АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22ц/790/699/15 Головуючий 1 інст. - Шиянова Л.О.
Справа № 639/10276/13-ц Доповідач - Кругова С.С.
Категорія: земельні
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - КРУГОВОЇ С.С.,
суддів - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,- МІНЕНКОВОЇ Н.О.,
секретаря - Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 02 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності та визначення частки у спільному майні подружжя,-
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2013 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернулася ОСОБА_2 з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд визнати земельну ділянку, цільове призначення якої: обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0811 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310137900:13:016:0003) об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки.
У своїх запереченнях відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на ? частку земельної ділянки, цільовим призначенням якої є обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0811 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310137900:13:016:0003), в іншій частині позову відмовити.
Зокрема, в своїй апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Стверджує, що відмова суду у частині позовних вимог, яка стосується визнання земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є вмотивованою та законодавчо обґрунтованою.
Вказує, що зі змісту описової частини оскаржуваного рішення вбачається ніби позивач мотивував свої позовні вимоги лише нормами Сімейного кодексу України, що не відповідає дійсності, оскільки є посилання і на норми Земельного кодексу України.
Вважає, що положення ч.2 ст.120 ЗК України застосовані неправомірно, оскільки ним врегульовані правовідносини, які випливають лише з права користування об'єкта нерухомості та земельною ділянкою, а не з права власності на них.
Також наголошує на тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та їм належать рівні частки у володінні нерухомим майном.
Оспорювана земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_3
Зазначає, що на момент виникнення у ОСОБА_2 права власності, а не користування, на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, при вирішенні питання щодо права власності на частину земельної ділянки не можуть застосовуватись положення ч.2 ст.130 ЗК України, а повинні застосовуватись ч.1 та ч.4 ст.130 ЗК України, оскільки саме ними врегульовуються правовідносини, що виникають з права власності на нерухоме майно та земельну ділянку.
Тож, вказує, що на теперішній час позивачу та відповідачу належать по 1/2 частини будинку з надвірними будівлями, а отже, з огляду на положення ч.4 ст.120 ЗК України, спірна земельна ділянка, цільовим призначенням якої є обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд підлягає розподілу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пропорційно до їх часток у праві власності жилого будинку або споруди, тобто по 1/2 частині.
Крім того, вважає необґрунтованим що, суд поставив у залежність надання права власності на частину земельної ділянки з обов'язком позивача попередньо виділити його частину нерухомості в натурі, оскільки відповідно до ст.364 ЦК України це право співвласника майна.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явилися, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач погодилася з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя і оскаржує рішення лише в частині відмови у задоволенні позову про визнання за нею права власності на ? частину земельної ділянки.
З огляду на це, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку переглядається лише в частині відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на ? частину земельної ділянки.
В частині відмови у задоволенні позову про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю - рішення суду в апеляційному порядку не переглядається.
Постановлюючи рішення в оскаржуваній частині , суд першої інстанції виходив з того, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо. Такого клопотання від сторін не надходило. В судовому засіданні достовірно встановлено, що частки позивача та відповідача у житловому будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 не були виділені в натурі, тому підстав для задоволення вимог позивача не має.
З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що сторони у справі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1, де кожному з них належить по ? частині житлового будинку з надвірними будівлями.
Земельна ділянка на якій розташований житловий будинок не є спільною сумісною власністю подружжя. До такого висновку прийшов суд в даному рішенні і в цій частині позивач погодилась з ним і не оскаржує.
Тому, не може йти мова про визнання права власності на ? частину земельної ділянки в результаті поділу спільного майна подружжя.
В даному випадку позивач має право на частину земельної ділянки , яка необхідна для обслуговування її частини домоволодіння.
Матеріали справи свідчать, що позивач є власником ? частини домоволодіння з надвірними будівлями фактичне місце розташування яких не визначено в натурі, що унеможливлює визначення частини земельної ділянки яка необхідна для їх обслуговування.
Судами першої і другої інстанції було створено рівні умови для сторін щодо надання доказів своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд правильно ухвалив рішення виходячи з наявних в матеріалах справи доказів і керувався ст.356,364,377 ЦК україни.
Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - позивач суду не надала.
Посилання позивача на помилкове застосування судом ч.2 ст.120 ЗК України не вплинуло на вирішення справи по суті .
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, ст. 314, 315, 317, 319,324 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 02 грудня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді -