Cправа №201/12084/14-ц

Провадження 2/201/3014/2014

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді - Браги А.В.,

при секретарі - Ляховій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №014/3650/144371/73 від 18 лютого 2008 року в сумі: 25370,86 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 319844,24 гривень та понесені судові витрати у розмірі 3198,44 гривень. В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилався на те, що 18 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/3650/144371/73, згідно розділу 1 якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 45000,00 доларів США строком з 18 лютого 2008 року по 18 лютого 2014 року, а відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,95 % річних відповідно до графіку погашення кредиту. На виконання умов кредитного договору, позивач виконав свої зобов'язання та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 45000,00 доларів США. 14 квітня 2009 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного графіком погашення кредиту та інших платежів. 12 травня 2010 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №014/3650/144371/73/2 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони домовились збільшити строк кредиту на 37 календарних місяців, у зв'язку із чим дата остаточного погашення кредиту - 18 березня 2017 року. У зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору та несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, на адресу відповідача була направлена лист-вимога щодо погашення заборгованості, яка була залишення боржником без задоволення. Станом на 08 серпня 2014 року сума заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором складає 25370,86 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 319844,24 гривень, де: 17 865,11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 225221,08 гривень - непогашена сума кредиту, 2483,09 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 31303,71 гривень - несплачені проценти, 5022,66 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 63319,45 гривень - пеня за порушення строків сплати кредиту та відсотків.

У зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом про примусове стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача в судовому порядку.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, а також просив суд розглянути справу за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, явку свого уповноваженого представника до суду не забезпечив.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з чим суд, з метою недопущення порушення строків розгляду справи, передбачених ст. 157 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача, вважає за можливе провести заочний розгляд справи та вирішити справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 18 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/3650/144371/73, згідно розділу 1 якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 45000,00 доларів США строком з 18 лютого 2008 року по 18 лютого 2014 року, а відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у відповідності до п. 1.2. договору у розмірі 12,95 % річних відповідно до графіку погашення кредиту.

Згідно п. 1.1 договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 45000,00 доларів США строком з 18 лютого 2008 року по 18 лютого 2014 року (строком на 72 місяці).

Згідно п. 1.1 кредитного договору погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється позичальником шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів протягом всього строку дії кредитного договору згідно графіку.

Пунктом 6.6 кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках, передбачених кредитним договором.

Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

14 квітня 2009 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору № 014/3650/144371/73, відповідно до п. 1 якої сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника з 18 квітня 2009 року до 18 березня 2010 року за кредитним договором до розміру, визначеного графіком погашення кредиту та інших платежів.

12 травня 2010 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №014/3650/144371/73/2 до кредитного договору №014/3650/144371/73, відповідно до умов п. 1 сторони домовились збільшити строк кредиту на 37 календарних місяців, у зв'язку із чим дата остаточного погашення кредиту - 18 березня 2017 року (п. 1.1 додаткової угоди).

21 липня 2014 року у зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору та несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, на адресу відповідача була направлена лист-вимога щодо погашення заборгованості, яка була залишення боржником без задоволення.

Із матеріалів справи встановлено, що станом на 08 серпня 2014 року сума заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором складає 25370,86 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 319844,24 гривень, де: 17865,11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 225221,08 гривень - заборгованість за кредитом, 2483,09 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 31303,71 гривень - заборгованість за відсотками, 5022,66 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 63319,45 гривень - пеня за порушення строків сплати кредиту та відсотків.

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог кредитного договору №014/3650/144371/73 від 18 лютого 2008 року позивач і звернувся до суду з даним позовом про примусове стягнення заборгованості з боржника.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище кредитного договору, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором, який укладається в письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу України.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. ст. 549, 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту. Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2. про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідач має заборгованість перед позивачем за кредитним договором №014/3650/144371/73 від 18 лютого 2008 року, розмір якої станом на 08 серпня 2014 року становить 25370,86 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 319844,24 гривень, яка до цього часу не погашена, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в повному обсязі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідач в судове засідання не з'явився, своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, про день, час та місце розгляду якої був повідомлений належним чином, заперечення на позовну заяву суду не надав, також не надав жодних доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором, на спростування розміру грошового зобов'язання на загальну суму 25370,86 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становила 319844,24 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Враховуючи часткове виконання боржником грошового зобов'язання за кредитним договором, згідно графіків погашення кредитного зобов'язання, що підтверджує факт визнання ним грошових зобов'язань, та з огляду на те, що в судовому порядку вищевказаний кредитний договір визнаний недійсним не був, з урахуванням презумпції правомірності правочину, укладеного з додержанням встановленої форми, закріпленої ст. 204 ЦК України, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню в повному обсязі (в межах заявлених позовних вимог відповідно до ст. 11 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3198,44 гривень, сплата якого підтверджується відповідним платіжним дорученням №335664 від 09 вересня 2014 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 543, 553, 554, 599, 610 - 612, 615, 625, 1048 - 1050, 1054 - 1055 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 109, 169, 197, 208, 209, 212-215, 223 - 233 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором

№014/3650/144371/73 від 18 лютого 2008 року у сумі 25370,86 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 319844,24 гривень, де: 17865,11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 225221,08 гривень - непогашена сума кредиту, 2483,09 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 31303,71 гривень - несплачені проценти, 5022,66 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 63319,45 гривень - пеня за порушення строків сплати кредиту та відсотків.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати по справі понесені позивачем у розмірі 3198,44 гривень.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя : А.В. Брага