ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 січня 2015 р. Справа № 902/1719/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Стефанів Т.В.,

при секретарі судового засідання Незамай Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 902/1719/14

за позовом:Антимонопольного комітету України

вул. Урицького, 45, м. Київ, 03035, код 00032767

до: Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff"

вул. Горького,31, м. Немирів, Вінницька обл., код 30805594

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: розпорядник майна ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" арбітражний керуючий ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №193 від 28.02.2013 року; 49000, м. Дніпропетровськ, б-р Катеринославський, 2, офіс 610)

про стягнення штрафу та пені у сумі 400 000, 00 грн

за участю:

позивача : ОСОБА_2- згідно доручення;

відповідача : ОСОБА_3- згідно доручення;

3-ї особи : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

В провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1719/14 за позовом Антимонопольного комітету України до Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" про стягнення штрафу та пені у сумі 263 000, 00 грн.

Ухвалою суду від 09.12.2014 року порушено провадження у справі №902/1719/14 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2014 року.

Ухвалою від 24.12.2014 р. судом, відповідно до ст. 27 ГПК України залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" арбітражного керуючого ОСОБА_1, розгляд справи відкладено до 28.01.2015 р.

В судове засідання 28.01.2015 року з'явились представники позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання 28.01.2015 р. не з'явився, пояснення по суті справи не надав. Про дату, місце та час розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 24.12.2014 р., про що свідчить повідомлення про вручення йому рекомендованої кореспонденції, вх.№ 06-69/320/2015 від 16 січня 2015 р.

За таких обставин, судом вчинено усі можливі дії для повідомлення 3-ї особи належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відсутність представника 3-ї особи не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з цим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При розгляді справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладенні у позові та заяві, зокрема просить сягнути з відповідача 200 000, 00 грн штрафу та 200 000, 00 грн пені.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява (вх. №06-52/616/15 канцелярії суду від 23.01.2015 р.) про збільшення розміру позовних вимог щодо стягнення з відповідача 200 000, 00 грн штрафу та 200 000, 00 грн пені судом приймається, оскільки в даному випадку, як вбачається із матеріалів справи та характеру відносин, які склались між сторонами, дії позивача стосовно збільшення позовних вимог не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

При цьому суд враховує положення п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо заяву прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, в даному випадку - це є сума 400 000, 00 грн.

Суд розглядає справу з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на незаконність рішення Антимонопольного комітету України № 452-р від 02.09.2014 року та на те, що у зв'язку з арештом рахунків відповідача не зміг скористатись правом на звернення до суду для оскарження зазначеного рішення. З посиланням на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", зауважив, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Окрім того зауважив, що рішення Антимонопольного комітету України не входить до визначеного ст. 35 ГПК України переліку рішень що не потребують доказування.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи вимоги чинного законодавства, в тому числі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом встановлено наступне.

Антимонопольний комітет України (надалі - Комітет), розглянувши матеріали справи № 24-26.13/136-11 про порушення дочірнім підприємством «Українська горілчана компанія «Nemiroff» ідентифікаційний код - 30805594) (надалі - ДП «УГК «Nemiroff») законодавства про захист економічної конкуренції, прийняв рішення від 02.09.2014 р. № 452-р (надалі - Рішення), яким визнано, що ДП «УГК «Nemiroff» вчинило порушення, передбачені пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (надалі - Закон) у вигляді подання інформації Комітету в неповному обсязі у встановлений у вимозі державного уповноваженого Комітету від 29.12.2010 № 24-26/10-12700 строк та пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (надалі - Закон) у вигляді неподання інформації Комітету у встановлений у вимозі державного уповноваженого Комітету від 13.04.2011 № 24-26/08-3654 строк.

За зазначені порушення на ДП «УГК «Nemiroff» накладено штрафи на загальну суму 200 000 (двісті тисяч) гривень.

Згідно зі ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" копію рішення № 112-рш від 02.09.2014 р. із супровідним листом Комітету від 05.09.2014 № 24-26.13/06-8669 було надіслано відповідачу за адресою: вул. Горького,31, м. Немирів, та отримано ДП «УГК «Nemiroff» 09.09.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0303508152992 (а. с. 10, 11).

Дане рішення відповідач у встановленому Законом порядку не оскаржував, що стверджується наявними матеріалами справи та поясненнями представників сторін.

Відповідно до ч.3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Комітету, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Строк сплати штрафу, накладеного рішенням Комітету № 112-рш від 02.09.2014 р., закінчився 10.11.2014 р.

Відповідно до ч. 8 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» протягом п'яти днів з дня сплати штрафу, суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати до територіального відділення Комітету документи, що підтверджують сплату штрафу.

Відповідач не надсилав до Антимонопольного комітету України доказів сплати штрафів або доказів звернення до господарського суду щодо оскарження рішення Комітету у двомісячний строк з дня його одержання у відповідності до ч.1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно із ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Позивачем на підставі ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявлено, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог, до стягнення 200 000 грн пені за несвоєчасну сплату штрафу, виходячи з того, що сума штрафу склала 200 000 грн, термін його сплати закінчився 10.11.2014 року, нарахування пені здійснено за період з 11.11.2014 року по 16.01.2015 року, розмір пені за 1 день прострочення сплати штрафу склав 3000 грн., загальний розмір пені за 67 днів прострочення сплати штрафу складає 201 000 грн., але розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про наявність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що одним із основних завдань Антимонопольного комітету України, є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 02.09.2014 р. № 452-р на ДП «УГК «Nemiroff» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені п. п. 13, 14 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено штрафи у розмірі 200 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 57 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України. Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопольного комітету України у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 60 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Згідно з ч.5 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з ч. 7 ст. 56 цього Закону у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету (ч. 9 ст. 56 Закону "Про захист економічної конкуренції".

Відповідач рішення № 452-р від 02.09.2014 р. у визначеному законодавством порядку не оскаржив, накладений на нього штраф не сплатив. У зв"язку з цим, у відповідності до ч.5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" йому нараховано пеню за прострочення сплати штрафу, розмір якої, виходячи з вищенаведеного та абзацу 1 ч. 5 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", становить 200 000,00 грн.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Суд не приймає заперечення відповідача на позов, з огляду на таке.

Як зазначено вище, згідно з положеннями ст. ст. 57, 60 Закону "Про захист економічної конкуренції" прийняте органом Антимонопольного комітету України рішення може бути оскаржене до господарського суду протягом 2-х місячного терміну з дня його отримання до Антимонопольного комітету України або в судовому порядку. Цей строк є пресічним і його не може бути відновлено.

У п. 1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" зазначено, що правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст наведеної норми, статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється згідно саме з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названого Закону. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

Розгляд справ за участю органів Антимонопольного комітету України здійснюється господарськими судами на загальних засадах рівності перед законом і судом та змагальності, визначених статтями 4-2 і 4-3 ГПК.

Також п. 2 зазаначеної постанови визначено, що у застосуванні згаданого припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати таке.

За цими приписами передбачені ними строки оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено.

Таким чином, зазначені строки є присічними. Встановлена Цивільним кодексом України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується, так само як і в оскарженні розпоряджень Антимонопольного комітету України та його органів.

Аналогічним чином вирішується й питання щодо строків оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, прийнятих у справах про недобросовісну конкуренцію.

Закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.

Строк на оскарження рішення Антимонопольного комітету України № 452-р від 02.09.2014р., яке отримано відповідачем 09.09.2014 р., у встановленому Законом порядку, а саме до господарського суду, закінчився 10.11.2014 р.

Рішення Антимонопольного комітету України № 452-р від 02.09.2014 р. у визначеному законодавством порядку не оскаржено, ніким не скасовано та є чинним на даний час.

При розгляді справи про стягнення з відповідача накладеного на нього органом Антимонопольного комітету України штрафу та нарахованої, у зв'язку несплатою штрафу, пені суд не вправі перевіряти доводи щодо незаконності та/або необґрунтованості рішення, яким накладено цей штраф, якщо такі доводи заявлені після збігу пресічних строків, встановлених ч. 2 ст. 47 та ч. 1 ст. 60 Закону "Про захист економічної конкуренції".

На цьому зокрема наголошено у пункті 21 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", де зокрема визначається, що вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.

З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, суд дійшов висновку, що вони підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

В п.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 вказано, що розмір ставки судового збору (станом на 1 січня календарного року) у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру МЗП, який було встановлено законом на момент сплати судового збору (станом на 1 січня календарного року).

Станом на 1 січня 2015 року, розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218,00 грн.

Частинами 1-3 ст. 49 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення судового збору з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 82, 84, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, вул. Горького, 31, м. Немирів, Вінницька обл., код 30805594) на користь Державного бюджету України (стягувач: Антимонопольний комітет України, 03035, вул. Урицького, 45, м. Київ, код 00032767) на рахунок УК у Солом'янському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 38050812, Банк одержувача - ГУ ДФСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31118106700010, код класифікації доходів 21081100 (символ звітності 106) 200 000, 00 грн (двісті тисяч грн 00 коп.) штрафу та 200 000, 00 грн (двісті тисяч грн 00 коп.) пені.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, вул. Горького, 31, м. Немирів, Вінницька обл., код 30805594) до Державного бюджету України 8 000, 00 грн судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02 лютого 2015 р.

Суддя Стефанів Т.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - третій особі- розпоряднику майна ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" ОСОБА_1 , 49000, м. Дніпропетровськ, б-р Катеринославський, 2, офіс 610).