Справа № 344/20141/13-ц

Провадження № 22-ц/779/284/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.,

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю представників: апелянта - Новосад С.В., відповідача1 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» - Кендиша Віталія Федоровича на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківської області, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців із житлового будинку та скасування їх реєстрації, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2014 року частково задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, третя особа - орган опіки і піклування виконкому Івано-Франківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців із житлового будинку та скасування їх реєстрації.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором №1695-pv від 27.10.2006 року в розмірі 516492грн. 70коп. на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,5 кв.м., яка належить ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло, шляхом проведення прилюдних торгів.

Відстрочено виконання рішення суду на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_9, законними представниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в солідарному порядку 229,40грн. судового збору.

В решті позову відмовлено.

На дане рішення представник «Банк «Фінанси та кредит» подав апеляційну скаргу, в якій зсилається на порушення судом в частині зменшення розміру заборгованості незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що рішення в частині відмови у задоволенні позову про примусове виселення мешканців з предмету іпотеки ухвалено всупереч нормам іпотечного договору та законодавства України, ґрунтується на необ'єктивних суперечливих одне одному висновках суду, неправильному застосуванню норм матеріального та процесуального права. Суд прийшов до помилкового висновку, що позивачем не було надано суду достатніх доказів повідомлення відповідача про добровільне звільнення приміщення, хоча на адресу суду було надано копії квитанцій про поштове відправлення на адреси відповідачів вимоги про звільнення квартири в місячний термін. Під час судового розгляду відповідачі не заперечували факт отримання повідомлень від банку.

Судом не враховано, що згідно іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців зареєстрованих у встановленому порядку за місцезнаходженням майна, що є предметом іпотеки по даному договору та після прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити предмет іпотеки протягом одного календарного місяця з дня отримання такої вимоги.

Також суд не взяв до уваги вимоги ст. 39, 40 ЗУ «Про іпотеку» про те, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою іпотекодержателя вправі ухвалити рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів поданих у апеляційній скарзі, просила про їх задоволення.

Представник відповідача та третьої особи апеляційну скаргу заперечив, вважає її безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим, яке просив залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення повністю не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд виходив з того, що згідно договорів позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань, а порядок звернення стягнення на нерухоме майно не суперечить і найбільш повно враховує інтереси відповідача. Відмовляючи в частині виселення відповідачів, суд виходив з того, що така вимога не направлялася відповідачам, виселення є передчасним до набрання рішенням законної сили, а також з підстав чинності законодавства про мораторій.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду оскаржується тільки в частині відмови про виселення.

Як встановлено судом першої інстанції, між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №1695-pv від 27.10.2006 року, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 38000 доларів США, який зобов'язувалася повертати разом з відсотками, комісією щомісячно, згідно погодженого сторонами графіка.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» уклав з відповідачами по справі ОСОБА_8 та ОСОБА_9, законними представниками яких є ОСОБА_5, ОСОБА_6 - договір іпотеки від 27.10.2006 року.

Предметом договору іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 52,5 кв.м., яка належить ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.08.2011 року, яке набрало законної сили 14.02.2012 року стягнуто з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в сумі 516429,7грн., яке не виконане і банк скориставшись своїм правом звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з іпотекодавців, які є відмінними від позичальника, а також просив виселити їх із скасуванням реєстрації місця проживання.

Вищевказані обставини підтверджуються документальними доказами, що є в матеріалах справи, та не заперечуються сторонами.

За змістом ст.33 Закону України «Про іпотеку» та вимог ст.589 ЦК України у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду; 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та звернувся до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 39 цього Закону, а також виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

Як роз'яснив Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.9 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Згідно ст.40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У п.43. постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, Пленум ВССУ роз'яснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З довідки - виписки з будинкової книги про прописку та склад сім'ї від 12.10.2006 року вбачається, що в спірній квартирі зареєстровані власник ОСОБА_5, її мати ОСОБА_7, чоловік ОСОБА_6, син ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_9 (а.с.9).

Крім того, з матеріалів справи видно, що банк направляв на адресу відповідачів листа з вимогою добровільно звільнити нерухоме майно, що є предметом іпотеки, про що наявні повідомлення про вручення (а.с. 12-14). Отримання зазначеного попередження не заперечили відповідачі.

Однак, відповідачі добровільно не звільнили спірне житлове приміщення, що згідно з положенням ст.40 Закону України «Про іпотеку» є підставою для їх примусового виселення в судовому порядку.

Разом з тим, 07.06. 2014 року набрав чинності ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про заставу», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами ? резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

За своїм змістом зазначений закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Суд, першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, тому судове рішення в частині відмови в задоволенні позову банку про примусове виселення мешканців із житлового будинку та скасування їх реєстрації не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та відповідно до ст. 217 ЦПК України з вирішенням питання про відстрочення стягнення на час дії Закону.

Крім того судом неправильно проведено розподіл судових витрат.

Так, згідно з вимогами п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Враховуючи, наявні в матеріалах справи квитанції, позивачем оплачено 351,20грн. судового збору. Отже з відповідачів на користь банку слід стягнути по 70,24грн. з кожного сплаченого судового збору, у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 217, 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» - Кендиша Віталія Федоровича задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову про примусове виселення мешканців із житлового будинку, скасування їх реєстрації та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Скасувати реєстрацію місця проживання та примусово виселити ОСОБА_5, 1971 року народження, ОСОБА_6, 1963 року народження, ОСОБА_7, 1950 року народження, ОСОБА_8, 1995 року народження, ОСОБА_9, 1997 року народження, із квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язати Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківської області зняти з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_5, 1971 року народження, ОСОБА_6, 1963 року народження, ОСОБА_7, 1950 року народження, ОСОБА_8, 1995 року народження, ОСОБА_9, 1997 року народження.

Відстрочити виконання рішення суду на час дії Закону України №1304-VII від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» по 70 грн. 24 коп. з кожного понесених судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк