АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
-----------------------------------------------------------------------------------------------
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 лютого2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Мельника В.В.,
суддів Сітайло О.М., Фрич Т.В.,
за участю секретаря Кацідима В.О.
прокурора Горбаня В.В.
обвинуваченого ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100100001472, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, до утримання в Київському слідчому ізоляторі № 13 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, раніше засудженого вироком Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2011 р. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 і ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки; ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2013 р. направлено засудженого вироком Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2011 р. ОСОБА_1 для відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, засудженому ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з моменту затримання, строк відбуття покарання засудженому постановлено рахувати з моменту затримання,
в с т а н о в и л а :
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 р. обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 повернуто прокурору та останнього залишено тимчасово до 08 лютого 2015 р. включно в Київському СІЗО Управління ДПТС України в м. Києві та Київській області як такого, що засуджений вироком Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2011 р. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 і ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на ОСОБА_1 відповідно до ст. 76 КК України обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2013 р. засудженого вироком Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2011 р. ОСОБА_1 направлено для відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, засудженому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з моменту затримання, строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту затримання.
Постановляючи ухвалу про повернення обвинувального акту прокурору, суд першої інстанції виходив з того, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 не відповідає вимогам пунктів 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення - твердження про вчинення ОСОБА_1 діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом. Крім того, викладаючи фактичні обставини, які прокурор вважав доведеними, в обвинувальному акті не зазначено розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, а указано лише розмір частини збитків, заподіяних потерпілому. Слідчим не встановлено та не враховано вартість пошкоджених при проникненні до кіоску ролетів та скла кіоску.
Крім того, згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що своїми умисними діями, які виразилися у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у інше приміщення, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у разі доведення його до кінця, ОСОБА_1 та невстановлена досудовим розслідуванням особа могли спричинити потерпілому ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 11000 грн.
Однак матеріали щодо невстановленої слідством особи були виділені органом досудового розслідування в інше кримінальне провадження за ч. 3 ст. 185 КК України із зазначенням заподіяної шкоди у розмірі 27000 грн.
Таким чином, під час досудового слідства не встановлено і в обвинувальному акті не вказано розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, вчиненим 10 жовтня 2014 р. ОСОБА_1 за попередньою змовою із невстановленою досудовим розслідуванням особою.
При цьому, обґрунтовуючи свої висновки про невідповідність обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону, суд першої інстанції послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 р., відповідно до якого Суд зазначив, що у контексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня (2000) р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 01 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллас проти Угорщини» і п. 47).
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор прокуратури Оболонського району м. Києва Гош Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції в частині повернення обвинувального акту прокурору скасувати у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
У апеляційній скарзі прокурором наведено доводи про те, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а при ухваленні рішення про повернення обвинувального акту з підстав невірного зазначення розміру шкоди, суд першої інстанції надав оцінку доказам по кримінальному провадженню.
При цьому, судом не прийнято до уваги пояснення прокурора та не досліджено долучений прокурором витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та постанову про виділення матеріалів досудового розслідування за фактом вчинення невстановленою досудовим розслідуванням особою, яка вступивши у злочинну змову разом з ОСОБА_1, скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, чим могла спричинити майнову шкоду ОСОБА_2 на загальну суму 11000 грн. Під час досудового розслідування було встановлено, що крім майна, на яке був спрямований спільний злочинний умисел ОСОБА_1 та невстановленої досудовим розслідуванням особи, у потерпілого ОСОБА_2 невстановленою досудовим розслідуванням особою викрадено ноутбук марки «Emachine-G730» вартістю 9000 грн., грошові кошти в сумі 14300 грн., мобільний телефон «IPhone 3 GS» вартістю 2200 грн., мобільний телефон «NokiaC6» вартістю 1500 грн., тим самим спричинено шкоду на загальну суму 27000 грн. У зв'язку з цим, матеріали відносно невстановленої особи, яка шляхом проникнення до кіоску, викрала вищезазначене майно, виділено в інше кримінальне провадження за ч. 3 ст. 185 КК України. Відповідний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та постанова про виділення матеріалів досудового розслідування за клопотанням прокурора долучені на підготовчому судовому засіданні до матеріалів кримінального провадження.
Крім того, у подані апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що висновки суду першої інстанції про порушення права обвинуваченого бути проінформованим про характер та причини обвинувачення спростовуються даними розписки про отримання ОСОБА_1 обвинувального акту, який містить як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зокрема щодо розміру заподіяної шкоди, так і їх правову кваліфікацію з посиланням на відповідну частину статті закону про кримінальну відповідальність.
Також у апеляційній скарзі прокурора наведено доводи про порушення судом першої інстанції права заінтересованих осіб на вирішення справи в розумні строки. Крім того, суд першої інстанції ухвалив рішення про повернення обвинувального акту прокурору на підставі документів, які не були за клопотанням прокурора долучені на підготовчому судовому засіданні, а містилися в матеріалах кримінального провадження, які суд взяв на ознайомлення та разом з якими видалився до нарадчої кімнати, зробивши з них копії, а саме копію протоколу (додаткового) допиту потерпілого.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану апеляцію та просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, доводи обвинуваченого ОСОБА_1, який просив залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновок суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 вимогам пунктів 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим, виходячи з наступного.
Як убачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 підозрюється у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у інше приміщення, за таких обставин.
10 жовтня 2014 року, приблизно о 02 годині 00 хвилин, в АДРЕСА_2, ОСОБА_1,реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного із проникненням до іншого приміщення, виконуючи свою частину злочинної попередньої змови, спостерігаючи за тим, щоб їх злочинні дії ніхто не бачив, знаходився біля кіоску. В цей час невстановлена досудовим розслідуванням особа пошкодила ролети та скло вікна кіоску, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та проникла до його приміщення, звідки передавала ОСОБА_1 належне ОСОБА_2 майно, а саме: ноутбук «Samsung Р52» вартістю 4500 гривень, ноутбук «Simens Benq» вартістю 3500 гривень, частину панелі (кришку корпусу) від ноутбука «Asus» з екраном "15, 6 вартістю 1200 гривень, екран до ноутбука "14 HSD140PHW1 вартістю 600 гривень, екран до ноутбука "14 B141PW01 вартістю 600 гривень та екран до ноутбука "15,6 B156XW01 вартістю 600 гривень.
Виконавши всі дії, які ОСОБА_1 та невстановлена досудовим розслідуванням особа вважали необхідними для викрадення чужого майна, останні направились до мопеду YY 250Т, державний номерний знак НОМЕР_1, на якому приїхали, однак свій злочинний умисел до кінця не довели з причин, які не залежали від їх волі, так як були помічені працівниками міліції. Злякавшись, ОСОБА_1 викинув викрадені речі на землю та з невстановленою досудовим розслідуванням особою з місця вчинення кримінального правопорушення намагалися втекти.
Після чого, ОСОБА_1 було затримано працівниками міліції за адресою: м. Київ, вул. Зої Гайдай 6, а невстановлена досудовим розслідуванням особа втекла у невідомому напрямку.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень п. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Проте, як правильно встановив суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення.
Прокурором не висунуто ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. В даному обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також ті встановлені органами досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_1 й правова кваліфікація кримінального правопорушення, в якому підозрюється останній.
Такі відомості, у відповідності до ст. 277 КПК України, становлять зміст повідомлення про підозру, ОСОБА_1 за цим процесуальним рішенням має статус підозрюваного.
За правилами п. 5, п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема такі відомості як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Висновок суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту вимогам пунктів 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки в обвинувальному акті відсутні дані про розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. При викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, слідчим вказано лише розмір частини збитків, заподіяних потерпілому, при цьому досудовим розслідуванням не встановлено та не враховано вартість пошкоджених при проникненні до кіоску ролетів та скла кіоску.
Також, як убачається з обвинувального висновку, у разі доведення до кінця кримінального правопорушення, ОСОБА_1 та невстановлена досудовим розслідуванням особа могли спричинити потерпілому майнову шкоду на загальну суму 11000 грн., тоді як в матеріалах досудового розслідування, виділених стосовно невстановленої особи в інше кримінальне провадження, зазначено розмір заподіяної шкоди в сумі 27000 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам пунктів 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України, а тому у відповідності до положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України ухвалив законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення про повернення обвинувального акту прокурору.
Доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції розумних строків кримінального провадження, та доводи про прийняття судом рішення на підставі документів, не долучених прокурором в підготовчому судовому засіданні, в разі їх обґрунтованості, не є підставою для скасування вироку чи ухвали суду в апеляційному порядку.
Крім того, зазначені доводи спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких підготовче судове засідання було призначено та проведено судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 314 КПК України, а документи, на які прокурор посилається в апеляційній скарзі, були долучені до матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції під час підготовчого судового засідання.
Керуючись ст.ст. 314, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу прокурора у справі - прокурора прокуратури Оболонського району м. Києва Гош Д.В. залишити без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
Мельник В.В. СітайлоО.М. Фрич Т.В.