КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.12.2008                                                                                           № 17/500

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Євдокимова  О.В.

 суддів:            Іваненко  Я.Л.

          Пантелієнка  В.О.

 при секретарі:           Кочановій П.В.

 За участю представників:

 від позивача -Бездітний І.М., довіреність № 18/7-08 від 18.07.2008 року,

Співак І.О. довіреність № б/н від 26.02.2007 року

 від відповідача -Плющ В.М., довіреність № 76 від 15.12.2008 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Фірма "Керамблоки"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2008

 у справі № 17/500 (Кролевець О.А.)

 за позовом                               ЗАТ "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос"

 до                                                   ВАТ "Фірма "Керамблоки"

              

             

 про                                                   стягнення заборгованості у розмірі 36972,00 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2008 року у справі№ 17/500 позов Закритого акціонерного товариства „Міжтериторіальна виробничо–будівельна холдингова компанія „Епос” (далі по тексту – позивач, ЗАТ „МВБХК „Епос” ) до Відкритого акціонерного товариства „Фірма „Керамблоки” (далі по тексту – відповідач, ВАТ „Фірма„Керамблоки”) про стягнення заборгованості у розмірі 36 972,00 грн. задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь ЗАТ „МВБХК „Епос”, згідно збільшеного розміру позовних вимог, 47 509, 02 грн. – суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 577,13 грн. - 3% річних, 490,86 коп. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2 030,40 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (Вх. № 02-4.1/6375 від 25.11.2008 року), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2008 року та залишити позов Закритого акціонерного товариства „Міжтериторіальна виробничо–будівельна холдингова компанія „Епос” без розгляду.

Скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, недоведеністю та неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю обставинам справи викладених у рішенні висновків.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2008 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що договір купівлі – продажу у письмовій формі між сторонами не укладався, на адресу відповідача неодноразово були адресовані лист № 46 від 19.02.2007 року з проханням повернути заборгованість в сумі 36 972,00 грн. та претензія від 17.09.2007 року з метою досудового врегулювання спору, однак відповідач не надав жодної відповіді на вище вказані листи та не повернув кошти. При цьому, позивач зазначає, що цегла відвантажувалася на підставі двох накладних, виписаних відповідачем, а саме  № 2393 від 08.09.2005 року на суму 7 584,00 грн. та № 2754 від 10.10.2005 року на суму 2 844,00 грн. Тому, відповідачем було відпущено цегли на загальну суму 10 428,00 грн., залишок товару на суму 36 972, 00 грн не поставлено.

В судовому засіданні 16.12.2008 року представники сторін підтримали свої вимоги, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі виставленого ВАТ „Фірма „Керамблоки” рахунку № 1082 від 05.08.2005 року позивач здійснив передоплату товару (цегли в кількості 100,0 тис. штук за ціною 395 грн. за штуку) на загальну суму 47 400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 496 від 08.08.2005 року. Також, відповідачем було виписано податкову накладну № 994 від 08.08.2005 року на загальну суму 47 400,00 грн.

Поставка товару відбулась за накладними № 2392 від 08.09.2005 року на суму            7 584,00 грн. та № 2764 від 10.10.2005 року на суму 2 844,00 грн. Таким чином, як стверджує позивач, всього відповідачем було відпущено цегли на загальну суму 10 428,00 грн. Залишок товару на суму 36972,00 грн. до цього часу не поставлено.

01.03.2007 між сторонами був складений та підписаний Акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що, за даними ЗАТ „МВБХК „Епос”, заборгованість ВАТ „Фірма„Керамблоки” за цеглу станом на 01.03.2007 становить           36 972,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом № 46 від 19.02.2007 року про повернення проведеної передоплати в розмірі 36 972,00 грн., а також надіслав відповідачеві претензію № 232 від 19.09.2007 року про повернення грошових коштів на суму 36 972,00 грн. в строк до 01.10.2007 року, але відповідач коштів не повернув і відповіді на листи позивача не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача проти заявлених позовних вимог позивача заперечував з тих підстав, що поставку цегли було здійснено у повному обсязі, а твердження позивача про недопоставку цегли на суму 36 972,00 грн. не підтверджуються матеріалами справи. Також відповідач стверджував, що накладні            № 2393 від 08.09.2005 року на суму 7 594,00 грн. та № 2754 від 10.10.2005 року на суму   39 816,00 грн. свідчать про отримання позивачем товару на всю сплачену суму       (47400,00 грн.) і не мають будь-яких виправлень, зроблених відповідно до чинного законодавства. Акт звірки взаєморозрахунків від 01.03.2007 відповідачем не заповнений, а підпис головного бухгалтера ВАТ „Фірма „Керамблоки” на ньому сфальсифіковано. При передачі товарно-матеріальних цінностей ЗАТ „МВБХК „Епос” було надано довіреності серії ЯКЧ №806497 від 07.09.2005 року та №806596 від 11.10.2005 року на отримання цегли в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2008 року у справі № 17/500 було призначено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої, експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз був складений висновок № 3365 від 11.07.2008 року, в якому встановлено, що рукописні записи „10 X 5” в графі „від”, рукописні записи в графах „Отримано”, „Через”, в першому рядку під найменуванням граф таблиці накладної № 2764 від 10.10.2005 року (виконані через копіювальний папір) - виконані однією особою.

Рукописні записи в графі „Довіреність: серія”, в графах таблиці накладної № 2764 від 10.10.2005 року (крім записів в першому рядку, умовно-прочитаних записів „90 под долг”, „110 под” в графі „Сума без ПДВ” в таблиці накладної та частково справа від таблиці) - виконані однією особою. Рукописні записи, вказані в п.1 Висновку експертизи, виконані не тією особою, якою виконані рукописні записи, вказані в п.2 Висновку експертизи. Підпис в графі „Кількість” та в графі „Відпустив” в накладній № 2764 від 10.10.2005 року виконані однією особою. Питання про виконання підписів, вказаних в  п.1, п.2 та п.4 Висновку експертизи, не вирішувалось через не зпівставність підписів та рукописних записів між собою.

На підставі викладеного, суд першої інстанції позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „Міжтериторіальна виробничо–будівельна холдингова компанія „Епос” задовольнив повністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив передоплату за товар в розмірі 47 400 грн., але відповідач поставив позивачеві товар лише на суму 10 428,00 грн. Залишок товару на суму 36972,00 грн. до цього часу не поставлено. Поставка відбувалась за накладними № 2392 від 08.09.2005 року та № 2764 від 10.10.2005року.

Як і будь-які інші цивільні та господарські правовідносини, зобов’язання виникають при наявності певних юридичних фактів. Ці факти або певні їх сукупності називаються підставами виникнення зобов’язання. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі по тексту – ГК України) господарські зобов’язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання. В силу п.п. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України ) цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, підставами ж виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб.

Частина 2 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма , вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені дії позивача та відповідача свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо купівлі – продажу товару.

Тобто, своїми діями позивач прийняв на себе обов’язок оплатити товар ( згідно рахунку), а відповідач – передати (поставити) його після такої оплати.

У зв’язку із зазначеним після належного виконання позивачем своїх зобов’язань щодо оплати товару (виставленого відповідачем рахунку та оплати його платіжним доручення), у відповідача виникло зобов’язання передати позивачу оплачений товар.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що в накладній № 2764 від 10.10.2005 року саме представником відповідача – особою, якою відпущено товар (що підтверджується висновком експерта), внесено уточнення в накладну щодо кількості та вартості відпущеного товару, а саме, на загальну суму в розмірі 2 844,00 грн., що спростовує твердження відповідача про поставку товару за цією накладною на загальну суму 39 816,00 грн.

В силу ст. 509 ЦК України зобов’язанням є право відношення . в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 175 ГК України майнові зобов’язання , які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей , передбачених ГК України.

Так, згідно, зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача лист        № 46 від 19.02.2007 року, претензію № 232 від 19.09.2007 року з вимогами повернути кошти за недопоставлену продукцію. Вказані листи відповідач залишив без відповіді, кошти не повернув.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

За змістом частини першої та сьомої статті 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином

Крім того, стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 670 ЦК України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Приймаючи до уваги, що відповідач здійснив лише часткову поставку товару і отриману від позивача попередню оплату на суму 36 972,00 грн. не повернув, а також з огляду на те, що відповідачем не надано суду доказів в спростування тверджень позивача, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 36 972,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що судом було встановлено факт порушення відповідачем обов’язку щодо повернення сплаченої позивачем грошової суми за недопоставлений товар, відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочки (березень 2007р.- липень 2008р.), що за розрахунком позивача становить 47 509,02 грн., а також 3% річних за весь період прострочення (березень 2007р. - серпень 2008р.), розмір яких складає 1 577,13 грн.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2008 року у справі № 17/500 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Фірма „Керамблоки” без задоволення.

2.Матеріали справи № 17/500 повернути до Господарського суду міста Києва.

  

 Головуючий суддя                                                                      Євдокимов  О.В.

 Судді                                                                                          Іваненко  Я.Л.

                                                                                          Пантелієнко  В.О.

 22.12.08 (відправлено)