ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62
Іменем України
ПОСТАНОВА
"10" січня 2007 р. Справа № 16/342/12
„10” год. „15” хв.
Господарський суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді Фесюри М.В.,
при секретарі - Козацькому А.В.,
за участю представників сторін:
від позивача – Костирко Ю.В.,
від відповідача –Гвоздьова І.В., Казко О.О.
розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу
за ПОЗОВОМ: Приватного багатопрофільного підприємства „Центр –Євро-Транс-2”
(м. Чернігів пр-т Миру,53)
До ВІДПОВІДАЧА: Державної податкової інспекції у м. Чернігові
(м. Чернігів, вул. Кирпоноса,28)
Про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення.
Заявлено позов про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення № 0002122320/0 від 16.06.2006р., яким Приватному багатопрофільному підприємству „Центр–Євро–Транс–2” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 126285 грн., у тому числі за основним платежем –84190 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –42095 грн.
Вимоги обґрунтовані п.п.3.1.3 ст.3, п.4.7 ст.4, п.п.6.2.4 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97- ВР (далі –Закон –168), нормами Закону України „Про транспортно –експедиторську діяльність” № 1955 від 01.07.2004р. (далі –Закон –1955), роз’ясненням, наданим в листі ДПА України № 2127/7/16-1217-26 від 20.02.2001р.
Позивач вважає, що Законом –168 прямо визначена ставка податку 0% до бази оподаткування по поставці транспортних послуг автомобільним транспортом по перевезенню вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України без обмежень права експедитора здійснювати перевезення самостійно або з залученням перевізників. Таке обмеження суперечило б передбаченого ст.3 Закону України „Про систему оподаткування” принципу побудови системи оподаткування –рівності, недопущення будь –яких проявів податкової дискримінації, тобто забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання й обов’язків щодо сплати податків та зборів .
Відповідач проти позову заперечив , посилаючись на те, що позивач не є перевізником, а тому надані ним послуги мають оподатковуватись за ставкою 20%.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд
ВСТАНОВИВ
Приватне багатопрофільне підприємство „Центр –Євро- Транс-2” зареєстроване юридичною особою згідно з розпорядженням Чернігівського міського голови від 17.05.2000р. № 188-р, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, довідкою про включення до ЄДРПО України та статутом підприємства.
Державною податковою інспекцією у м. Чернігові в період з 03 по 31.05.2006р. проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2003р. по 31.12.2005р. ( зокрема з податку на додану вартість з 01.01. по 31.12.2005р.), за результатами якої складено акт № 390/23/30977110 від 05.06.2006р.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення –рішення від 16.06.2006р. №0002122320/0, яким Приватному багатопрофільному підприємству „Центр–Євро–Транс–2” згідно з п.п.3.1.1 ст.3, п.п.6.1.1,6.2.4 ст.6 , п.п.7.3.1 ст.7 Закону –168, п.п.17.1.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі –Закон –2181) визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 126285 грн., у тому числі за основним платежем –84190 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –42095 грн.
Перевіряючі під час перевірки встановили (розділ акту 3.1.5), що ЗАТ „Чернігівський пив комбінат „Десна” (Замовник) та позивач (Експедитор) уклали договір транспортно –експедиційного обслуговування № 312 від 13.04.2005р., за яким Замовник доручає Експедитору, а Експедитор зобов’язується надавати Замовнику вказані в розділі 2 транспортно –експедиційні послуги , які складаються з комплексу послуг, пов’язаних з відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням та одержанням вантажів.
Згідно з розділом 2 цього договору Експедитор зобов’язується:
- організувати міжнародні перевезення вказаних Замовником вантажів за маршрутом Чернігів –Клін (Московська область) шляхом вчинення (укладання та виконання) з перевізниками від свого імені та за рахунок Замовника договорів на автотранспортне обслуговування;
- забезпечувати, щоб кожне організоване експедитором перевезення вантажу відбувалося на підставі та у відповідності з договором –заявкою, підписаною Замовником та Експедитором;
- за рахунок Замовника з наданих ним коштів проводити своєчасні розрахунки з перевізниками за виконані ними перевезення вантажів згідно договорів на автотранспортне обслуговування;
- здійснювати контроль за одержанням та проходженням вантажів.
Згідно вказаного договору позивач знаходив перевізників, які виконували перевезення по обумовленому маршруту відповідно до договорів –заявок.
Перевізниками надавалися акти виконаних робіт, податкові накладні, СМR. В актах виконаних робіт перевізники зазначали вартість перевезення за межами України „0% ПДВ”, в межах України „20% ПДВ”. Виходячи з різних ставок перевізниками виписувались дві податкові накладні.
Копії актів виконаних робіт перевізниками та СМR додані платником податків до декларації ПДВ.
Податкові накладні , виписані перевізниками по перевезеннях за межами кордону України „0% ПДВ” заносились платником податків до книги придбання товарів (робіт, послуг) в розділ без права включення до податкового кредиту відповідно по періодам та в рядок 11.1 декларації по ПДВ „придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) без ПДВ на митній території України товарів (робіт, послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою”.
На виконання договору позивач як Експедитор надавав Замовнику рахунки –фактури та акти виконаних робіт із зазначенням номенклатури послуг, при цьому виписувались дві податкові накладні: за ставкою 0% (по перевезеннях за межами України) - сума перевізника та за ставкою 20%, в яку входила сума по перевезенню в межах кордону України (сума перевізника) та експедиційна винагорода.
Податкові накладні за ставкою 0% заносились Експедитором до книги продажу товарів (робіт, послуг) до колонки „обсяг продажу за ставкою 0%” та відображались в рядку 2.2 декларації по ПДВ „інші операції що оподатковуються за нульовою ставкою”. До даних декларацій підприємство додавало завірені копії СМR та актів виконаних робіт, наданих перевізниками. 20% ПДВ включалось до податкових зобов’язань.
Замовник за договором перераховував Експедитору помісячно за отримані послуги грошові кошти в повній сумі (651100 грн. за 2005р.), в яку входили вартість перевезення за межами України, в межах України та експедиційна винагорода. Станом на 31.12.2005р. заборгованість по оплаті вказаних перевезень відсутня.
Позивач визнає обставини справи щодо правильності відображення відповідачем в акті перевірки вартісних показників та порядку здійснення підприємством податкового обліку на час перевірки.
Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Податковий орган в акті перевірки прийшов до висновку, що оскільки підприємство безпосередньо перевезень за межами кордону України не здійснювало, тому повинно було реалізовувати такі послуги за ставкою 20 % ПДВ та додатково сплатити податок в сумі 84190 грн., у тому числі по періодах 2005р.: травень –11559 грн., червень –9476 грн., липень –14059 грн., серпень –18247 грн., вересень –8301 грн., жовтень –18987 грн., листопад –3561 грн.
Проте з таким висновком податкового органу погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Статтею 9 Закону –1955 передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторонни (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Відповідно до ст.12 цього Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Як встановлено ст.7 цього Закону, державна підтримка транспортно-експедиторської діяльності формується і здійснюється відповідно до загальнодержавних програм економічного розвитку в галузі транспорту і передбачає, зокрема, створення рівних умов на ринку транспортно-експедиторських послуг та недопущення будь-якої дискримінації стосовно експедиторів, перевізників чи вантажу за ознакою його місця походження, відправлення, ввезення, вивезення чи призначення або у зв'язку з правом власності на цей вантаж, а також при оподаткуванні транспортно-експедиторських послуг, за винятком випадків адекватного реагування на дискримінаційні заходи щодо України чи економічних санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною.
Вказані норми Закону –1955 узгоджуються з нормами податкового Закону –168, а саме з ст.6, яка встановлює ставки податку на додану вартість.
Пункт 6.1 цієї статті вказує, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Отже наведеною нормою робиться наголос на виді операції безвідносно до суб’єкта , який її виконує.
Підпунктом 6.2.4 цієї статті встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.
Виключення з цього правила, яке передбачене абз.2 п.п.6.2.4, тобто у разі коли поставка транспортних послуг, визначених частиною першою цього підпункту, здійснюється у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 6.1 цієї статті, не може бути поширене на транспортно –експедиційні правовідносини, які є предметом дослідження у даній справі, оскільки позивач не є ні перевізником, ні довіреною особою перевізника.
Зі змісту договору, який уклав позивач як Експедитор з Замовником, та фактичних обставин його виконання слідує, що позивач не поніс будь –яких витрат при безпосередньому перевезенні вантажів, оскільки оплата вартості послуг перевезення здійснювалась виключно Замовником шляхом передачі коштів через Експедитора перевізнику.
Порядок відображення наслідків господарських операцій у податковому обліку (виписка податкових накладних, відображення сум ПДВ в книгах продажу або придбання та податкових деклараціях) є похідним від виду господарської операції та залежить від її сутності, а не навпаки.
П.п.6.2.4 Закону –168 чітко передбачено оподаткування поставки транспортних послуг, які надаються за межами державного кордону України, за нульовою ставкою.
Отже Замовник при придбанні таких послуг має повне право оплачувати їх вартість з урахуванням нульової ставки ПДВ. В протилежному випадку, оплативши послуги без ПДВ та отримавши від Експедитора , як цього вимагає податковий орган, податкові накладні з нарахуванням на вартість 20% ПДВ, Замовник отримав би безпідставний податковий кредит, а Експедитор –податкове зобов’язання, хоча ПДВ у складі ціни послуг при отриманні коштів від Замовника йому не надходив.
За своєю економічною сутністю податок має нараховуватись на додану вартість. Фактично ж Експедитор не перепродає Замовнику послуги з поставки міжнародних перевезень, визначаючи при цьому свою вартість, в даному випадку Експедитор продає лише послуги з організації таких перевезень ( пошук перевізника, завантаження, контроль за перевезенням тощо), які оподатковуються ним за ставкою 20%.
Такий висновок узгоджується з вищенаведеними нормами ст.9 Закону –1955 про те, що у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.
Враховуючи викладене, з іншої сторони податковим органом при прийнятті спірного рішення не враховано, що в цілях оподаткування транспортні послуги по перевезенню вантажу за межами державного кордону України не можуть вважатися як такі, що поставлені Експедитором.
Підпунктом 3.1.3 ст.3 Закону - 168 встановлено, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.
Визначення поставки послуг дано у п.1.4 ст.1 цього Закону, а саме –це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.
У правовідносинах, які досліджуються в даній справі, транспортні послуги безоплатно не надавались, однак їх компенсація здійснювалась не Експедитору, а безпосередньо перевізникам, оскільки в силу Закону - 1955 та компенсація не є платою Експедитору.
Крім того, відповідно до абз.3 п.4.7 ст.4 Закону –168, у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставки інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів, перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.
Таким чином у позивача як Експедитора були відсутні підстави для нарахування у межах договору транспортно –експедиційного обслуговування 20% ПДВ на транспортні послуги, які надані перевізниками Замовнику.
За відсутності порушень податкового законодавства з боку платника податків штрафні санкції, передбачені п.п.17.1.3 ст.17 Закону –2181 , застосуванню не підлягають.
За таких обставин спірне податкове повідомлення –рішення має бути визнане нечинним як таке, що суперечить ст.ст.3,4,6 Закону –168 та ст.17 Закону –2181.
При прийнятті судового рішення суд враховує постанову Верховного суду України від 18.10.2005р. у справі № 23/191-04-7130, в якій застосування експедитором нульової ставки ПДВ згідно п.п.6.2.4 ст.6 Закону –168 визнано обґрунтованим.
Керуючись ст.ст.94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати повністю нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові від 16.06.2006р. №0002122320/0, яким Приватному багатопрофільному підприємству „Центр–Євро–Транс–2” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 126285 грн., у тому числі за основним платежем –84190 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –42095 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету (р/р 31117095500002 УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь Приватного багатопрофільного підприємства „Центр–Євро–Транс–2” (м. Чернігів пр. Миру,53, код 30977110, рах.260070276715 в Чернігівській філії ВАТ „Укрексімбанк”, МФО 353649) 3,4 грн. державного мита.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 15 січня 2007 року.
Суддя: М.В.Фесюра