АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 524/9404/14-ц Номер провадження 22-ц/786/356/15Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І., Винниченка Ю.М., при секретарі: Рибак О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживача, визнання зобов'язання удаваним право чином та визнання укладеним кредитного договору в національній валюті,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання укладеним кредитного договору в національній валюті - відмовлено.
З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2014 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення місцевого суду є незаконним, необґрунтованим та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк») 16 липня 2008 року укладено кредитний договір № 500144309, згідно п.1 якого надано ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 9 227,34 доларів США шляхом перерахування коштів на картковий рахунок, остаточна дата повернення кредиту - 16 липня 2011 року зі сплатою коштів щомісячно до 16 числа рівними частинами в сумі 348 доларів, під 21% річних.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не доведено, а судом не здобуто доказу тієї обставини, що укладаючи кредитний договір від 16 липня 2008 року сторони приховували укладання іншого виду договору. Окрім того, відмова позивачу у задоволенні позову про визнання договору удаваним правочином є підставою для відмови у задоволенні похідної вимоги про визнання укладеним договору у національній валюті.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а стаття 192 ЦК України визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків», є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п.2 ст.5 Декрету про валютне регулювання).
Щодо вимог пп.«в» п.4 ст.5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено терміни і суми кредитів у іноземній валюті, як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
Таким чином, місцевий суд правомірно визнав, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, однією із яких є кредитування в іноземній валюті.
Виходячи з викладеного висновки суду повністю узгоджуються з нормами чинного законодавства, з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України при перегляді цивільних справ даної категорії, роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановлені та наведені вище обставини справи, вказують на те, що між позивачем та відповідачем дійсно був укладений договір на виконання якого, відповідачем було надано в користування позивачу ОСОБА_2 кошти в розмірі 9227,34 доларів США.
Оскільки для визнання правочину удаваним слід довести, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, а наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо, а тому суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір місцевий суд правильно з'ясував обставини справи, всебічно та об'єктивно перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та постановив законне й обґрунтоване рішення.
Доводи апелянта, які є повторенням доводів апеляції, є необґрунтованими, не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2014 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Г.Л. Карпушин