№2-110/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2008р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Литвинової Р.А.,

при секретарі Довбань С.М.,

з участю позивачки ОСОБА_1, її представника-адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача-адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вільногірську цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_4

про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральноъ шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, в якому зазначає, що вона перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем, який є приватним підприємцем, відповідно до трудової угоди №119 від 11.05.2004р., виконувала обов'язки продавця в магазині. Зазначену вище угоду було зареєстровано Вільногірським міським центром зайнятості.

Відповідно до умов даної угоди ( п. 3 ) відповідач повинен був за виконану роботу сплачувати заробітну плату в зазначеному в ній розмірі - 205грн. на місяць. Але за весь час роботи у відповідача вона жодного разу заробітну плату не отримувала. Крім того, при розірванні угоди вона також не отримала компенсації за невикористану відпустку у розмірі середнього заробітку, тривалість відпустки відповідно до п.6 договору 24 дні на рік.

Угоду з відповідачем було розірвано 16.02.2005р. та знято з реєстрації у Вільногірському міському центрі зайнятості. Під час роботи у відповідача він не видав їй копію трудової угоди та на цей час відмовляється видати їй відомості про розмір заборгованості по зарплаті та про розмір компенсації за невикористану відпустку.

Крім того, відповідач своїми діями завдав їй також і моральної шкоди, яка полягає в порушенні її права на отримання винагороди за працю, передбачену Конституцією України. Оскільки вона зарплати у відповідача не отримувала, то її праця мала характер рабської, тобто безоплатної, що принижує її честь та людську гідність. Вона не мала змоги витрачати зароблені нею кошти на власні потреби та на потреби своєї хворої дитини. За захистом своїх прав вона змушена звертатись до адвокатів та до суду, що не є її звичним заняттям, витрачати свій час на спір з відповідачем. Все це заставляє її переживати моральні страждання, що погіршує її загальне самопочуття та звичний спосіб життя. Завдану їй моральну шкоду позивачка оцінює на суму 2000грн.

Позивачка просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 1845грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 205грн., компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 2000грн. та всі зазнані нею витрати, пов'язані з розглядом справи в суді, в тому числі по оплаті юридичної допомоги адвоката.

В судовому засіданні позивачка пояснила, що. підтримує свої позовні вимоги, просить задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача суду пояснив, що факт перебування позивачки з відповідачем в трудових правовідносинах відповідачем визнається. Належна позивачці заробітна плата їй виплачувалась згідно з умовами договору, але в зв'язку з реорганізацією підприємства документи, що підтверджують одержання позивачкою зарплати, не збереглись. ОСОБА_4 вважає, що вони були помилково знищені. Позивачка була оформлена офіційно, він платив за неї всі податки і обов'язкові платежі.

Після звільнення позивачка два роки не зверталась з позовом про стягнення заробітної плати. Відповідач вважає її звернення з позовом зараз актом протидії, оскільки

його сестра звернулась з позовом до позивачки і ОСОБА_1 по тій справі пропонувала укласти мирову угоду.

Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачка не надала доказів невиплати їй заробітної плати, не надала розрахунку по компенсації за невикористану відпустку, не довела наявність моральної шкоди.

Матеріалами справи встановлено наступне.

З витягу з трудової книжки позивачки вбачається, що з 11.05.2004р. до 16.02.2005р. вона працювала у відповідача за трудовою угодою (а.с.4).

На запит суду ДПІ Верхньодніпровського району надала відповідь про те, що в зазначений період часу ОСОБА_1 дійсно числилася у підприємця ОСОБА_4 як найманий працівник. Згідно наданих ним звітів нарахований доход ОСОБА_1 був виплачений, нарахований податок з доходу - перерахований до бюджету (а.с.34).

Вільногірський міський центр зайнятості також підтвердив факт перебування сторін у трудових правовідносинах, між ними укладено трудовий договір від 11.05.2004р. №119, копія якого надана до матеріалів справи (а.с.36, 42).

Заслухавши пояснення позивачки, доводи її представника, пояснення представника відповідача, оцшивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимрг частково з наступних підстав.

Ст.116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Як доведено в судовому засіданні, позивачка дійсно перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах. Вона стверджувала, що за весь період її роботи відповідач не виплачував їй заробітну плату. На вимогу суду відповідач не надав платіжних документів, які б спростовували доводи позивачки. Тому, на думку суду, зазначена заборгованість в сумі 1845 грн. має бути стягнута з нього на користь позивачки (205грн. х 9 міс).

Стосовно стягнення компенсації за невикористану відпустку суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки позивачка не надала розрахунку, який підтверджував би цю суму. А з розміром компенсації за невикористану відпустку, яку вона вимагає стягнути на її користь, тобто 205грн., суд погодитись не може, оскільки це є сума зарплати за звичайний місяць роботи. Вона ж працювала у відповідача 9 місяців і який повинен бути розмір компенсації за невикористану відпустку з врахуванням відпрацьованого нею часу, позивачка суду не надала.

Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень законодавства України, що регулює вирішення питань стосовно стягнення моральної шкоди (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про розгляд судами цивільних справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, ст.237-1 КЗпП України, загальна норма - ст.23 ЦК України) суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен враховувати вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про визначення розміру моральної шкоди в даному спорі, суд приходить до висновку, що її розмір в порівнянні з розміром заборгованості по заробітній платі позивачкою значно завищений і навіть перевищує його. Позивачка не навела суду конкретних доказів того, в чому саме полягає моральна шкода. Не оспорюючи її право на звернення до суду за спливом значного періоду часу, суд не вбачає наявності у позивачки будь-яких труднощів та проблем, які є характерною ознакою моральної шкоди, оскільки вона навіть не зверталась з позовом раніше: ні під час роботи у відповідача, ні на протязі двох років після звільнення. З врахуванням зазначеної обставини, застосовуючи вищенаведені норми законодавства та принципи розумності і справедливості, суд вважає, що моральну шкоду з відповідача в даному випадку належить стягнути в розмірі 17.00 грн.

Суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивачки витрат по оплаті правової допомоги адвоката, оскільки вони не підтверджені нею документально.

У відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства (ст.88 ЦПК України) з відповідача підлягають до стягнення судові витрати: державне мито в розмірі 51.00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30.00 грн.

Керуючись ст.ст. 212-215, 209, 218, 84, 88, 367 ЦПК України, ст.ст. 94, 116, 238, 237-1 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Стягнути з ОСОБА_4, приватного підприємця, проживає за адресою - АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи за трудовою угодою №119 від 11.05.2004р. в розмірі 1845.00 грн. та моральну шкоду в розмірі 17.00 грн., всього - 1862.00 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави державне мито у сумі 51.00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30.00 грн. у встановленому законом порядку.

Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Вільногірський міський суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.