ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12.07.06 | Справа № 9/236-05. |
за позовом дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ
до відповідача - відкритого акціонерного товариства “Сумигаз” м. Суми
про стягнення 2.816.726 грн. 10 коп.
СУДДЯ ЛИХОВИД Б.І.
За участю представників сторін:
Від позивача: Клименко Р.В.
Від відповідача: Лисенко О.Ю., дов. № 13/16 від 01.11.2005 р.
Суть спору: позивач просить стягнути з відповідача 2 816 726 грн. 10 коп., з яких: 1 364 765 грн. 40 коп. боргу за поставлений природний газ згідно договору на постачання природного газу для потреб населення № 06/01-810-00000001, укладеного між сторонами 28 грудня 2001 року, 227 724 грн. 75 коп. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 95 533 грн. 58 коп. 7% штрафу, 866 370 грн. 15 коп. інфляційних збитків, 3% річних в сумі 262 332 грн. 22 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що позивач не надав доказів, що ВАТ “Сумигаз” в порушення порядку здійснення розрахунків, який встановлено Постановою КМУ і НБУ від 13.11.1998 року № 1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” та Постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000 року “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України за поставлений природний газ” не перерахував йому кошти, що надійшли на його розподільчий рахунок. Відповідач подав пояснення по справі, в якому заперечує проти позовних вимог та вважає, що сума основного боргу складається лише з комерційних втрат газу, обов‘язок оплати яких у загальному обсязі поставленого газу не передбачений ні договором № 06/01-810-00000001від 28.12.2001р., ні нормативно-правовими актами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні докази по справі, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 28.12.2001 р. № 06/01-810-00000001 позивач передав відповідачеві природний газ в обсязі 493.720,624 тис. м3 на загальну суму 64.561.730 грн. 57 коп., що підтверджується відповідними актами передачі-приймання природного газу (в справі).
Пунктом 5.1. цього договору встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання – передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України (ст. 161 ЦК УРСР від 18.07.1963 р.) зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.
Як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог, відповідач частково виконав свої договірні зобов’язання щодо своєчасної і повної оплати поставленого природного газу, сплативши 63.196.965 грн. 17 коп., в зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем становить 1.364.765 грн. 40 коп., що підтверджується актом звірки розрахунків від 31.08.2005 р. (в справі).
В заперечення проти позовних вимог відповідач посилається на те, що сума основного боргу складається лише з комерційних втрат газу, обов‘язок оплати яких у загальному обсязі поставленого газу не передбачений ні договором № 06/01-810-00000001від 28.12.2001р., ні нормативно-правовими актами.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору є перехід права власності на природний газ в порядку передбаченому договором.
Згідно п. 1.1 Договору Постачальник передає Покупцеві в 2002 році природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до п.3.1 Договору Позивач (постачальник - по договору) передає природний газ Відповідачеві (покупцю - по договору) „в загальному потоці газу на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України ..., або в пунктах виміру газу (ПВГ), які знаходяться в місцях приймання-передачі газу з промислу ...". Відповідно до цього пункту Відповідач стає власником природного газу у відповідних територіальних пунктах, а всі можливі втрати відбуваються саме з власністю Відповідача. Термін „комерційні втрати" необхідно розуміти як - „втрата власності Відповідача".
Відповідно до правил ст. 668 ЦК України „Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару." Тобто, в силу загальних юридичних начал та змісту цивільного законодавства, випадковою загибеллю або псування речей визначається така загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин. Ризик такої випадкової загибелі або псування лежить на власникові, якщо інше не передбачене законом або договором.
Оскільки договором сторони окремо не обговорювали порядок чи момент переходу ризику втрат газу, то до відносин з приводу відшкодування вартості комерційних втрат необхідно застосовувати правила ст. 668 ЦК України. Саме про застосування загальних правил переходу права власності та пов'язаних ризиків на природний газ зазначається в п. 3.1 Наказу НАК "Нафтогаз України" від 26 березня 2001 року N 79 «Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи». Відповідно - Позивач має законне право на отримання вартості того об'єму природного газу, який був поставлений Відповідачеві та в наступному втрачений ним з тих чи інших причин.
Таким чином, обсяги газу, які зафіксовані в актах приймання-передачі природного газу є обсягами газу втраченими Відповідачем вже після набуття права власності на ці обсяги і відповідно саме Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачеві вартість цих втрат.
Враховуючи вищевикладене заперечення відповідача не можуть бути прийняті до уваги, в зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 1.364.765 грн. 40 коп. боргу є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Вищевказаним Договором, (п. 6.2.) за несвоєчасну оплату спожитого газу відповідач сплачує на користь позивача крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу (в межах оплаченого населенням) за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач не подав доказів того, що відповідачем прострочено оплату спожитого газу саме в межах оплаченої населенням суми, та подані ним розрахунки пені за період з 27.05.2004 р. по 27.05.2005 р. суперечать вимогам ст. 231 ГК України, тому позовні вимоги в частині стягнення 227 724 грн. 75 коп. пені необґрунтовані і відповідно задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 231 ГК України 7 % штрафу вартості товарів (робіт, послуг) стягується за порушення строків виконання зобов'язання щодо поставки товарів, виконання робіт або надання послуг понад тридцять днів.
За порушення грошових зобов'язань встановлюються штрафні санкції у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Враховуючи вищевикладене, позивач нарахував 95 533 грн. 58 коп. 7% штрафу за невиконання грошових зобов’язань по договору від 28.12.2001 р. № 06/01-810-00000001 з порушенням вимог ст. 231 ГК України, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.625 чинного Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 866 370 грн. 15 коп. інфляційних збитків та 262 332 грн. 22 коп. 3% річних, підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами діючого законодавства. В іншій частині позову провадження у справі припинити відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ст.49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті держмита та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Сумигаз” (м. Суми, вул. Лебединська, 13, код 03352432) на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 1 364 765 грн. 40 коп. боргу, 866 370 грн. 15 коп. інфляційних збитків, 262 332 грн. 22 коп. 3% річних, 24934 грн. 68 коп. держмита, 104 грн. 46 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову – відмовити.
СУДДЯ Б.І.ЛИХОВИД