Номер провадження: 22-ц/785/1466/15

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- Станкевича В.А.

при секретарі - Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - КП "БТІ" Одеської міської ради, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання права власності, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування та усунення перешкод у користуванні квартирою,-

встановила:

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 2-7), який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 166-171) та просив: визнати за ним право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7; визнати за ним право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, в результаті приватизації на підставі Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного жилого фонду"; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладений між відповідачкою ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169 - в частині продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1; припинити право власності відповідачки ОСОБА_9 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1; витребувати 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, яка належить йому з чужого незаконного володіння у відповідачки ОСОБА_5; визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 4608 від 11.11.2013 року, згідно якого виділити йому жилу кімнату " 2" площею 10,2 кв. м., жилу кімнату " 3", площею 12,0 кв. м., лоджію площею 1,4 кв. м., вбудовану шафу "б", площею 0,6 кв. м., а кухню площею 7,4 кв. м., санвузол площею 2,5 кв. м., коридор площею 12,2 кв. м., вбиральню, площею 1,2 кв. м. виділити йому та відповідачці ОСОБА_5, у загальне користування; зобов'язати ОСОБА_5 не перешкоджати йому в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що йому на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів за № 1977 та зареєстрованого у реєстровій книзі за № 15-107, належало право власності на 1/4 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідачці ОСОБА_3, батькові позивача - ОСОБА_6 та матері позивача - ОСОБА_7 також як і ОСОБА_6 на підставі вказаного свідоцтва належало право власності по 1/4 частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1 кожному. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати - ОСОБА_11 та після її смерті відкрилась спадщина на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько - ОСОБА_6 і після його смерті також відкрилась спадщина на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1. На момент відкриття спадщини спадкоємцями першої черги до майна померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були він та відповідачка ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_4 відбував покарання у місцях позбавлення волі з 23.10.2002 року по 23.04.2005 року та про смерть батьків позивач ОСОБА_4 відповідачкою ОСОБА_3 не був повідомлений.

У січні 2004 року відповідачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно - 1/2 частку зазначеної квартири (справа № 2-1318/10).

У липні 2008 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування по закону та вселення в цю квартиру.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2010 року по цивільній справі № 2-1318/10 як первісні так і зустрічні позовні вимоги повністю задоволено: за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було визнано право власності по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за кожним, проте 11 листопада 2010 року апеляційним судом Одеської області вказане рішення суду було частково скасовано та ухвалено нове рішення, яким повністю відмовлено у задоволені позову відповідачки ОСОБА_3 до позивача - ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування по закону.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2010 року, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на майно в порядку спадкування за законом також скасовано у зв'язку із тим, що позивач ОСОБА_4 пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини та повинен був звернутися до суду із позовом про поновлення йому цього строку.

16 листопада 2011 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 2-4002/11 позивачу ОСОБА_4 був встановлений додатковий строк для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_7, та ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_6

У визначений судом додатковий строк для прийняття спадщини він подав відповідні заяви до Третьої Одеської Державної нотаріальної контори, однак 4 січня 2013 року 3-я Одеська Державна нотаріальна контора відмовила йому у видачі свідоцтв про право на спадщину та рекомендувала звернутися до суду.

01.06.2012 року КП "ОМБТІ та РОН" видало йому копію інвентарної справи, з якої він вперше дізнався, що 21 січня 2008 року відповідачка ОСОБА_3 продала разом з часткою позивача відповідачці ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, при цьому ОСОБА_3 для здійснення незаконного відчуження спірної квартири було використано підроблене рішення Київського районного суду м. Одеси та ще одне рішення цього ж суду, яке в подальшому було скасовано ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2008 року по цивільної справі № 4048/2006 у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Отже, позивач вказував, що відповідачка ОСОБА_3 незаконно заволоділа 1/2 часткою спірної його квартири, в результаті фальсифікації, підробки документів з грубим порушенням закону, в подальшому здійснила незаконне відчуження всієї квартири відповідачці ОСОБА_5, що вимусило його звернутися до суду із відповідним позовом.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідачка ОСОБА_3, позов не визнала, відмовившись надавати суду будь-які пояснення, просила суд відкласти розгляд справи для надання їй можливості укласти угоду з адвокатом.

Відповідачка ОСОБА_5 у судове засідання 29.07.2014 року не з'явилася, повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не сповістила. Її представник, будучи присутнім у інших судових засіданнях позов не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом (а. с. 109-112), який ухвалою суду від 30.05.2014 року залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, у зв'язку із повторною неявкою у судове засідання належним чином сповіщеної позивачки за зустрічним позовом. Треті особи - КП "БТІ" Одеської міської ради та Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції у судове засідання не з'явилися, сповіщені належним чином.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169, а саме: в частині продажу ОСОБА_5 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., в порядку спадкування за законом після смерті батьків - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., внаслідок приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного жилого фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ. Витребувано у ОСОБА_5 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Визначено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, а саме: виділено в користування ОСОБА_4: житлову кімнату "2" площею 10,2 кв. м., житлову кімнату "3", площею 12,0 кв. м., лоджію площею 1,4 кв. м., вбудовану шафу "6", площею 0,6 кв. м.; 4 - кухня площею 7,4 кв. м., 9 - санвузол площею 2,5 кв. м., 5 - коридор площею 12,2 кв. м., 8 - вбиральня площею 1,2 кв. м., виділено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у загальне користування. Зобов'язано ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, а саме: житловою кімнатою "2" площею 10,2 кв. м., житловою кімнатою "3", площею 12,0 кв. м., лоджією площею 1,4 кв. м., вбудованою шафою "6", площею 0,6 кв. м., а також 4 - кухнею площею 7,4 кв. м., 9 - санвузлом площею 2,5 кв. м., 5 - коридором площею 12,2 кв. м., 8 - вбиральнею площею 1,2 кв. м., які виділені у загальне користування. Встановлено наступний порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., згідно вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 через свого представника подали апеляційні скарги на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року, в яких просять: ОСОБА_3 скасувати рішення суду від 29.07.2014 року та постанови нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права; ОСОБА_4 змінити рішення суду від 29.07.2014 року, виключивши з тексту резолютивної частини рішення після слів абзацу 8, стор. 9 "які виділені у загальне користування", абзац 9 стор. 9 з наступними словами "встановити наступний порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., згідно вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири по проспекту Маршала Жукова у місті Одесі, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м." до абзацу 10 стор. 9 з наступними словами "в решті позовних вимог - відмовити…". Вставити в текст рішення після абзацу 1 стор. 3 після слів "… яке в подальшому було скасовано ухвалою київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2008 року по цивільній справі № 4048/2006 у зв'язку з нововиявленими обставинами…" наступні слова з тексту позову ОСОБА_4: "відсутнє в інвентарній справі КП "ОГБТІ і РОН" рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.01.2004 року. "Самого цього рішення, як цього суворо вимагає Закон (п. 4.1.2. Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, в редакції наказу Міністерства Юстиції України від 28 січня 2003 року № 6/5" та "Додатку 1" до вказаного Тимчасового Положення Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна) - не додано до реєстраційної інвентарної справи, що є грубим порушенням закону". Замість цього на звороті копії листа приватизаційного Свідоцтва "Про право власності" від 1993 року стоїть відмітка про реєстрацію, дослівно "Рішення місцевого суду Київського району м. Одеси від 21.01.2004 року справа № 2-890/2004 на 1/2 частину квартири, що є порушенням п. 41 вищевказаного Положення. Крім того, документи в реєстраційній справі мають розміщуватися у порядку їх надходження та повинні мати послідовну нумерацію, що не було зроблено. До початку тексту абзацу 2 стор. 3 судового рішення до наступних слів: "Отже, позивач вказує, що відповідачка ОСОБА_3 незаконно заволоділа 1/2 часткою спірної квартири позивача ОСОБА_4 в результаті фальсифікації, підробки документів з грубим порушенням закону, в подальшому здійснила незаконне відчуження всієї квартири відповідачці ОСОБА_5, що вимусило позивача звернутись до суду з відповідним позовом…" При цьому, представник ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, посилається на те, що вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у з в'язку з неправильністю встановлених обставин, які мають значення для справи і у зв'язку з істотним порушенням норм процесуального права.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представники ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_4 та заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169, а саме: в частині продажу ОСОБА_5 1/2 частки квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., внаслідок приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ, з ухваленням нового рішення в цій частині та скасуванню, в частині встановлення порядку виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., згідно вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні позивачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів за № 1977 та зареєстрованого у реєстровій книзі за № 15-107, належало право власності на 1/4 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (а. с. 18).

Відповідачці ОСОБА_3, батькові позивача - ОСОБА_6 та матері позивача - ОСОБА_7 також як і ОСОБА_6 на підставі вказаного свідоцтва належало право власності по 1/4 частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1 кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_6 - ОСОБА_11 та після її смерті відкрилась спадщина на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_6 - ОСОБА_6 і після його смерті також відкрилась спадщина на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1

На момент відкриття спадщини спадкоємцями першої черги до майна померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_4 відбував покарання у місцях позбавлення волі з 23.10.2002 року по 23.04.2005 року та про смерть батьків позивач ОСОБА_4 відповідачкою ОСОБА_3 не був повідомлений.

Дані обставини встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2011 року у справі № 2-4002/11, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення для суду та не потребують доказування (а. с. 13).

У січні 2004 року відповідачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно - 1/2 частку зазначеної квартири (справа № 2-1318/10).

У липні 2008 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування по закону та вселення в цю квартиру.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2010 року по цивільній справі № 2-1318/10 як первісні так і зустрічні позовні вимоги повністю задоволено: за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було визнано право власності по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за кожним (а. с. 26-28), проте 11 листопада 2010 року апеляційним судом Одеської області вказане рішення суду було частково скасовано та ухвалено нове рішення, яким повністю відмовлено у задоволені позову відповідачки ОСОБА_3 до позивача - ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування по закону (а. с. 29-30).

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2010 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на майно в порядку спадкування за законом також скасовано у зв'язку із тим, що позивач ОСОБА_4 пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини та повинен був звернутися до суду із позовом про поновлення йому цього строку.

16 листопада 2011 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 2-4002/11 позивачу ОСОБА_4 був встановлений додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_11, та ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_6 (а. с. 13).

У визначений судом додатковий строк для прийняття спадщини ОСОБА_3 подав відповідні заяви до Третьої Одеської Державної нотаріальної контори, однак 4 січня 2013 року 3-я Одеська Державна нотаріальна контора відмовила йому у видачі свідоцтв про право на спадщину та рекомендувала звернутися до суду (а. с. 11, 12).

Відмова 3-ої Одеської Державної нотаріальної контори мотивована тим, що у ОСОБА_4 відсутні оригінали правовстановлюючих документів спадкодавців на спадкове майно.

Судом також встановлено, що 21 січня 2008 року відповідачка ОСОБА_3 продала відповідачці ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладання договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169 (а. с. 25).

При цьому ОСОБА_3 для здійснення відчуження спірної квартири в цілому було використано рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.01.2004 року у справі № 2-890/2004, відповідно до якого за нею визнано право власності на 1/2 спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті батьків (а. с. 202-203).

Однак, це рішення було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2008 року, а справу повернуто на новий розгляд (а. с. 204-205), за наслідками якого були ухвалені вищезазначені рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2010 року по цивільній справі №2-1318/1011 та рішення апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2010 року.

Крім того, частка позивача у розмірі 1/4 спірної квартири, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів за № 1977, також була набута у власність ОСОБА_3 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2006 року (а. с. 22), яким визнано дійсним договір купівлі-продажу та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку квартири, яка належала позивачу у даній справі.

В подальшому це рішення також було скасовано ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2008 року по цивільної справі № 4048/2006 у зв'язку з нововиявленими обставинами (а. с. 31), а позов ОСОБА_3 ухвалою суду від 02.10.2008 року - залишено без розгляду (а. с. 32).

В ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2008 року по цивільній справі № 4048/2006, зокрема, зазначено, що ОСОБА_4 ніяких угод, в тому числі й у простій письмовій формі щодо відчуження приналежної йому частки у спірній квартирі не підписував.

Отже, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 заволоділа 3/4 частинами спірної квартири, з яких 1/2 в порядку спадкування після смерті своїх батьків на підставі судового рішення, в подальшому скасованого, та ще 1/4 на підставі рішення суду, яке також було скасовано, та здійснила незаконне відчуження всієї квартири відповідачці ОСОБА_5

Судом встановлено, що укладанням оспорюваного договору було порушено як право власності позивача на 1/4 спірної квартири, яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів за № 1977, так і право позивача на одержання у спадщину 1/4 цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті своїх батьків, а тому суд першої інстанції на підставі ч. ч. 1, 3 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 317 ЦК України вважав, що позовні вимоги, в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, в частині продажу ОСОБА_5 1/2 частки цієї квартири є обґрунтованими та задовольняються судом.

Відповідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Оскільки, ОСОБА_4 був неправомірно позбавлений приналежної йому на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2003 року 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції вважав, що його право має бути поновлено судом, отже позов щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частки спірної квартири підлягає задоволенню.

Також суд першої інстанції вважав, що є обґрунтованими і вимоги, в частині визнання за позивачем права власності на 1/4 (1/8 + 1/8) частки квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батьків - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, з урахуванням розміру часток спадкодавців, наявності двох спадкоємців першої черги спадкування за законом, поновлення позивачу судом строку звернення із заявою про прийняття спадщини та відмови нотаріуса оформити свідоцтво з посиланням на відсутність оригіналу правоустановчого документу, якого у позивача і не може бути, оскільки він має зберігатися у справі приватного нотаріуса ОСОБА_8, який посвідчував оспорюваний договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Враховуючи принцип дії законів у часі та час відкриття спадщини до майна померлих ОСОБА_6, ОСОБА_7, до правовідносин щодо спадкування ОСОБА_4 судом застосовано положення статей 525, 529, 548-550 ЦК України 1963 року.

Таким чином, судом першої інстанції визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спірної квартири, з яких 1/4 належить йому на підставі свідоцтва про право власності від 13 серпня 2003 року та відповідно по 1/8 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право на захист права власності із застосуванням ст. 393 та ст. 388 ЦК України має лише власник цього майна, який відповідно до норм процесуального закону підтвердить своє право.

Таким чином, задоволення позовної вимоги щодо витребування із володіння відповідачки ОСОБА_5 1/2 спірної квартири можливо лише за умови встановлення судом наступного фактичного складу: майно придбане в особи, яка не мала право це майно відчужувати; відповідач є добросовісним набувачем; ОСОБА_4 - власник 1/2 спірної квартири; майно вибуло з володіння ОСОБА_4 поза його волею.

У судовому засіданні встановлено наявність усіх елементів даного юридичного складу, що дозволяє суду витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 1/2 квартири АДРЕСА_1, адже ОСОБА_4 підтвердив своє право на 1/2 квартири, ОСОБА_3 не мала права здійснювати відчуження усієї квартири в цілому, майно вибуло з володіння ОСОБА_4 поза його волею.

Відповідно до положень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації відповідно до ст. ст. 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

З огляду на роз'яснення Пленуму Верховного суду України, суд перої інстанції вважав, що позивачем вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права в частині витребування у відповідачки ОСОБА_5 свого майна згідно ст. 388 ЦК України, а не в порядку реституції за ст. 216 ЦК України.

При цьому, суд встановив згідно ст. 217 ЦПК України, наступний порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на зазначену 1/2 частину квартири.

У зв'язку із тим, що право власності ОСОБА_5 на 1/2 квартири має бути припинено при скасуванні державної реєстрації цього права в порядку виконання рішення суду за ст. 217 ЦПК України, позовні вимоги в частині припинення права власності відповідачки ОСОБА_9 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що містить прохальна частина позову як самостійний спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції вважав задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Судом встановлено, що спірна квартира має загальну площу 66,8 кв. м, житлову 40,3 кв. м та складається з трьох житлових кімнат площею 18,1 кв. м, 10,2 кв. м, 12,0 кв. м, коридору площею 12,2 кв. м, кухні площею 7,4 кв. м, туалету площею 1,2 кв. м, ванної кімнати площею 2,5 кв. м. Квартира має також лоджію, що примикає до житлової кімнати площею 12,0 кв. м, вбудовану шафу площею 0,6 кв. м, кладову площею 1,2 кв. м (а. с. 19-20).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 4608 від 11.11.2013 року (а. с. 94-96) експертом запропоновано наступний технічно можливий варіант визначення порядку користування квартирою: одному з співвласників пропонується виділити житлову кімнату "2" площею 10,2 кв. м., житлову кімнату "3", площею 12,0 кв. м., лоджію площею 1,4 кв. м., вбудовану шафу "6", площею 0,6 кв. м.; другому співвласнику - житлову кімнату " 1" площею 18,1 кв. м, кладову " 7" площею 1,2 кв. м. 4 - кухня площею 7,4 кв. м., 9 - санвузол площею 2,5 кв.м., 5 - коридор площею 12,2 кв. м., 8 - вбиральня площею 1,2 кв. м., пропонується залишити у загальному користуванні співвласників.

З урахуванням висновку експерта, а також положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд першої інстанції визначив наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, а саме: у користування ОСОБА_4 виділено: житлову кімнату "2" площею 10,2 кв. м., житлову кімнату "3", площею 12,0 кв. м., лоджію площею 1,4 кв. м., вбудовану шафу "6", площею 0,6 кв. м.; 4 - кухня площею 7,4 кв. м., 9 - санвузол площею 2,5 кв. м., 5 - коридор площею 12,2 кв. м., 8 - вбиральня площею 1,2 кв. м., виділено судом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у загальне користування.

Суд прийнято до уваги, що виділені у користування ОСОБА_4 приміщення, є незначним чином більшими ніж ідеальна частка в праві спільної власності позивача на 2,05 кв. м.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, а саме: житловою кімнатою "2" площею 10,2 кв. м., житловою кімнатою "3", площею 12,0 кв. м., лоджією площею 1,4 кв. м., вбудованою шафою "6", площею 0,6 кв. м., а також 4 - кухнею площею 7,4 кв. м., 9 - санвузлом площею 2,5 кв. м., 5 - коридором площею 12,2 кв. м., 8 - вбиральнею площею 1,2 кв. м., які виділені у загальне користування.

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батьків - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, витребування у ОСОБА_5 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, визначення порядку користування вказаною квартирою, зобов'язання ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності в порядку приватизації ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їхнім батькам - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13.08.1993 року (а. с. 18) з рівними частками кожного, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Після смерті батьків - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 34) та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 33), спадкоємцями за законом першої черги є їхні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на 1/2 вказаної квартири, докази іншого в матеріалах справи відсутні.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2011 року (а. с. 13) ОСОБА_4 визначено додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його батьків - ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Однак, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у визначений судом строк, ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендовано звернутися до суду (а. с. 11. 12).

Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи, вище встановлені обставини у справі та те, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб-спадкоємців те, що ОСОБА_4 відмовлено нотаріусом в оформлені права на спадщину, його право підлягає судовому захисту, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 в цій частині.

Також судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 щодо витребування у ОСОБА_5 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Оскільки, як встановлено вище, ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13.08.1993 року (а. с. 18) в порядку приватизації належить рівна частка (1/4) в квартирі АДРЕСА_1, а також 1/4 частка квартири після смерті батьків в порядку спадкування.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.01.2004 року (а. с. 202-203) та рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2006 року (а. с. 22), на підставі яких до ОСОБА_3 перейшло право власності на вказану 1/2 частку (1/4 + 1/4) квартири АДРЕСА_1 та, які нею були використані для відчуження вказаних часток ОСОБА_5 під час укладення договору купівлі-продажу (а. с. 25), були скасовані (а. с. 204-205, 26-32), а тому відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України у ОСОБА_5 підлягає витребуванню вище зазначена 1/2 частка вказаної квартири.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно, приймаючи до уваги висновок експерта (а. с. 93-96), наданий з урахуванням технічної можливості та позовні вимоги ОСОБА_4, визначив порядок користування квартирою АДРЕСА_1.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, хоча виділені у користування ОСОБА_4 приміщення і є незначно більшими ніж його ідеальна частка в спірній квартирі, враховуючи те, що ОСОБА_5 рішення суду не оскаржується.

Також, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні спірною квартирою, а саме виділеними йому приміщеннями, враховуючи позовні вимоги ОСОБА_4, встановлені обставини по справі та вимоги ст. 391 ЦК України, з чого виходив і суд першої інстанції.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції також в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_4 стосовно припинення права власності відповідачки ОСОБА_5 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, оскільки належним способом захисту права позивача в даному випадку є витребування вказаної частки квартири у ОСОБА_5 та подальша реєстрація права позивача на це майно на підставі рішення суду.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169, а саме: в частині продажу ОСОБА_5 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

Оскільки, як встановлено вище рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.01.2004 року (а. с. 202-203) та рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2006 року (а. с. 22), відповідно до яких до ОСОБА_3 перейшло право власності на вказану 1/2 частку (1/4 + 1/4) квартири АДРЕСА_1 та, на підставі яких було нею з ОСОБА_5 укладено зазначений договір купівлі-продажу (а. с. 25), були скасовані (а. с. 204-205, 26-32), а тому в даному випадку майно може бути витребувано у ОСОБА_13, як добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову з підстав передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, що, в даному випадку, є належним способом захисту прав позивача ОСОБА_4 та такі позовні вимоги ОСОБА_4, як зазначено вище, було пред'явлено та задоволено судом, і не потребує додаткового визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, в цій частині, та визнаючи недійсним вище зазначений договір купівлі-продажу спірної квартири, суд першої інстанції керувався ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте, докази, які б підтверджували недодержання в момент вчинення спірного договору вимог передбачених ст. 203 ЦК України в матеріалах справи відсутні, а вищевказані судові рішення, на підставі яких укладався спірний договір купівлі-продажу були скасовані після його укладення.

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення цих позовних вимог.

Також судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., внаслідок приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ.

Оскільки, право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 виникло в порядку приватизації та підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 13.08.1993 року (а. с. 18), а рішення суду (а. с. 22), яким він був позбавлений права на вказану частку квартири, скасовано (а. с. 31-32).

Відповідно до ст. 392 ЦК України, на яку посилається суд першої інстанції, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що право власності ОСОБА_4 на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, яке виникло в порядку приватизації та підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 13.08.1993 року, оспорюється відповідачами після скасування рішення суду (а. с. 22), яким він був позбавлений права на вказану частку квартири. В своїй зустрічній позовній заяві (а. с. 109-113) ОСОБА_5 посилається лише на скасоване судове рішення і не оспорює саме свідоцтво та право власності ОСОБА_4 на частку квартири, яке ним (свідоцтвом) підтверджується.

Висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_4 був неправомірно позбавлений приналежної йому на підставі свідоцтва 1/4 частки вказаної квартири, тому його право має бути поновлено судом, шляхом визнання за ним права власності, судова колегія вважає помилковими. Оскільки, право ОСОБА_4 уже було поновлено в цій частині, шляхом скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2006 року, яке порушувало його права (а. с. 31-32).

Тому відсутні правові підстави для задоволення цих позовних вимог, а судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині.

Таким чином рішення суду першої інстанції, в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири та в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 спірної квартири внаслідок приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Також підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції і в частині встановлення порядку виконання рішення суду.

Оскільки, такі вимоги ОСОБА_4 не заявлялися (а. с. 2-7, 166-171), на що його представник вказує в апеляційній скарзі (а. с. 248) та просить змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_4 в цій частині та вважає помилковим посиланням суду першої інстанції на ст. 217 ЦПК України, оскільки реєстрація права власності на підставі рішення суду та подальші зміни, в зв'язку з цим, визначені чинним законодавством.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 судова колегія не приймає до уваги, враховуючи часткове скасування рішення суду першої інстанції, а також, оскільки, вони не спростовують висновки суду першої інстанції, з якими погодилася судова колегія.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 стосовно того, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, Цивільного кодексу 1963 року, з посиланням на п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що батьки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 померли ІНФОРМАЦІЯ_2 (мати), ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько) та ОСОБА_3 після смерті батьків прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори. Тому судом першої інстанції було правильно застосовано норми Цивільного кодексу, в редакції 1963 року щодо спадкування ОСОБА_4

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що суд першої інстанції не мав права розглядати та вирішувати позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання права власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, так як ці вимоги вже розглядалися та постановлено рішення, яке набрало чинності.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності рішення суду, яке набрало законної сили, щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 1 ст. 122, п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).

Судова колегія не приймає також до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 стосовно того, що суд повинен був розглянути питання можливої компенсації ОСОБА_5 у грошовому еквіваленті вартості вилученої у неї квартири.

Оскільки, відповідно до матеріалів справи такі позовні вимоги сторонами не заявлялися, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України).

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неприйняття до уваги наданих ОСОБА_3 та ОСОБА_5 доказів по справі (судових рішень та договору купівлі-продажу спірної квартири).

Оскільки, судовим рішенням та договору купівлі-продажу, на які посилається апелянтка, судом першої інстанції надана оцінка в рішенні суду.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, судова колегія також не приймає до уваги, оскільки враховуючи вище зазначене, вони не спростовують висновки суду першої інстанції, з якими погодилася судова колегія.

Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія, частково погоджується з доводами апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року підлягає скасуванню в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169, а саме: в частині продажу ОСОБА_5 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., внаслідок приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ, з ухваленням нового рішення, в цій частині, про відмову в задоволенні цих позовних вимог позивача. Також рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року підлягає скасуванню в частині встановлення порядку виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., згідно вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - КП "БТІ" Одеської міської ради, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання права власності, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування та усунення перешкод у користуванні квартирою скасувати, в частині: визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим номером 169, а саме: в частині продажу ОСОБА_5 1/2 частки квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., внаслідок приватизації на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ.

Ухвалити нове рішення, в цій частині, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2014 року скасувати в частині встановлення порядку виконання рішення суду, відповідно до якого, це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м., згідно вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,8 кв. м., житловою площею 40,3 кв. м.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

А.П. Бабій

В.А. Станкевич