Справа №22-918 2009 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого Котули Л.Г.
Суддів Білич І.М., Коротуна В.М.
При секретарі Полонській А.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 5 листопада 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особи, Комунальне підприємство « Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва , Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення.
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про визнання її та неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 ОСОБА_4, такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав передбачених ст. 71 ЖК України, оскільки вони більше шести місяців без поважної причини не проживають у квартирі АДРЕСА_1.
При цьому позивач посилався на те , що відповідачка після розірвання шлюбу добровільно залишила спірне жиле приміщення, яке належить йому на праві приватної власності і переїхала разом з дітьми проживати в квартиру АДРЕСА_1. З цього часу відповідачка не проживає в зазначеній квартирі, не цікавиться нею , не оплачує житлово-комунальні послуги. Відповідачка має де проживати, оскільки під час шлюбу з відповідачкою вони придбали трикімнатна квартира АДРЕСА_2.
В даний час в квартирі АДРЕСА_1 проживають його батьки та дружина. Відповідачка разом з дітьми з 2005 року не проживає на спірній
жилій площі, але відмовляється знятися з реєстраційного обліку. Він не заперечує , щоб відповідачка разом з дітьми проживала в 1А частині квартири АДРЕСА_2, яка належить їй на праві власності
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 пред»явила зустрічний позов про вселення, вказуючи на те , що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу категорично відмовляється приймати участь у вихованні дітей, сплачувати аліменти на їх утримання, у зв»язку з чим з ОСОБА_1 стягнуто рішенням суду за несвоєчасну сплату аліментів пеню в сумі 37 551 грн. 50 коп.
У січні 2005 року відповідач вигнав її разом з дітьми з квартири АДРЕСА_1 і проживає там з іншою жінкою. Квартира, в якому пропонує ОСОБА_1 вселити її з дітьми обладнана під офіс, в якій неможливо проживати без приведення її до належного для проживання в ній стану.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 5 листопада 2008 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей : ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особи : Комунальне підприємство « Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва , Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими , що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.
Зустрічний позов задоволено.
Вселено ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми : ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народження в квартиру за адресою : АДРЕСА_1.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення основного позову і відмовити у задоволені зустрічного позову , оскільки висновки суду не відповідають вимогам закону та матеріалам справи і судом порушені норми матеріального права.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на те , що суд обгрунтовано задовольнив зустрічний позов і відмовив у задоволені первісного позову, дослідивши матеріали справи , перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволені первісного позову , суд виходив з того , що через конфліктні відносини , які існували між сторонами відповідачка разом з дітьми вимушена була покинути спірну жилу площу.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитися з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або ч.1енів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або ч.1ени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжений судом .
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у Зареєстрованому шлюбі з 16 червня 1993 року по 21 серпня 2003 рік. Від шлюбу є двоє дітей : ОСОБА_3, 1992 року народження та ОСОБА_4, 1997 року народження.
У серпні 1993 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_1 чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .(а.с.5)
Згідно довідки ЖЕК-202 від 6 лютого 2008 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: сторони та їх неповнолітні діти(а.е.59)
Заперечуючи проти позову про визнання її та дітей такими , що втратили право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вказувала на те , що спірну жилу площу вона залишила не добровільно,
а у з»язку з неправомірною поведінкою її колишнього чоловіка, який забрав у неї ключі і сказав, щоб вона разом з дітьми залишила квартиру.
Однак, відповідачка не надала доказів в підтвердження зазначеного. В обґрунтування висновку про те , що позивачка не добровільно залишила спірну жилу площу, суд послався на показання свідка ОСОБА_7, який підтвердив , що між сторонами мали місце конфлікти під час їх спільного проживання в квартирі АДРЕСА_1.
Однак, сама по собі зазначена обставина ще не свідчить про те , що позивач змусив відповідачку разом з дітьми залишити спірну жилу площу, оскільки , як випливає з пояснень сторін та матеріалів справи, шлюб між сторонами було розірвано у 2003 році, але ОСОБА_2 разом з дітьми продовжувала проживати ще до січня 2005 року.
Стверджуючи про те , вона змушена була залишити спірну жилу площу внаслідок неправомірної поведінки позивача, відповідачка разом з тим, з січня 2005 року не зверталася за захистом порушених житлових прав до відповідних органів , а також до суду з вимогами про відновлення їх і з заявою про вселення звернулася до суду лише після того , як ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання її та неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування жилою площею.
Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2006 року поділено спільне сумісне майно сторін, в тому числі і квартиру АДРЕСА_2 і виділено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 частині зазначеної квартири(а.с.92)
Однак, на зазначені вимоги закону та обставини справи, суд першої інстанції не звернув увагу , а тому рішення суду законним і обґрунтованим назвати не можна і таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених статтею 61 цього Кодексу.
З огляду на те, що ОСОБА_2 не надала доказів в підтвердження того, що вона з поважної причини більше шести місяців не проживає на спірній жилій площі, вимоги ОСОБА_1 про визнання її та неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування жилою площею підлягають задоволенню , а у задоволені зустрічного позову необхідно відмовити.
Вимоги уточненої позовної заяви ОСОБА_1 про зобов»язання ЖЕК-202 зняти ОСОБА_2та неповнолітніх ОСОБА_3 ОСОБА_4. з реєстраційного обліку за адресою : АДРЕСА_1 не можуть бути задоволені, оскільки ЖЕК -202 не є стороною в справі , а третьою особою , а тому на неї не можуть бути покладені обов»язки, які випливають із спору , де вона не є стороною.
Не підлягають задоволенню і вимоги уточненої позовної заяви щодо реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4. в межах 1/2 частини загальної площі квартири, яка розташована за адресою : АДРЕСА_2, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до вимог ст.. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст..2 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання громадян України , а також іноземців чи осіб без
громадянства , які перебувають в Україні на законних підставах проводиться відповідно до вимог ст. 6 названого Закону за заявою особи і відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі (ст. 11 Закону) Таким чином , Законом України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено певний порядок реєстрації громадян України і цим Законом не передбачено примусової реєстрації особи за певною адресою в даному випадку, а також реєстрація проводиться відповідними органами спеціально на те уповноваженими центральним органом влади з питань реєстрації у місті Києві , а не судом
Керуючись ст..ст.303,304,307,309,316 ЦПК України,колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м Києва від 5 листопада 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у власних інтересах та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання такими , що втратили право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
В іншій частині заявлених вимог ОСОБА_1 у задоволені
відмовити.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 в своїх інтересах та неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення , але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання до цього суду касаційної скарги.