Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/211/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Гармаш Т. І. Доповідач Дуковський О. Л.
РІШЕННЯ
Іменем України
03.02.2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого: Дуковського О. Л.
суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.
з участю секретаря: Лазаренко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами прокуратури м. Кіровограда та Державної казначейської служби України на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.11.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, прокуратури м. Кіровограда, управління МВС України в Кіровоградській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання прокуратури та суду, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури м. Кіровограда, управління МВС України в Кіровоградській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання прокуратури та суду.
Просила стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 20 000, 00 грн. та матеріальну шкоду завдану їй незаконними діями органу дізнання, прокуратури та суду. Вказує на те, що матеріальна шкода полягає у відшкодуванні 6000,00 грн. за надання їй правової допомоги по адміністративній справі, які просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України та 1218, 00 грн. судових витрат, які просить стягнути солідарно з Державної казначейської служби України, прокуратури м. Кіровограда та МВС України в Кіровоградській області.
Позивачка вимоги обґрунтовує тим, що відносно неї було складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення від 13.06.2013 року, за те, що вона в період знаходження у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, будучи працівником органів внутрішніх справ України, порушила вимоги ст.18 Закону України «Про міліцію» і займалася оплачувальною діяльністю в салоні краси «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований за адресою АДРЕСА_1, а саме надавала послуги з манікюру.
Посилається на те, що обставини які вказані в протоколі про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності, оскільки вона не надавала послуги, не займалася оплачувальною діяльністю, а лише за домовленістю з керівником салону у свій вільний час навчалася мистецтву манікюру. Також зазначає, що працівниками міліції щодо неї застосовувалися незаконні дії, які виражалися у вчиненні психологічного тиску, залякуванні, висловлюванні погроз у настанні негативних наслідків як до неї так і до власника салону.
Постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.11.2013 року її було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-4 КУпАП, а провадження у справі було закрито з підстав закінчення строків передбачених ст.38 КУпАП. Вказана постанова була скасована апеляційним судом Кіровоградської області , провадження у справі закрито з підстав відсутності у її діях адміністративного правопорушення.
Зазначає, що незаконне притягнення її до адміністративної відповідальності негативно вплинуло на її стан здоров'я та завдало душевних страждань.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.11.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 7218, 00 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду прокуратура м. Кіровограда та Державна казначейська служба України подали апеляційні скарги.
Прокуратура м. Кіровограда у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є незаконним і підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків викладених у рішенні суду та обставинам справи. Також зазначає, що підстави для відшкодування шкоди позивачці відсутні, оскільки до неї не застосовувалися адміністративний арешт та виправні роботи, що є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Державна казначейська служба України у своїй апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зазначає, що відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів здійснюється шляхом стягнення коштів з Державного бюджету, а не з органів казначейства, а тому просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до Державної казначейської служби України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачкою був доведений факт заподіяння їй моральної шкоди та вона має право на відшкодування моральної шкоди та відшкодування правової допомоги на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон).
З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми цивільно-процесуального законодавства та Закону.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.11.2013 року ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення ,передбаченого ст.172-4 КУпАП, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172- 4 закрито у зв'язку з закінченням строків передбачених ст. 38 КУпАП (а.с. 12-13).
Вказана постанова була скасована постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 12.12.2013 року та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення (а.с.14-17). Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову про визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення послався на те, що вона не перебувала у трудових відносинах з власником салону «ІНФОРМАЦІЯ_1» і не отримувала заробітної плати, а тому не вважається, що ОСОБА_2 працювала за сумісництвом і не порушувала антикорупційного законодавства.
Раніше позивачка зверталася з аналогічним позовом до суду та рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.03.2014 року позовні вимоги були задоволені частково, але рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 04.06.2014 року у задоволенні позову їй було відмовлено з підстав не притягнення до участі у справі Державного казначейства України. Дана справа розглядалася також у касаційному порядку і рішення апеляційного суду було залишено без змін (а.с. 18-22,23-24,25-26).
Згідно ч.ч.1,2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна , незаконного накладення штрафу, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові онови боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Відносно ОСОБА_2 кримінальне провадження не розпочиналося, а тому твердження позивачки є необґрунтованими і не підтверджуються доказами, що вона перебувала в період з 22.05.2013 року по 12.12.2013 року під слідством.
Проведені працівниками ВВБ УМВС України в Кіровоградській області заходів відносно ОСОБА_2, не є за своєю правовою природою оперативно-розшуковими заходами, оскільки відомості по вказаному факту в Єдиному реєстрі досудових розслідувань не реєструвалися і в матеріалах справи відсутні докази.
Застосування положень п.1 ст. 1 Закону є недоречним, оскільки він стосується кримінального провадження, а до позивачки не було застосовано адміністративного арешту чи виправних робіт в ході кримінального провадження, як це передбачає стаття даного Закону.
Належні та допустимі докази щодо погроз з боку працівників УМВС України та вчинення відносно ОСОБА_2 тиску, що призвело до погіршення її стану здоров'я, які позивачка пов'язує із діями працівників УМВС України у матеріалах справи відсутні.
Позивачка на вимогу ст.60 ЦПК України не довела належним чином факту заподіяння їй моральної шкоди, не надала належних доказів про застосування до неї правоохоронними органами заходів, що були визнані в установленому порядку незаконними.
Доводи щодо стягнення матеріальної шкоди також позивачем не доведені, а саме те, що юридична допомога надавалася сама у зв'язку з завданням шкоди передбаченої ст.1 Закону.
Наведене свідчить про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційні скарги прокуратури м. Кіровограда та Державної казначейської служби України - задовольнити.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.11.2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, прокуратури м. Кіровограда, управління МВС України в Кіровоградській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання прокуратури та суду - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді