матері, особовий рахунок відкритий на ім'я ОСОБА_2. У 2000 році позивач одружився, і вона будучи неповнолітньою перейшла проживати до матері. Після смерті дружини батька вона на його прохання повернулась у спірну квартиру для спільного з ним проживання. Батько зловживав спиртними напоями, між ними виникали сварки і наприкінці січня 2009 року батько забрав у неї ключі і вона змушена була жити у знайомих. З цього приводу батько у 2009 році звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а вона із зустрічним позовом про вселення. Після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.11.2009 року про її вселення, з березня 2010 року вона намагалась виконати рішення суду і фактично вселитись у квартиру, але батько постійно перешкоджав цьому. Факт її вселення у квартиру вперше підтверджується актом державного виконавця від 09.03.2010 року, однак проживати у квартирі вона з сином не змогла оскільки позивач змінив замок та влаштовував скандали. Коли позивач був у гарному настрої вона внесла до квартири свої деякі речі і вона приїжджає до квартири, піклується про її стан, проводить прибирання. Однак, зміни настрою та сварки батька, зміна замка на вхідних дверях, через що вона не має можливості потрапити до квартири, примусили її шукати тимчасове помешкання. Крім того, протягом тривалого часу вона доглядає за своїм дідусем ОСОБА_5, який є лежачим і потребує постійної сторонньої допомоги та догляду, тому вона змушена проживати в АДРЕСА_2. Крім того, вона фактично користується спірною квартирою шляхом здійснення оплати комунальних послуг, в квартирі знаходяться її особисті речі, але проживати в квартирі вона не може по причині того, що позивачем умисно здійснюються перешкоди. Ключа від квартири вона не має, але сплачує за комунальні послуги за себе та сина за виключенням послуг, які споживає позивач відповідно до приладів обліку. У зв'язку з цим вона просить усунути перешкоди у користуванні даною квартирою шляхом повторного вселення її та ОСОБА_3, встановити порядок користування квартирою виділивши їй з сином кімнату №2, а ОСОБА_2 кімнату №1, підсобні приміщення - коридор, туалет, кухню, ванну кімнату - залишити у загальному користувані, зобов'язати КП Білоцерківської міської ради ЖЕК-1 розподілити особові рахунки на оплату житлового-комунальних послуг, укласти з нею окремий договір найму на жилу кімнату №2, а з ОСОБА_2 на жилу кімнату №1.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2014 року основний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_3, в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що у неї були об'єктивні причини, що унеможливлювали її проживання у спірній квартирі, а саме: хвороба дідуся, зміна замку в вхідних дверях, зловживання ОСОБА_2 спиртних напоїв. Крім того, вважає, що дане рішення порушує права її неповнолітнього сина.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач була відсутня за зареєстрованим місцем свого проживання з 09.03.2010 року більше шести місяців без поважних причин, а тому відповідно до ст.ст.71,72 ЖК України позовні вимоги заявлені правомірно та ґрунтуються на вимогах закону.
Відмовляючи в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позов заявлений не правомірно, оскільки позивач за зустрічним позовом не надала суду жодних доказів в підтвердження того, що ОСОБА_2 перешкоджає їй користуватись приміщенням квартири, не зазначила підстав, щодо повторного вселення до спірної квартири, не надала доказів в підтвердження того, що вона зверталася до наймодавця з вимогою про укладення окремого договору найму та їй було відмовлено в задоволені таких вимог, крім того відповідачем вибраний спосіб захисту свого права, який не відповідає вимогам ЖК України, а тому позовні вимоги є безпідставні та не обґрунтовані.
Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що відповідно до довідки КПБМР ЖЕК №1 від 21.03.2014 № 812 року квартира АДРЕСА_6 перебуває на балансі КПБМР ЖЕК №1, не приватизована, особовий рахунок відкрито на ОСОБА_2 та в житловому приміщені зареєстровані: позивач з 28.11.1990 року, його донька ОСОБА_1 з 26.03.2010 року та онук ОСОБА_3 з 23.03.2010 року.
Відповідно до акту від 2014 року зареєстровані ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_7 з березня 2010 року не проживають за місцем реєстрації без поважних причин.
З пояснень ОСОБА_1 встановлено, що вона не проживає в спірній квартирі з поважних причин, а саме: що батько зловживає спиртними напоями, в смт. Терезино вона проживає разом з дідусем ОСОБА_5, який потребує стороннього догляду у зв'язку з хворобою та за яким вона доглядає.
Судом також з пояснень сторін встановлено, що відповідач ОСОБА_1 цікавиться спірним житлом, приходить до квартири в часи коли позивач ОСОБА_2 є дома. У відповідачки ключів від вхідних дверей спірної квартири не має, оскільки позивач самостійно змінив замки на вхідних дверях, потрапити до спірного житла ОСОБА_1 не може без дозволу позивача.
Відповідно до довідки Терезинської медичної амбулаторії від 18.08.2014 року за №46, ОСОБА_5 з 23.04.1969 року перебуває на «Д» обліку в Терезинській АЗПСМ з приводу загальних та хронічних захворювань , по стану здоров'я потребує сторонньої допомоги.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_8, на даний час не працює доглядає діда ОСОБА_5 так, як він потребує сторонньої допомоги в даному помешканні ОСОБА_1 з своїм сином ОСОБА_3 проживає без реєстрації.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_3 іншого житла у власності не мають.
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року (із наступними змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", роз'яснив, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
З урахуванням наведеного,колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, однак дійшов помилкового висновку про відсутність відповідачів без поважних причин в спірній квартирі та задоволення основного позову ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_3 не мають ключів від спірного житла, що є перешкодою у користування житлом. Крім того відповідач та її неповнолітній син іншого житла не мають.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_2.
Відповідно до ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Колегія судів на підставі ч.3 ст. 303 ЦПК України, вважає можливим відновите порушене право користування житлом ОСОБА_1 та її неповнолітнього сини ОСОБА_3, оскільки судом було встановлені факти чинення перешкод у користування спірним житлом, шляхом їх вселення в спірне житло.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3.
Судовий збір в сумі 365,40 грн. сплачений ОСОБА_1 за подачу зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, треті особи: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційна контора №1, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 365,40 грн. судових витрат.
В іншій частині задоволення зустрічних позовних вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: