ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

за позовом Мале приватне підприємство "Земан"

до Синьовецька сільська рада

про визнання права власності на нерухоме майно

Суддя  Паскарь Авель Дмитрович

Представники:

від позивача - Зеленюк В.І., директор; Дубець О.С., довіреність від 20.12.2006 року

від відповідача - Мігоряну С.Д., доручення від 19.12.2006 року № 396,

СУТЬ СПОРУ:

 Мале приватне підприємство “Земан”, с. Верхні Синівці, Глибоцького району Чернівецької області, звернулось з позовом до Синьовецької сільської ради, с. Верхні Синівці Глибоцького району Чернівецької області, про визнання права власності на будівлю колишньої лазні (бані), яка розташована за адресою: вул. Лісова, 6, с. Нижні Синівці Глибоцького району Чернівецької області.

Позов мотивується тим, що 21 квітня 2004 року виконавчим комітетом Синьовецької сільської ради було прийняте рішення № 26-04/04 про визнання права комунальної власності на будівлю зазначеної лазні. 24 червня 2004 року на Х сесії сільської ради ІV скликання Синьовецька сільська рада прийняла рішення № 17-10/04, яким надала дозвіл на продаж приміщення бані в с. Нижні Синівці Глибоцького району за остаточною балансовою вартістю в сумі 4385,31 грн. На виконання вказаного рішення відповідача, згідно довідки від 10 червня 2005 року, виданої відділенням Державного казначейства у Глибоцькому районі, позивач перерахував на рахунок Синьовецької сільської ради плату за відчуження майна комунальної власності в сумі 4385,31 грн., а також за власний кошт в Глибоцькому РБТІ оформив документи про право власності територіальної громади сіл Нижні та Верхні Синівці в особі Синьовецької сільської ради на будівлю лазні. Однак відповідач, всупереч пункту 1 статті 22 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” № 2171-ХІ від 06.03.1992 року (далі - Закон № 2171-ХІІ), відмовляється укласти договір купівлі-продажу лазні.

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що відповідно до статті 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та пунктів 22, 23 Типової інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України та Міністерства економіки України від 10.08.2001 року № 142/181, продаж матеріальних цінностей, які віднесені до основних засобів, здійснюється тільки на конкурентних засадах за експертною оцінкою.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим.

У відповідності до статей 316, 328 Цивільного кодексу України, право власності, тобто право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України).

Способи, порядок приватизації, визначення ціни об'єкту продажу, порядок розрахунків за придбаний об'єкт, момент виникнення права власності на об'єкт приватизації тощо регулюються Законом № 2171-ХІІ.

Зокрема, згідно із статями 3, 4 вказаного Закону, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом, а  продавцями об'єктів комунальної власності є відповідні органи приватизації, створені місцевими Радами.

Виходячи з цього, суд зазначає, що відчуження оспорюваного об'єкта  в даному випадку може здійснюватися створеним Синьовецькою сільською радою відповідним органом приватизації  виключно на конкурентних засадах, а позивач може стати власником лазні внаслідок її набування у зазначеного органу лише на аукціоні або за конкурсом.

Умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, порядок проведення аукціонів та конкурсів регламентуються статтями 16-18 Закону № 2171-ХІІ.

Твердження позивача про те, що оскільки він сплатив відповідачеві повну вартість лазні, то він є її власником,  судом визнається необґрунтованим. Так, в частині першій статті 22 Закону № 2171-ХІІ йдеться не про повну сплату вартості будь-якого придбаного об'єкта, а саме об'єкту приватизації, до яких предмет спору у даній справі не відноситься.

Відповідно до статті 23 вказаного Закону, право  власності   на   державне  майно   підтверджується договором   купівлі-продажу,  який  укладається  між  покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за  придбаний об'єкт приватизації.

Покупець зобов'язаний внести  зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. У триденний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації уповноважений представник органу приватизації і новий  власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта. Договір купівлі-продажу  підлягає  реєстрації  відповідною місцевою Радою.

Таким чином, в ході розгляду справи позивач не довів, що набув право власності на лазню, що розташована в с. Нижні Синівці, яка станом на день розгляду справи є власністю територіальної громади Синьовецької сільської ради, в порядку та способи, що визначені Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, а згадане рішення відповідача про надання дозволу на продаж оспорюваного об'єкта та перерахування позивачем його вартості відповідачеві законними підставами для задоволення позову, тобто для визнання права власності позивача на вказаний об'єкт, не є.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в задоволення позову слід відмовити за безпідставністю з покладення судових витрат у справі на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд      

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.                                                   

                               Суддя                                                       А.Д. Паскарь.