ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

 

Іменем України

РІШЕННЯ

"13" липня 2006 р.

справа № 20-7/161

 

За позовом:

Обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельне товариство “Рябіна” (99011, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 78)

 

представник позивача:

Мороз Ігор Іванович  (99040, м. Севастополь, вул. Хрюкіна, 3-70)

 

до  відповідача:

Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

 

про	розірвання договору від 01.08.2002, укладеного між Гаражним кооперативом “Рябіна” та ПП “ОСОБА_1

 

Суддя  Ілюхіна Г.П.

 

Представники:

 

Від позивача

не з'явився

 

Від відповідача

ОСОБА_2, представник, довіреність № НОМЕР_1.

 

Суть спору: 

01.08.2005 Позивач звернувся з позовними вимогами до Відповідача про розірвання Договору підряду від 01.08.2002 на виконання земельних робіт по вертикальному плануванню земельної ділянки, під розміщення гаражів та об'єктів автосервісу відведеної Гаражному кооперативу “Рябіна”, з посиланням на ст. 188 Господарського Кодексу України (арк. с. 1).

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що Договір з 2002 року не виконується відповідачем, пропозиція про розірвання договору направлена, однак відповіді не отримано.

Відповідач в відзиві на позов (вх. № НОМЕР_2) та додатковому відзиві (вх. № НОМЕР_3) позовні вимоги не визнав, вважає, що позивач не оплатив виконані роботи, не уточнив межі земельної ділянки; зазначив, що 14.10.2005 господарський суд міста Севастополя виніс рішення, яким задовольнив частково позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу “Рябіна” і стягнув заборгованість в сумі 14890,65 грн., в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовив; стаття 849 Цивільного кодексу України передбачає право односторонньої відмови від договору підряду, з попередньою оплатою підряднику винагороди за виконану частину роботи з відшкодуванням збитків; крім того, згідно п. 2.3 Договору, позивач повинен був надати уточнені межі ділянки, так як ст. 125 Земельного кодексу України забороняє використовувати земельний ділянок до отримання і реєстрації документів на землю, тому робота не ведеться тільки з вини позивача (арк. с. 6, 15, 18).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених  статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Справа розглядається за наявними матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутність представника позивача не перешкоджає розгляду спору по суті, сторонами надані докази, які в достатній мірі характеризують правовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представника відповідача, суд -

в с т а н о в и в:

З`ясовані наступні обставини:

-          01.08.2002 року між Гаражним кооперативом “Рябіна” (“Замовник”) в особі голови -Пономарьова М.І., який діяв на підставі Статуту (правонаступником якого є Обслуговуючий кооператив “Гаражно-будівельне товариство “Рябіна” з 22.05.2006) та відповідачем Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (“Виконавець”) укладено Договір, предметом якого було зобов'язання по виконанню земляних робіт по вертикальному плануванню території під розміщення гаражів і об'єктів автосервісу згідно проекту благоустрою зі строком виконання до 30.09.2002 з прийняттям робіт по Акту (а.с.6).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, Кооператив КГ “Рябіна” надає право “Виконавцю” побудувати на території кооперативу авторемонтні майстерні з подальшою передачею їх в приватну власність “Виконавця” з щорічною оплатою оренди землі по існуючим нормам (арк. с. 6);

Пунктом 3.2 Договору передбачено, кошти, що затрачені на виконання земляних робіт по вертикальному плануванню, повертаються “Виконавцю”, починаючи через три місяці після здачі “Виконавцем” робіт по акту із закінченням погашення 31.12.2003;

-          29.05.2006 позивач звернувся з пропозицією до відповідача про розірвання договору, так як зобов'язання виконанні частково в 2002 році і роботи передбачені договором не ведуться, по зобов'язанням позивача перед відповідачем є рішення суду (арк. с. 8);

-          14.10.2005 -господарським судом міста Севастополя розглядалась справа №20-4/093 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу “Рябіна” про стягнення 15615,82 грн. та зустрічна позовна заява Гаражного кооперативу “Рябіна” до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про визнання Договору від 01.08.2002 та акту приймання-передачі від 30.09.2003 недійсними. Первісний позов задоволено частково: стягнуто основний борг -11532,00 грн., пеня -511, 83 грн., 3% річних -563,48 грн., індекс інфляції -2283,34 грн., всього -в сумі 14890,65 грн., в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю (арк. с. 19-20).

Спір виник в зв`язку з неналежним виконанням сторонами Договору від 01.08.2002.

Правовідносини сторін регулюються статтями 153, 332-347 Цивільного кодексу Української РСР, статтями 837-864 Цивільного кодексу України.

Так як Договір укладено до 01.01.2004 і правовідносини сторін продовжують існувати, застосуванню підлягають як норми Цивільного кодексу Української РСР так і Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як розірвати можна лише укладену угоду, а відсутність в Договорі істотних умов договору підряду, є доказом того, що цей Договір відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР не можна вважати укладеним.

Відповідно до статті 153 Господарського кодексу Української РСР, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх суттєвих умовах договору. Істотними, зокрема, є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

При цьому, істотними умовами даного договору є обсяг та вартість виконаних робіт, що містяться в кошторисі.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно приписів статті 332, 334 Цивільного кодексу Української РСР, за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

На виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис.

Якщо виникла необхідність значно перевищити складений кошторис, підрядчик зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. В цьому разі замовник має право відмовитися від договору, відшкодувавши підрядчику понесені ним витрати. Якщо підрядчик не попередив замовника про перевищення кошторису, він зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи відшкодування надкошторисних витрат.

Під час розгляду даної справи і вирішення спору по суті встановлено, що оспорюваний договір не містить істотних умов, передбачених ст. 334 Цивільного кодексу Української РСР: кошторисної документації про обсяг та вартість робіт, які підлягали виконанню.

Зазначена обставина є підставою вважати цей Договір неукладеним, а позовну вимогу про його розірвання такою, що не ґрунтується на положеннях закону.

Договір, в якому відсутні узгоджені сторонами істотні умови, вважається неукладеним і не може бути предметом вимог про розірвання Договору.

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Частина друга статті 35 Господарського процесуального кодексу України при розгляді цієї справи не підлягає застосуванню, так як предмет і підстави позовних вимог у справі № 20-4/093 були інші, предметом зустрічних позовних вимог було визнання вказаного договору недійсним з інших матеріально-правових  підстав.

Судом оглядались матеріали №20-4/093, в матеріалах відсутня узгоджена сторонами проектно-кошторисна документація, яка містить обсяг та вартість робіт, які підлягали виконанню; рішення про стягнення заборгованості прийнято на підставі Акту прийому здачі виконаних робіт, який підписано уповноваженими представниками сторін.

Форми акту приймання виконаних підрядних робіт № НОМЕР_4 та довідки про вартість виконаних підрядних робіт № НОМЕР_5 затверджені наказом Міністерства статистики та Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № НОМЕР_6. Дія цих форм розповсюджується на об'єднання, підприємства та організації всіх форм власності та господарювання, розташованих на території України, що виконують будівельно-монтажні, будівельно-ремонтні, проектно-вишукувальні роботи.

Питання стосовно розірвання договору не входило в предмет доказування по спору про визнання його недійсним та про стягнення вартості виконаних робіт, а тому мотивація рішення по іншій справі є тільки оцінкою доказів у справі, а не фактом, який не потребує доведення під час розгляду даної справи.

З матеріалів справи слідує, що кошторисна документація позивачем відповідачу не передавалася та сторонами не узгоджувалась, умови про обсяг, вартість робіт не досягнуті, не встановлені.

Складання кошторисної документації при укладенні договорів цієї категорії є обов'язковим.

Відсутність в договорі істотних умов договору є доказом того, що цей договір відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР не можна вважати укладеним.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази  подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При викладених обставинах, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.01.2003 в справі № 14/203.

На підставі викладеного, керуючись статтями 153, 332-347 Цивільного кодексу Української РСР, статтями 837-864 Цивільного кодексу України, статтями 33, 34, 35, 82-85  Господарського процесуального кодексу України,  суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

 

Суддя                                                                                                                       Г.П. Ілюхіна

 

Рішення оформлено і підписано,

в порядку ст. 84 ГПК України

18.07.2006.