ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
17.01.07 Справа № 1/305-10/89
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого –судді Городечної М.І.
суддів Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну cкаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кароліна-Вест»б/н від 08.09.2006 року (вх. № 2522 від 09.10.2006 року)
на рішення господарського суду Львівської області від 30.08.2006 року у справі № 1/305-10/89
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кароліна-Вест», м.Львів.
до Львівської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку «АВАЛЬ», м.Львів.
про визнання недійсним кредитного договору № 010/08-1/012 від 05.02.2003 року.
за участю представників:
від позивача: Мельник Л.О., Мельник Л.М.
від відповідача: Петришин П.М.
Присутнім в судовому засіданні представникам сторін роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.
Рішенням господарського суду Львівської області (суддя Довга О.І.) від 30.08.2006 року у справі № 1/305-10/89 відмовлено в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Кароліна-Вест»до Львівської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку «АВАЛЬ»про визнання недійсним кредитного договору № 010/08-1/012 від 05.02.2003 року.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Зокрема, в апеляційній скарзі б/н від 08.09.2006 року (вх. № 2522 від 09.10.2006 року) позивач просить його скасувати та постановити нове рішення, яким задоволити поданий ним позов, оскільки вважає, що воно є незаконним та необгрунтованим, посилаючись на наступне:
- суд першої інстанції неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема не дав жодної правової оцінки і не зробив правового висновку щодо письмових доказів, якими стверджується, що при укладенні спірного договору в апелянта виникло неправильне сприйняття, що сума кредиту в розмірі 100000 грн. є лише першим траншем і згодом підлягатиме збільшенню, у випадку відсутності якого (сприйняття) цей договір не був би ним укладений;
- висновки місцевого суду, зроблені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, оскільки суд неправильно оцінив факт підписання апелянтом кредитного договору, подання банку пакету документів для отримання кредиту, зміст переписки сторін, та помилково визначив юридичні наслідки цих дій, що зумовило необґрунтованість даного рішення суду;
- суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 56 ЦК УРСР, оскільки він неправильно визначив зміст помилки, як підстави для визнання договору недійсним, що призвело до прийняття незаконного рішення.
16.01.2007 року Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»в особі Львівської обласної дирекції подано в апеляційний суд (вх. № 422) докази правонаступництва ним прав та обов»язків відповідача по даній справі - Акціонерного поштово-пенсійного банку «АВАЛЬ», зокрема витяг зі статуту Товариства, витяг з положення про Львівську обласну дирекцію ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», копію довідок з управління статистики в м.Києві, копію довіреності від 21.12.2006 року. За наведеного, апеляційний суд, враховуючи положення ст. 25, 99 ГПК України вважає за необхідне замінити відповідача - Акціонерний поштово-пенсійний банк «АВАЛЬ»в особі його Львівської обласної дирекції на його процесуального правонаступника - Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Львівської обласної дирекції.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу № 02-5/13-103 від 16.01.2007 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»просить апеляційну скаргу ТОВ «Кароліна-Вест» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 30.08.2006 року у справі № 1/305-10/89 без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, в порядку перебаченому ст. 101 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
05.02.2003 року між сторонами було підписано кредитний договір № 010/08-1/012 відповідно до якого відповідач зобов»язувався відкрити позивачу кредитну лінію (далі - кредит) у сумі 100000 (сто тисяч) гривень строком на 35 місяців з 05.02.2003 року по 04 січня 2006 року зі сплатою 24% (двадцяти чотирьох) відсотків річних та погашення згідно графіку (додаток № 1), який є невід»ємною частиною даного договору (п. 1), для оплати за 4 (чотири) автомобілі марки ЗІЛ-325010 (п. 2). Відповідно до п. 5 Договору, відповідач зобов»язувався на умовах цього Договору відкрити позивачу позичковий рахунок № 2074527 та надати з нього позивачу кредитні кошти в обумовленій цим договором сумі шляхом її перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок відповідача, або, на підставі письмової заяви позивача перерахувати їх безпосередньо за цільовим призначенням за реквізитами наданого позивачем договору (контракту) за умови оформлення відповідного забезпечення, що задовольняє вимоги відповідача за цим договором. Позивач зобов»язувався використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержавного кредиту та сплату нарахованих відсотків на умовах, передбачених цим договором (п. 6.1 Договору). Додатковою угодою від 25.02.2003 року до кредитного договору № 010/08-1/012 від 05.02.2003 року, сторони зменшили відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 18%.
Вищезазначений договір підписаний повноважними представниками обох сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Апеляційний суд враховуючи зміст оскаржуваного Договору, вважає, що сторонами в даному Договорі обумовлено всі необхідні умови для даного виду договорів, зокрема передбачені діючим на час його укладення Положенням про кредитування, затвердженим постановою правління НБУ від 28.09.1995 року № 246, та щодо який сторони вважали за необхідне досягти згоди, зокрема й щодо предмету договору.
За наведеного, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, про те, що кредитний договір № 010/08-1/012 від 05.02.2003 року є укладеним, оскільки сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, які вимагаються законом, необхідні для договорів даного виду, умов, визначених істотними сторонами.
Факт укладення оспорюваного договору, також підтверджується фактом виконання його обома сторонами в повному обсязі, що стверджується зокрема наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 10.02.2003 року та від 14.02.2003 року про перерахування відповідачем кредитних коштів позивачу, листом позивача від 06.03.2006 року № 012 про видачу довідки на звільнення з-під застави автомобілів в зв»язку з закінчення строку дії кредитного договору та повним його виконанням, не запереченням відповідачем факту виконання позивачем умов кредитного договору від 05.02.2003 року. Поясненням, даним в запереченні на апеляційну скаргу від 16.01.2007 року відповідач підтвердив факт виконання позивачем умов договору від 16.01.2003 року.
В поданій на розгляд господарського суду позовній заяві, з врахуванням заяви про зміну підстав позову від 31.07.2006 року, позивач - ТОВ «Кароліна-Вест»вважає, що ним було укладено даним договір під впливом помилки щодо його предмету, а саме щодо суми кредиту, оскільки в позивача виникло враження, що сума кредитних коштів у розмірі 100000 грн. є лише першим траншем, за необхідності повної суми кредиту в розмірі 125000 грн., що вплинуло на його волевиявлення, оскільки при наявності правильного сприйняття розміру кредиту, можна було б припустити, що кредитний договір не був би ним ( позивачем) укладений.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Як зазначає Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 28.04.1978 року за № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(п. 2), в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов‘язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Статтею 56 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 28.04.1978 року за № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз»яснив, що під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Як вбачається з умов Договору (п.п. 1.1, 5.1), і підставно встановив суд першої інстанції, сторони домовились про надання відповідачем позивачу кредиту в розмірі 100000 грн. Дані умови Договору щодо розміру кредиту викладені чітко, і зі значення слів і цифр можна зробити однозначний висновок про те, що волевиявлення сторін було спрямоване на укладення Договору про надання кредиту саме в розмірі 100000 грн. Судом встановлено, що інших умов Договору, з яких можна було б зробити висновок про те, що розмір кредиту по Договору не є точно визначеним (тобто в розмірі 100000 грн.), а може бути більшим, сторонами в Договорі не закріплено. Навпаки, п. 12.2 Договору сторони домовились про те, що зміни до даного Договору оформляються додатковою угодою сторон, і лише тоді стають його невід»ємною частиною. Листами, адресованими відповідачу після укладення оспорюваного Договору, щодо довиділення кредитних коштів, стверджується лише волевиявлення позивача спрямоване на зміну умов Договору щодо розміру кредиту, яке, однак не було прийнято відповідачем. Зокрема, позивачем не подано суду додаткової угоди до кредитного договору, укладеної між сторонами, про зміну предмету договору, а саме щодо збільшення розміру кредиту.
Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не було враховано в підтвердження факту помилки при укладенні спірного договору щодо його предмету, додані до позовної заяви документи, які ним подавались Банку на отримання кредиту на суму 125000 грн., докази в підтвердження поганого стану автомобілів, що були об»єктом кредитування, та необхідності додаткових коштів для нормальної їх експлуатації, апеляційний суд ввважає такими, що не підтверджують факту помилки щодо розміру кредиту, оскільки, по-перше, зміст деяких даних документів не відповідає змісту документів поданих відповідачем, наприклад, позивачем подано протокол рішення загальних зборів Товариства від 16.01.2003 року № 1 про отримання кредиту на суму 125000 грн., тоді як в поданому відповідачем протоколі від даного ж числа і під тим ж номером міститься сума 105000 грн.; по-друге, з даних докуметів лише вбачається, що на стадії укладення договору від 05.02.2003 року, позивачем було надано відповідачу пропозицію, яка була частково прийнята відповідачем на умовах, визначених в договорі від 05.02.2003 року, зокрема й щодо предмету Договору, а саме: розміру кредиту, з якими погодився й позивач, про що свідчить підпис повноважної особи Товариства на даному Договорі, скріплений печаткою Товариства, та факт виконання сторонами його умов.
Згідно ч. 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності до ч. 4 ст. 129 Конституції України, ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За наведеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Позивачем не наведено тих обставин, з якими закон пов»язує недійсність угод, а саме факту помилки при укладенні договору кредиту № 010/08-1/012 від 05.02.2003 року щодо предмету даного Договору, а отже, відсутні правові підстави для визнання даного Договору недійсним.
Таким чином, рішення господарського суду Львівської області від 30.08.2006 року у справі № 1/305-10/89 відповідає чинному законодавству, матеріалам і фактичним обставинам справи і підстав для його скасування чи зміни немає.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 49, 105 ГПК України покласти на апелянта.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В :
1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кароліна-Вест»відмовити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 30.08.2006 року у справі № 1/305-10/89 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий- суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь