ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2007 Справа № 25/343-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Неклеси М.П. (доповідач)
суддів: Павловського П.П., Логвиненко А.О.
за участю : секретаря судового засідання Мацекос І.М.
від позивача: Дурицин А.В., довіреність від 09.01.07
від відповідача: Зайцев М.В., довіреність №155 від 09.03.04, Халаім А.В., довіреність №1680 від 06.12.04,
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006р. у справі №25/343-06
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ”Маріупольгаз”, м.Маріуполь
до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ в особі Маріупольської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк”, м.Маріуполь
про стягнення 1 010 904,11 грн.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006р. відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації ”Маріупольгаз” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до закритого акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про стягнення за користування грошовими коштами 3% річних у сумі 270904,11 грн., 740000,00 грн. та 10227,04 грн. судових витрат.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006р. (суддя Чередко А.Є) позов задоволено. Рішення мотивоване нормами ст.ст.151,161,179,212,214 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.) ст.ст.266,268,509,526,551,611,625 Цивільного кодексу України.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006р. скасувати, в позові відмовити, оскільки вважає, що рішення винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на наступні обставини:
- судом невірно застосовано положення статті 214 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963р.) статті 625 Цивільного кодексу України;
- судом не взяті до уваги факти, що мають преюдиціальне значення для справи, у відповідності статті 35 ГПК України, встановлені рішенням суду у справі №32/340, №27/29;
- судом зроблений безпідставний висновок, що положення ст.268 ЦК України в частині строків позовної давності розповсюджуються і на вимоги стосовно стягнення 3% річних та інфляційних.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення господарського суду законним і обґрунтованим просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом Дніпропетровської області норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд знаходить, що апеляційна скарга закритого акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
01.10.2001р. між позивачем та відповідачем був укладений договір 002С-01 умовами якого є внесення клієнтом тимчасово вільних грошових коштів (вкладу) у сумі 2 000 000,00грн. на депозитний рахунок на строк до 01.11.2001р. (п. 4.1. договору). Додатковими угодами від 01.11.2001р. та 03.01.2002р. до договору сторонами було продовжено строк розміщення коштів клієнта на депозитному рахунку спочатку до 03.01.2002р., а потім до 04.02.2002р. шляхом зміни п. 4.1. договору.
Пунктом 3.3.4. договору передбачений обов”язок банку повернути клієнту вклад не пізніше дня закінчення строку його розміщення, передбаченого п. 4.1. договору на рахунок вказаний в п. 6 договору, тобто - 04.02.2002р., але свого зобов'язання не виконав. Лише 11.08.2006р. було виконано рішення господарського суду у справі №32/340 яким було зобов'язанно відповідача виконати дії по перерахуванню грошових коштів з депозитного рахунку позивача на поточний рахунок позивача в Маріупольській філії АКБ „Укрсоцбанк" в триденний термін, що підтверджується витягом з банківського рахунку позивача про зарахування коштів у сумі 2 000 000,00грн. на його банківський рахунок.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання чинності цим кодексом.
Вважаючи на те, що зобов’язання за договором продовжують існувати (сума вкладу повернута відповідачем 11.08.2006р., проценти за користування грошовими коштами не виплачені) слід застосовувати норми Цивільного кодексу України.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу України в редакції 1963р.) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами ст. 214 Цивільного кодексу України( в редакції 1963р.), ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
До того-ж, згідно ст. 212 Цивільного кодексу України(в редакції 1963р.) та ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якою і є стягнення сплата боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Встановивши, що зобов’язання по поверненню депозитного вкладу по закінченню строку дії договору –04.02.2002 р. відповідач вчасно не виконав, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з лютого 2002р. по липень 2006р. у сумі 740 000,00грн. та 3% річних з простроченої суми, що є платою за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму простроченої заборгованості у розмірі 2 000 000,00грн. за період з 05.02.2002р. по 11.08.2006р. у сумі 270 904,11грн, відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.), ст. 625 Цивільного кодексу України.
Твердження відповідача про те, що мало місце прострочення кредитора не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на нормах законодавства, оскільки строк дії договору № 002С-01 від 01.10.01 про розміщення коштів на строковому депозитному рахунку було встановлено до 04.02.2002р.
Згідно з п.3.3.4. договору банк-відповідач взяв на себе обов'язок самостійно (тобто без надання з боку клієнта будь-яких розрахункових документів) перерахувати кошти клієнта по закінченню строку договору на його поточний рахунок. Вказане зобов'язання відповідач не виконав.
Рішенням господарського суду у справі № 32/340 також було встановлено, що позивач звернувся 04.02.2002р. до відповідача з листом з вимогою про перерахування коштів у сумі 2 000 000 грн. та процентів за користування коштами, а 02.08.2002р. звертався з платіжними дорученнями № 1 та № 2 з вимогою перерахувати кошти з депозитного на поточний рахунок., які були необґрунтовано повернуті відповідачем без виконання.
Крім того, Постановою ВГСУ від 13.10.2005 р. по справі № 32/340, якою підтверджено законність рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005р. встановлено, що відносини, існуючи між банком і вкладником, у тому числі і порядок перерахування грошових коштів з депозитного рахунку позивача на його поточний рахунок визначається умовами договору банківського вкладу, тому застосування Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" є помилковим. Вищезгадані факти мають преюдиціальне значення для розгляду спору, згідно з ст.. 35 ГПК України.
За таких обставин заява відповідача про необхідність застосування ст. 215 ЦК УРСР, ст. 613 ЦК України є необґрунтованою.
Ствердження відповідача , що суд неправильно застосовано п.1 ст.268 та ст. 266 ЦК України є необґрунтованим, так як, договір № 002С-01 від 01.10.01, укладений між відповідачем та позивачем, є договором банківського вкладу.
Відповідно до ст. 268 ЦК України на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу позовна давність не поширюється.
Згідно з ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), тобто у статті не дано повного переліку додаткових вимог.
Вимога про сплату 3% річних та інфляційних є додатковою вимогою до вимоги про видачу вкладу, на яку не поширюється позовна давність, отже вона не поширюється і на додаткову вимогу.
Що стосується неможливості застосування 3% річних, оскільки договором № 002С-01 від 01.10.01 року встановлено інший розмір процентів, слід зазначити наступне.
3% річних згідно з ст. 214 ЦК УРСР та ст.. 625 ЦК України сплачуються в разі прострочення виконання грошового зобов'язання, а річні, які передбачені п. 1.2. договору сплачуються за користуванням вкладу під час дії депозитного договору, отже вони мають різну правову природу та підстави для сплати. За своєю правовою природою 3% річних є одним із самостійних способів захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних обов’язків.
Таким чином, суд не вбачає підстав передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни рішення господарського суду, оскільки вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, яким дана належна правова оцінка, а висновки суду ґрунтуються на залучених до справи доказах та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст. ст. 101-103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2006р. у справі №25/343-06 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2006р. у справі №25/343-06 залишити без змін.
Головуючий М.П. Неклеса
Суддя П.П.Павловський
Суддя А.О.Логвиненко