Справа № 456/2323/13 Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С.

Провадження № 22-ц/783/5864/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого Шандра М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

секретаря Бадівської О.О.

з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3,

представника ПАТ «Державний ощадний банк України» Романової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» про визнання частково недійсним договору споживчого кредиту, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача про припинення дії договору застави та зняття заборони щодо відчуження транспортного засобу.

В подальшому змінив предмет позову та просив визнати недійсним договір споживчого кредиту №253 від 30.10.2006 року, укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 в частині обов'язку позичальника сплати відсотків річних та ч.2 п. 1.6 договору за відсутності в договорі графіку платежів, яким встановлюється сукупна вартість кредиту, строковість сплати та суми щомісячних платежів, сплати суми відсотків за користування кредитом та інших послуг в грошовому виразі у валюті платежу та визнати недійсним договір застави, укладений 31.10.2006 року на забезпечення виконання кредитного договору №253 від 31.10.2006 року в частині п. 3.1.5 ч.2., стягнути завдані збитки в сумі 2 050,07 грн. сплачених відсотків річних, які договором №253 від 31.10.2006 року не передбачені.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним договір споживчого кредиту № 253 від 31.10.2006 року, укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 в частині обов'язку позичальника сплати відсотків річних та ч.2 п. 1.6 договору за відсутності в договорі графіку платежів, яким встановлюється сукупна вартість кредиту, строковість сплати та суми щомісячних платежів, сплати суми відсотків за користування кредитом та інших послуг в грошовому виразі у валюті платежу.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» в користь ОСОБА_2 1 948, 43 Євро зайво сплачених коштів по оплаті відсотків річних.

В решті в позові відмовлено.

Рішення суду оскаржив відповідач. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування вимог покликається на те, що у відповідності до ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зазначає, що 31.10.2006 року між Банком та позивачем було укладено кредитний договір №253, згідно якого позивач отримав кредит у розмірі 10 500 євро для здійснення оплати за автомобіль марки «Шкода Фабія Класік», під 11% річних за користування кредитом, з кінцевим строком погашення не пізніше 31.10.2012 року.

Зазначений договір вчинений у письмовій формі, підписаний сторонами та з боку банку скріплений печаткою. В момент укладення кредитного договору сторонами було погоджено всі істотні умови договору, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, як це передбачено ч.1 ст. 628 ЦК України, а також, які сторони визначили на свій розсуд. Позивач сам визначив істотні умови кредитного договору, що підтверджується кредитною заявкою, з якої випливає, що позивач особисто визначив суму кредиту, мету, термін користування кредитом, строки погашення, забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Вказує на те, що перед укладенням кредитного договору позивача як споживача було забезпечено необхідною, доступною інформацією про умови кредитування, що підтверджується Повідомленням про умови кредитування від 31.10.2006 року. Зазначене письмове Повідомлення про умови кредитування відповідало вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і містило вичерпну інформацію про умови кредитування.

Посилання позивача на невідповідність кредитного договору вимогам постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» є необґрунтованим, оскільки кредитний договір укладений у жовтні 2006 року, а постанова НБУ прийнята та вступила в дію у 2007 році. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Доводи позивача про те, що банк самовільно, безпідставно без його відома змінював цільове призначення платежів, які він вносив в рамках виконання Кредитного договору, спростовується умовами п.1.6 Кредитного договору та нормами ст. 534 ЦК України.

Визнаючи недійсним частково кредитний договір суд першої інстанції не навів жодної норми матеріального права, якій би суперечив кредитний договір в момент його укладення.

Пред»являючи вимоги про стягнення з банку завданих збитків у розмірі фактично сплачених коштів, позивач зіслався на норми ст. 1164, 1209 ЦК України та ст. 216, 221, 224 ГК України, які до відносин між банком і позивачем застосовані бути не можуть. Як підставу задоволення позовних вимог про стягнення з банку зайво сплачених коштів по оплаті відсотків суд вказав ст. 1164 ЦК України, якими банк спростував позовні вимоги позивача щодо відсутності підстав для визнання окремих частин кредитного договору недійсними, оскільки всю необхідну інформацію про умови кредитування банк надав позивачу, відповідно відсутні підстави для відшкодування шкоди на підставі ст. 1209 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог позивача, зокрема дійшов висновку, що відсутність графіків сплати кредиту та відсотків річних, сукупної вартості кредиту по виду платежу за кожним платіжним періодом, відсутність і щомісячних розрахунків сум по сплаті відсотків річних та доказів вручення цих розрахунків позичальнику для оплат є підставою для визнання кредитного договору недійсним та стягнення безпідставно сплачених у зв'язку з цим з 31.10.2006 року по 31.12.2011 року 1985,43 євро відсотків річних, а з 01.01.2012 року 64,64 євро відсотків річних.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступні обставини.

Матеріалами справи встановлено, що 31.10.2006 року між позивачем ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» укладено договір № 253, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 10500 євро для здійснення оплати за автомобіль марки SKODA Fabia Classik під 11% річних терміном на 72 місяці з кінцевим строком погашення не пізніше 31.10.2012 року.

31.10.2006 року для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між позивачем та відповідачем було укладено договір застави, предметом якого є транспортний засіб марки SKODA Fabia Classik 1.2, 2006 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1

Згідно п. 3.3.4. вказаного договору позичальник ОСОБА_2 зобов'язався погашати кредит рівними частинами впродовж перших вісімнадцяти місяців в сумі по 175,00 євро, з дев'ятнадцятого місяця погашати кредит щомісячно по 137,00 євро.

Пунктом 1.6 Кредитного договору передбачено порядок погашення зобов'язань, зокрема прострочених процентів за користування кредитом.

Згідно п. 1.1. кредитного договору позичальник зобов'язувався сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 11% річних та комісійні винагороди в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Проценти нараховуються щомісячно за методом факт/факт на фактичну заборгованість за кредитом починаючи з дати видачі кредиту до закінчення терміну, на який було видано кредит, а саме до 31.10.2012 року /п.1.5.1.2/.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказував на те, що у Кредитному договорі №253 від 31.10.2006 року, укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 в частині обов'язку позичальника сплати відсотків та ч.2 п.1.6 договору відсутній графік платежів, яким встановлюється сукупна вартість кредиту, строковість сплати та суми щомісячних платежів, сплати суми відсотків за користування кредитом та інших послуг в грошовому виразі у валюті платежу.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Положенням п. 7 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на час укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статями 15 і 23 цього Закон

Так, виходячи із положення зазначеної статті Закону України «Про захист прав споживачів», колегією суддів встановлено, що відповідно до п.1.6 спірного кредитного договору, яким передбачено порядок погашень зобов'язань з урахуванням їх черговості, згідно якого в разі наявності заборгованості в першу чергу погашаються прострочені проценти, після цього прострочена основна сума боргу, строкові проценти, комісійні винагороди, строкова сума боргу, штрафна санкції, інші платежі, передбачені договором.

За змістом ч. 1, 9 ст. Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що цей договір відповідає його намірам та досягнутим його домовленостям із банком /п.9.1/, будучи попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами кредитування на придбання нового транспортного засобу без першого внеску, в тому числі вартістю кредиту, його перевагами та недоліками, а також іншою інформацією, надання якої вимагає чинне законодавство, у тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.96-97).

Колегія суддів погоджується з мотивами апеляційної скарги про те, що зазначений договір вчинений у письмовій формі, підписаний сторонами та з боку банку скріплений печаткою. В момент укладення кредитного договору сторонами було погоджено всі істотні умови договору, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, як це передбачено ч.1 ст. 628 ЦК України, а також які сторони визначили на свій розсуд.

Крім того, колегія суддів вважає, що позичальник своїм підписом також засвідчив, що надана йому банком інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною, в зв'язку з чим будь-яких претензій чи зауважень щодо наданої йому банком інформації він не має.

Колегія суддів погоджується з мотивами апеляційної скарги в частині, що посилання позивача на невідповідність кредитного договору вимогам постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» є необгрунтованими, оскільки як безспірно встановлено матеріалами справи кредитний договір укладений 31 жовтня 2006 року, а постанова НБУ прийнята та вступила в дію у 2007 році. Згідно із ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають, оскільки спірний кредитний договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, підписано обома сторонами, що свідчить про погодження сторонами умов даного договору, а також, ОСОБА_2 перед укладанням кредитного договору ознайомлено в письмовій формі з інформацією необхідною для укладення відповідного договору, що підтверджено наявними у справі доказами.

У разі відсутності підстав для визнання частково недійсним кредитного договору, то і відсутні правові підстави для відшкодування збитків у розмірі фактично сплачених процентів.

Оскільки судове рішення в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог сторонами не оскаржується, то колегія суддів не вбачає правових підстав для його перегляду в означеній частині.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про доведеність вимог позивача про недійсність кредитного договору не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позову.

Керуючись п.2 ч. 1 ст. 307, п. 3 ч.1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2014 року скасувати в частині визнання недійсним договору споживчого кредиту № 253 від 31.10.2006 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 в частині обов»язку позичальника сплати відсотків річних та ч.2 п. 1.6 Договору за відсутності в договорі графіку платежів, яким встановлюється сукупна вартість кредиту, строковість сплати та суми щомісячних платежів, сплати суми відсотків за користування кредитом та інших послуг в грошовому виразі у валюті платежу та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 1948,43 Євро зайво сплачених коштів по оплаті відсотків річних та ухвалити нове рішення, про відмову в цій частині позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: