КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/9775/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

за участю представників:

Від позивача: представник Хіміч Б.С. - за довіреністю.

Від відповідача-1: представник Литвин О.М.- за довіреністю.

Від відповідача-2: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ"

на рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 року

у справі №910/9775/14 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Ерідан"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ

КОНСАЛТИНГ"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ

ГРУП"

про визнання попереднього договору оренди від 01.10.2010 року

недійсним

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Приватне акціонерне товариство "Ерідан" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП" про визнання попереднього договору оренди від 01.10.2010 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що право власності на приміщення зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" лише 23.04.2012 року. Зважаючи на відсутність зареєстрованого за останнім права власності на приміщення та відсутності інших речових прав, необхідних для укладення договору найму, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" не мало права здавати приміщення в оренду, а відповідно й укладати попередній договір від 01.10.2010 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 року у справі № 910/9775/14 позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що датою набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" права власності на нежитлове офісне приміщення загальною площею 326,9 кв. м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі № 4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва є 23.04.2012 року, оскільки це є дата формування витягу, а не дата реєстрації права власності.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП" у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія прийшла до висновку про відмову у його задоволенні, зважаючи на те, що відповідач не позбавлений права направити іншого представника у судове засідання, як це передбачено ст. 28 ГПК України.

У пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року N 18 зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім цього, ч. 1 ст. 102 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Апеляційне провадження у даній справі порушено ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 року.

Отже, судовою колегією тривалий період розглядається дана справа і, крім того, використано строк, в межах якого розглядаються апеляційні скарги на рішення місцевого господарського суду. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП" протягом такого тривалого періоду розгляду справи мав можливість скористатись правами, передбаченими ст.22 ГПК України.

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року за №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП", повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши думку присутніх представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2010 року між Приватним підприємством "Ерідан" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини нежилих приміщень з додатками №№ 1, 2 до нього та який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., зареєстрований за №1579, за умовами якого продавець передав у власність покупцеві нежитлове офісне приміщення загальною площею 326,9 кв. м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі № 4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва, що складає 7/100 частин від нежилих приміщень в будівлі.

Встановлено, що нежитлове офісне приміщення загальною площею 326,9 кв. м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі № 4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва було готове до експлуатації лише 10.06.2011 року, про що свідчить Декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 10.06.2011 року №КВ14311004645.

У п. 2.2. договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на приміщення переходить від продавця до покупця з моменту підписання договору та його державної реєстрації. Здійснити державну реєстрацію цього договору покупець має право з моменту нотаріального посвідчення цього договору, незалежно від факту оплати.

Як свідчать матеріали справи, державна реєстрація нежитлового офісного приміщення загальною площею 326,9 кв. м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі № 4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" відбулась 08.12.2011 року, про що свідчить Витяг про державну реєстрацію прав №32388094 від 08.12.2011 року, в якому чітко зазначено, що дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 08.12.2011 року (Том І, а.с. 204).

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ ГРУП" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" (сторона-2) попередній договір було укладено 01.10.2010 року.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія приходить до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ", не являючись власником нежитлового офісного приміщення загальною площею 326,9 кв. м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі № 4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва, уклало зазначений попередній договір.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом; відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду; порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що була чинною на день укладення попереднього договору) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Як передбачено ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що була чинною на день укладення попереднього договору) встановлено, що будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

В силу ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ", немаючи права власності на нежитлове офісне приміщення загальною площею 326,9 кв. м., яке знаходиться на першому та другому поверсі в будівлі № 4 Г (чотири літера "Г") по вулиці Григорія Андрющенка у Шевченківському районі міста Києва, не мало правових підстав укладати спірний попередній договір.

За приписами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, враховуючи те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" укладено попередній договір, не маючи зареєстрованого права чи інших речових прав на нерухоме майно, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання попереднього договору оренди від 01.10.2010 року недійсним є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 07.10.2014 року у справі № 910/9775/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/9775/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.О. Алданова

С.Я. Дикунська