ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
ПОСТАНОВА
Іменем України
"23" грудня 2007 р. Справа № А9/284-07
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., при секретарі Коваль Н.В., розглянувши справу
За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ
до Орендного підприємства „Броварипромжитлобуд", м. Бровари
про стягнення 70 136 грн.,
за участю представників:
позивача:Кубишкіна Н.Г., довір. № 03-239/468 від 17.09.2007р.,
відповідача:Маринка В.М., доруч. б/н від 16.07.2007р.,
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.10.2007 о 17 год. 00 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладалося на 02.11.2007р. о 14 год. 00 хв., про що повідомлено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частин постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
обставини справи:
до господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 03-148/383 від 02.08.2007 року Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Позивач) до Орендного підприємства „Броварипромжитлобуд" (далі -Відповідач) про стягнення 70 136 грн., з яких 68 044 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2006 році встановленого у відповідності зі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) нормативу робочих місць на підприємстві відповідача та 2 092 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідачем було подано заперечення проти позову, де позивач зазначив підстави, посилаючись на які вважає позовну заяву необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, зокрема, відповідач зазначив, що на його підприємстві в 2006 році фактично було створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що підприємство інформувало відповідні служби, зокрема, Броварський базовий міськрайцентр зайнятості, але відповідними органами по працевлаштуванню інвалідів, інваліди з метою їх працевлаштування до відповідача не направлялись.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позові. Відповідач в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено:
Згідно з ч. 9 та ч. 10 ст. 20 Закону спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Згідно з Положенням, затвердженим Директором Фонду соціального захисту інвалідів 10.06.2004р., Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, що утворене для реалізації покладених завдань на Фонд соціального захисту інвалідів за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України, та підзвітне і підконтрольне Фонду.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У частині першій ст. 19 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідачем на виконання вимог Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ), що підтверджується штампом позивача (вх. № 130 від 05.04.2007) і не заперечується представником позивача.
Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ) на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 9 осіб. Згідно цього ж звіту у 2006 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 5 осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону (в редакції чинній з 18.03.2006) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції чинній з 01.01.2006), працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
З 18.03.2006 року набрала чинності змінена редакція ч. 1 ст. 18 Закону, згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм ст.ст. 18 і 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 Закону.
У статті ж 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:
1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства;
2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Отже, ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
У частині третій ст. 18 Закону (в редакції чинній з 18.03.2006) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:
1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів;
2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів;
3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
На виконання зазначених в ст. 18 Закону положень відповідачем надано суду докази того, що ним систематично надавалася державній службі зайнятості інформація щодо виділення та створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом подання Звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів. Також відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою № 10-ПІ.
Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (форма № 3-ПН) до Броварського базового міськрайцентру зайнятості станом на 28.01.2006 року, на 28.02.2006 року, на 28.03.2006 року, на 28.04.2006 року, на 28.05.2006 року, на 28.06.2006 року, на 28.07.2006 року, на 28.08.2006 року, на 28.09.2006 року, на 28.10.2006 року та на 28.11.2006 року. У названих Звітах відповідачем зазначено різну кількість вакансій для працевлаштування інвалідів (від 1 до 5), яка в середньому станом на 2006 рік становить 3 вакансії.
Отже, вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування відповідач виконав не в повному обсязі, а саме відповідачем не вчинено дій щодо виділення та створення робочого місця для працевлаштування одного інваліда.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за порушення встановленого нормативу робочих місць відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Враховуючи, розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві відповідача адміністративно-господарські санкції становлять 17 011 грн.
На момент звернення позивача до суду з даним позовом адміністративно-господарські санкції в сумі 17 011 грн. відповідачем не сплачені.
У зв'язку з тим, що відповідач виконав вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не в повному обсязі, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій лише у розмірі 17 011 грн.
Крім того, частиною 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Враховуючи, що на думку суду, позивачем правомірно заявлено позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій лише у розмірі 17 011 грн., пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій складає 522,91 грн.
Щодо решти позовних вимог, стосовно невиділення та нестворення робочих місць для працевлаштування трьох інвалідів, суд вважає що останні задоволенню не підлягають, оскільки заявлені безпідставно з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання здійснюється за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів направлення трьох інвалідів до відповідача з метою працевлаштування та докази того, що їм було відмовлено у працевлаштуванні, а тому суд вважає, що позивач не довів, що відповідачем порушено встановлені правила здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування трьох інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись.
Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 158, 161, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Орендного підприємства „Броварипромжитлобуд" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Незалежності, 14, код 05472985) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код 24074109) 17 011 грн. адміністративно-господарських санкцій та 522,91 грн. пені.
3. В іншій частині в позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Є.П. Євграфова
02.11.2007р.