ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 916/2207/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши касаційну скаргу Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014

у справі№ 916/2207/13 Господарського суду Одеської області

за позовомПриватного підприємства "Инвестстройсервис"

до1. Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради, 2. Білгород - Дністровської міської ради

за участю Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора

про внесення змін до договору оренди та стягнення 250 527, 00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаФірсов Д.О.

- - відповідача-1не з'явився

- - відповідача-2не з'явився

- - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року Приватне підприємство "Инвестстройсервис" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради, в якій просило суд стягнути з Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради на свою користь 250 527, 00 грн. та внести зміни у пункт 5.2. договору оренди комунального майна № 6 від 24.09.2008, укладеного між Управлінням комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради та Приватним підприємством "Инвестстройсервис", виклавши його у наступній редакції: "Орендна плата перераховується на поточний рахунок Орендодавця щомісяця, у грошовому еквіваленті, не пізніше останнього числа звітного місяця, з урахуванням індексу інфляції. У випадку неможливості використання Орендарем нерухомого об'єкту комунальної власності по дійсному договору, Орендар звільняється від орендної плати за весь час, протягом якого нерухомий об'єкт комунальної власності по дійсному договору не міг бути використаний Орендарем через обставини, за які Орендар не відповідає".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.11.2013 до участі у справі в якості ще одного відповідача залучено Білгород - Дністровську міську раду.

16.01.2014 в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України Білгород - Дністровською міжрайонною прокуратурою до суду подано заяву про вступ у судовий розгляд даної справи.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 (суддя Щавинська Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 (головуючий Бєляновський В.В., судді: Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради на користь Приватного підприємства "Инвестстройсервис" 124 723, 11 грн. та 2 494, 46 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись частково з рішеннями судів, Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині задоволення позову. В цій частині касатор просить суд прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування своєї касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсну правову природу спірних відносин і проігнорували приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Приватне підприємство "Инвестстройсервис", Білгород - Дністровської міська рада не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Управління комунальної власності Білгород - Дністровської міської ради, Білгород - Дністровської міська рада не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 04.09.2008 № 1011 24.09.2008 між Управлінням комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради (орендодавцем; відповідачем 1) та Приватним підприємством "Инвестстройсервис" (орендарем; позивачем) укладено договір оренди комунального майна № 6, за умовами якого, останній прийняв в термінове платне користування будівлі та споруди річкового причалу № 1, що знаходяться в місті Білгород-Дністровський Одеської області по вулиці Попова Леона, 1"а", що складаються в цілому з зазначених на схематичному плані під літерами: "А" - будівлі, загальною площею 23,7 кв. м., "Б" - будівлі, загальною площею 62,1 кв. м., "В" - щитової, "Г" - щитової, "Д" - щитової, № 1 - воріт, № 2 - огорожі, № 3 - огорожі, № 4 - причалу, № 5 - причалу, № 6 - причалу, № 7 - оглядової вежі, № 8 - громовідводу, № 9 - містку, № 10 - оглядової вежі, загальною площею - 85,8 кв. м. (т.1., а.с.22-25). Доказів припинення дії цього договору до матеріалів справи не надано.

Факт передачі в оренду майна підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 24.09.2008 (т.1.,а.с.26) і сторонами не заперечувався.

На виконання умов договору, за період з жовтня 2008 року по листопад 2012 року включно позивач перерахував на поточний рахунок Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради орендну плату на загальну суму 244 692, 27 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (т.1., а.с.97-147).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вимагає повернення орендної плати за вказаний період у зв'язку з тим, що відповідач не виконав свого обов'язку з проведення капітального ремонту орендованого майна, що призвело до неможливості його використання за призначенням. Також, позивач вимагає внесення змін до договору в частині внесення орендної плати.

Відмовляючи у позові в частині внесення змін до договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст запропонованої позивачем редакції пункту 5.2 договору оренди випливає із норм чинного законодавства і відсутність такої умови в договорі жодним чином не порушує його прав та охоронюваних законом інтересів.

Провадження у справі в частині позовних вимог до Білгород - Дністровської міської ради припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Підставою для часткового задоволення позову в частині повернення 250 527, 00 грн., став висновок судів попередніх інстанцій про те, що будівлі та споруди річкового причалу № 1 були передані позивачеві в орендне користування у непридатному для їх використання стані, оскільки це майно потребувало капітального ремонту, обов'язок проведення якого, за умовами договору, покладався на орендодавця, який ним виконаний не був.

З огляду на неможливість користування об'єктом оренди у спірний період через обставини, за які орендар не відповідає, суди дійшли висновку про те, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати за цей період, тому одержані відповідачем орендні платежі повинні бути повернуті позивачеві на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України. За висновками судів, у позивача виникло право на стягнення зайво перерахованої суми орендної плати в сумі 124 723, 11 грн. за період з серпня 2010 року по листопад 2012 року.

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає помилковими та такими, що не повністю відповідають вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Вирішуючи даний судовий спір, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували і застосували до спірних правових відносин лише положення частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, зазначивши про те, що позивач не міг користуватися об'єктом оренди у спірний період через обставини, за які він, як орендар, не відповідає, а тому у позивача відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати за цей період, відтак одержані відповідачем орендні платежі повинні бути повернуті позивачу (т.3, а.с.124).

В той же час, норми вказаної статті не визначають обов'язку наймодавця (орендодавця) повернути сплачену суму орендної плати за користування майном у разі нездійснення ним капітального ремонту майна.

Задовольняючи позов та стягуючи з відповідача суму сплаченої позивачем орендної плати, суди попередніх інстанцій не визначили правову природу цієї суми з посиланням на відповідні норми матеріального права (чи це збитки, чи безпідставно набуте майно або інша правова природа суми, заявленої до стягнення).

Судами попередніх інстанцій не надали ніякої оцінки тій обставині, що позивач прийняв в оренду майно, знаючи про його стан, та сплачував за нього орендну плату з жовтня 2008 року по листопад 2012 року включно, тоді як позов про повернення орендної плати заявлено ним лише в серпні 2013 року, тобто майже через 5 років з моменту підписання договору та прийняття майна в оренду.

Крім того, відповідно до акту приймання - передачі майна від 24.09.2008 опис технічного стану об'єкта оренди зазначений в звіті про незалежну оцінку.

Із звітів про незалежну оцінку вартості нежитлових будівель та споруд річкового причалу № 1, розташованих за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, 1"а", вбачається, що технічний стан будівель під літерами "А", "Б", "В", "Г", "Д" та набережної (причалів №№ 5, 6) - незадовільний, експлуатація елементів будівель можлива лише при умові проведення їх капітального ремонту.

В договорі оренди не зазначено на кого покладається обов'язок з проведення капітального ремонту майна.

Частиною третьою статі 760 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до частини другої статті 181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Частиною третьою статті 181 цього Закону передбачено, що якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право: 1) відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що зазначені положення Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин колегія суддів вважає недостатньо обґрунтованим.

Крім того, у своєму відзиві на позов відповідач вказав на те, що позивач вимагає повернення орендної плати за той період часу, протягом якого останній жодного разу не звернувся до нього із заявою про неможливість використання орендованого майна за цільовим призначенням та проведення капітального ремонту.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції не містять мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін щодо суті спору.

В пункті 2.1. договору оренди зазначено що, об'єкт передається орендарю для використання його в господарській діяльності з метою розміщення оздоровчого комплексу для дітей та молоді.

Суди попередніх інстанцій не з'ясували, що включає в себе поняття "розміщення оздоровчого комплексу для дітей та молоді" з урахуванням тієї обставини, що відповідно звіту про незалежну оцінку вартості майна технічний стан набережної (причалу № 4, місток № 9) - задовільний, їх елементи в цілому придатні до експлуатації, а майно, відповідно до договору оренди та акту приймання-передачі майна, було передано в оренду майно не як цілісний майновий комплекс, а у вигляді окремих об'єктів згідно переліку.

З урахуванням зазначеного, суду слід дослідити обставини використання орендарем (позивачем) частини майна, яка придатна до експлуатації (причал № 4, місток № 9) відповідно до його функціонального призначення і з'ясувати чи підлягає в такому випадку повернення орендних платежів за його фактичне використання.

З'ясування вказаних питань та встановлення дійсних прав та обов'язків сторін у справі має суттєве значення для правильного вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права, оскільки в залежності від тієї чи іншої норми можуть наступати різні правові наслідки для сторін.

Враховуючи викладене, не можна визнати достатньо обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про неможливість використання позивачем орендованого майна в цілому та про повернення орендної плати в повному обсязі, оскільки не можуть бути використані за призначенням лише деякі об'єкти орендованого майна.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства в частині, що оскаржується.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2014 у справі № 916/2207/13 скасувати.

Справу № 916/2207/13 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова