ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року Справа № 876/11294/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Затолочного В.С.,

суддів - Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2014 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування і виплати їй підвищення до пенсії з 01.01.2014 року до 02.08.2014 року не у відповідності до ст. 6 Закону України від 18.11.2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон № 2195-IV), зобовязати відповідача нарахувати і виплатити позивачу за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 вказаного закону та з врахуванням виплачених сум.

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області постановою від 30 жовтня 2014 року в задловоленні позові відмовив.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржила в апеляційному порядку позивачка, яка, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарзи апелянт вказує на те, що до 02.08.2014 року обмежень у виплаті підвищення до пенсії дітям війни відповідно до положень ст. 6 Закону № 2195-IV не було.

Справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

За приписами статті 1 Закону від 18 листопада 2004 року №2195-IV дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Тобто до категорії дітей війни належать громадяни України, які народилися у період із 3 вересня 1927 року по 2 вересня 1945 року.

ОСОБА_1 є дитиною війни, оскільки народилася 1936 році і має належність до громадянства України, що стверджується паспортом громадянина України.

Позивачка перебуває на пенсійному обліку в Богородчанському районі Івано-Франківської області.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як визначено ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції зазначив, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» до 03.08.2014 року не містилося положення про застосування норм ст. 6 Закону № 2195-IV в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Проте Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 року № 1381, якою визначався розмір вказаних виплат, не скасовувалася. Крім того, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 25.03.2014 року № 112, яка встановлювала розміри виплат для окремих категорій осіб, в тому числі і для дітей війни. З 03.08.2014 року набрав чинності Закон України від 31.07.2014 року «Про внесення змін до Закону України «Державний бюджет України на 2014 рік». Даним законодавчим актом визначено, що норми і положення статей 5 та 6 Закону № 2195-IV застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Суд першої інстанції зазначив, що ця норма має застосовуватись протягом усього бюджетного року.

Таке трактування норм матеріального права на думку колегії суддів є хибним.

Дійсно відповідно до Закону України від 31.07.2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнені пунктом 67 такого змісту: «Установити, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами), статей 5 та 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94 із наступними змінами), Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111 із наступними змінами), статей 14, 22, 37 та 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399 із наступними змінами), пункту «ж» частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами), статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами), статті 43 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433 із наступними змінами), статей 6-1, 6-2, 6-3 та 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.».

Вказана правова норма набрала законної сили з 03.08.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, до 03.08.2014 року законодавчих підстав для відмови в застосуванні положень ст. 6 Закону № 2195-IV не було, оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не встановлював обмежень щодо виплати підвищення до пенсії дітям війни, а тому нарахування та виплата цього підвищення в період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року особам, що мають право на таке підвищення, повинно здійснюватись відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, з 01.01.2014р. на користь позивачки нараховувалось і виплачувалось щомісячно по 66,43 грн., тобто 7% встановленого прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, що відповідає положенням пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011р. №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» та Постанові Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 року № 112 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення», проте суперечить положенням Закону № 2195-ІV.

Згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує акт, який має вишу юридичну силу.

Оскільки Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011р. №1381 та від 25.03.2014 року № 112 суперечать ст. 6 Закону №2195-15, то відповідач повинен застосовувати відповідні положення цього Закону.

У відповідності до ст. ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Оскільки стосовно ненарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України, та залишення без розгляду позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2014 року по 01 квітня 2014 року.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення, а саме за період з 02 квітня 2014 року по 02 серпня 2014 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, із застосуванням 6-ти місячного строку звернення до суду та з урахуванням виплачених сум.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

А відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задовольнити частково.

Зважаючи на викладене та керуючись ст. 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1,3,4 ч. 1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2011 року по справі №338/1513/14-а скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позову.

Визнати неправомірним дії Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії всупереч положенням ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 02 квітня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 02 квітня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 01 квітня 2014 року залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Каралюс

З.М. Матковська