ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          

27.01.09                                                                                           Справа№ 2/150

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Білика Л.В. та представника відповідача Попельчука С.О. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Радехівський цукровий завод”, с. Павлів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Таній”, м. Львів про стягнення 22989 грн. 00 коп.

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство “Радехівський цукровий завод”, с. Павлів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Таній”, м. Львів про стягнення 22989 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 23.12.2008р. ухвалив призначити розгляд справи на 27.01.2009р.

В судове засідання з’явився представник позивача, позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати за отриманий товар не виконав, на дату звернення до суду заборгованість за товар становить 22989 грн. 00 коп. Просить також відновити позовну давність, вказуючи на поважність пропуску у зв’язку з тим, що позивача 24.01.2008р. визнано банкрутом, ліквідатором в першу чергу проводилась інвентаризація майна, надання відповідей на запити правоохоронних органів.

В судове засідання з’явився представник відповідача, підтвердив факт отримання товару, однак просив відмовити в задоволенні, заявивши про застосування позовної давності. Пояснив, що причини пропущення позовної заяви, наведені представником позивача, не можуть вважатися поважними.

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

8 жовтня 2004р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №160-02ПВ купівлі-продажу.

За цим договором продавець (позивач) зобов’язувався продати, а покупець (відповідач) купити на умовах, зазначених в договорі, цукор-пісок, фасований в поліпропіленові мішки по 50 кг кожен в кількості 9,7 т по ціні 2370 грн. 00 коп. за 1 т на загальну суму 22989 грн. 00 коп.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 22989 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №РЗ-3294цук від 08.10.2004р., довіреністю серії ЯИМ №049400 від 08.10.2004р.

Пунктом 2.1. договору №160-02ПВ купівлі-продажу від 08.10.2004р. передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем (відповідачем) шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (позивача) на протязі 7-ми банківських днів з моменту отримання товару.

11 листопада 2008р. позивач надіслав відповідачу претензію вих. №29/169-10 від 07.11.2008р., яка залишена останнім без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 22989 грн. 00 коп.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема  договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним  належним чином.  

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв  ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.   

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до 256 ЦК України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки п. 2.1. договору №160-02ПВ купівлі-продажу від 08.10.2004р. встановлено строк оплати на протязі 7-ми банківських днів з моменту отримання товару, трирічний строк позовної давності починає перебіг з наступного дня 7-денного строку, встановленого для оплати, а саме з 19.10.2004р. та закінчується 20.10.2007р.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, представник відповідача в судовому засіданні просять застосувати позовну давність, оскільки позовну заяву позивачем подано лише в грудні 2008р.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Ч. 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представник позивача обґрунтовує поважність пропущення позовної давності тим, що 24.01.2008р. позивача визнано банкрутом та призначено ліквідатора. З дня призначення ліквідатора, ним вживалися заходи щодо інвентаризації майна банкрута, уточнення кредиторської заборгованості, надавалися відповіді на запити правоохоронних органів. У зв’язку з надмірною зайнятістю строк позовної давності було пропущено.

Однак, наведені представником позивача обставини поважності причин пропуску стосуються періоду, починаючи з 24.01.2008р. та до моменту звернення до суду, тобто вже після пропущення строку позовної давності. В той же час, представником позивача не наведено поважності причин пропущення строку позовної давності, перебіг якої почався з 19.10.2004р. та закінчився 20.10.2007р.

Оскільки представником позивача не було наведено поважних причин пропуску позовної давності, відповідачем заявлено про застосування позовної давності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропущенням строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 256, 257, 267, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

    

Суддя                                                                                             Мазовіта А.Б.