Номер провадження: 22-ц/785/222/15

Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання договору удаваним та стягнення заборгованості,-

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та просив ухвалити рішення, яким договір дарування квартири АДРЕСА_3 м. Одесі від 10 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку, визнати удаваним правочином в частині дарування 1/3 частини указаної квартири, що належала ОСОБА_2 на праві власності, та таким, що вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу цієї частини; визнати, що 10.07.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини вказаної квартири, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 1 700 євро (а. с. 2-5).

В обґрунтування позову посилався на те, що в 2002 році він разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 та бабусею ОСОБА_6 виїхали на постійне мешкання до Німеччини. В квартирі АДРЕСА_3 та належала їм на праві власності, залишився проживати його брат - відповідач ОСОБА_3 разом зі своєю сім'єю. На початку 2008 року відповідач звернувся до ОСОБА_5 з проханням переоформити указану квартиру на його ім'я, оскільки він протягом тривалого часу проживав в указаній квартирі разом зі своєю дружиною та донькою-інвалідом, ніс усі витрати на утримання та відновлення квартири, самостійно платив за комунальні послуги тощо. У подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вирішили подарувати відповідачу свої частки в указаній квартирі, а позивач домовився з ОСОБА_3 про продаж йому своєї частки за 25 000 євро, які відповідач зобов'язався виплатити не пізніше 31 грудня 2012 року. При цьому, з метою уникнення труднощів та витрат, пов'язаних з укладенням двох різних договорів, а саме договору дарування та договору купівлі-продажу, сторони домовились оформити договір дарування на всю квартиру. Натомість, на підтвердження справжніх намірів сторін, ОСОБА_3 10.07.2008 року видав на ім'я ОСОБА_2 власноруч написану розписку, з якої вбачається, що відповідач купує у позивача належну йому частку спірної квартири. Протягом 2009 - 2012 року відповідач частками сплатив на користь позивача всього 23 300 євро, які перераховувались на банківський рахунок позивача у Німеччині, заборгованість у розмірі 1 700 євро за придбану частину квартири на даний час відповідачем не сплачена, а тому ОСОБА_2 вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 10.07.2008 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку в частині дарування 1/3 частини указаної квартири, що належала ОСОБА_2 на праві власності, визнаний удаваним правочином та таким, що вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу цієї частини. Визнано, що 10.07.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_3. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 1 700 євро, що на день ухвалення рішення еквівалентно 27 019,12 гривень (а. с. 23-26).

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права (а. с. 30-35).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ "Укрсоцбанк" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири, яка фактично належить позивачу, фактично був укладений договір купівлі-продажу, що підтверджується відповідною розпискою, згідно якої позивач домовився з ОСОБА_3 про продаж йому своєї частки квартири. На виконання прийнятих на себе зобов'язань, відповідач сплатив на користь позивача суму в розмірі 23 300 євро, зазначена сума сплачувалась частками, на теперішній час заборгованість відповідача за придбану ним частину квартири складає 1 700 євро. Враховуючи, що відповідачем визнано позов в повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважав позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на праві спільної власності в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 19 березня 1993 року за № 5-339. 05 липня 1993 року, право спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на вказану квартиру було зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та записано у реєстрову книгу за № 23пр стор.139, реєстровий № 156.

10 липня 2008 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку, був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_3 та складається в цілому з трьох житлових кімнат житловою площею 50,2 кв.м., загальною площею 73,3 кв.м. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 4-2378.

Ухвалюючи рішення про визнання угоди від 10 липня 2008 року удаваною та визнаючи, що між відповідачами було укладено не договір дарування, а договір купівлі-продажу, суд першої інстанції, посилаючись на норми ст. ст. 717, 235 ЦК України, виходив із того, що цей договір був оплатним і його платність визнана сторонами угоди та підтверджується відповідними банківськими документами. Проте, такий висновок не кореспондується з матеріалами справи.

Так, за приписами ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги розписку від 10 липня 2008 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 придбає у ОСОБА_2 його долю (1/3 частину) квартири АДРЕСА_3 за 25 000 євро, які він зобов'язується виплатити в повному обсязі не пізніше 31 грудня 2012 року (а. с. 13), тобто йдеться про намір в майбутньому придбати у ОСОБА_2 частину квартиру. Інші юридичні факти, з якими закон пов'язує певні правові наслідки для визнання правочину удаваним судом не встановлено.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен указати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження оплати вартості спірної частини квартири надана квитанція ПАТ "ВІЕйБІ Банк", яка виготовлена іноземною мовою, і за змістом якої можливо з'ясувати, що ОСОБА_3 перераховує ОСОБА_2 800 євро. Призначення платежу (встановлено перекладом з англійської мови) допомога родичу, що не кореспондується з поясненнями самого ОСОБА_3 та представника його брата ОСОБА_2 про те, що ця квитанція є доказом оплати вартості квартири (а. с. 10). Інших письмових доказів оплати вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_3, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим висновок суду про те, що відповідач сплатив на користь позивача суму в розмірі 23 300 євро не відповідають з матеріалами справи.

Крім того, судова колегія погоджується з доводами скарги ПАТ "Укрсоцбанк" про те, що суд ОСОБА_3 знаючи, що оскаржуване рішення може вплинути на права та інтереси ПАТ "Укрсоцбанк" не повідомив суд першої інстанції, що квартира АДРЕСА_3 перебуває в іпотеки Банку, відповідно договору іпотеки від 28.07.2008 року, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання.

Так, 28.07.2008 року між позичальником ПП "ЄС-СЕРВІС", директором якого був ОСОБА_3 та ПАТ "Укрсоцбанк" укладено договір невідновленої кредитної лінії № 08-660/117-304, відповідно умов якого Кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (Кредит), на умовах, визначених цим договором. Відповідно п. 1.1.1. Кредитного договору, надання кредиту здійснюється окремими частками (Траншами), зі сплатою 14,5 % річних за Кредитом та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за Кредитом, в сумі 660 190 доларів США.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за цим Договором щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог Кредитора за договором, ПАТ "Укрсоцбанк" уклав - з позичальником договір застави майна - обладнання XEROX IGEN 3 110, 2008 року випуску, заставною вартістю 4 167 450,00 гривень (п. 1.4.1 Кредитного договору); - з поручителем ОСОБА_3 нотаріально посвідчений іпотечний договір трьохкімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, вартістю предмету іпотеки 659 000,00 гривень (п. 1.4.2. Кредитного договору).

Вказана квартира включена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек записів щодо майна, яке є предметом Іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Таким чином, при вирішення спору суд першої інстанції не врахував вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, та залишив поза увагою те, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним до відповідача, який не оспорював цього права, не встановивши, чи дійсно порушується право позивача й не з'ясувавши, в чому саме полягає порушення цього права; крім того, суд вирішив спір про права та обов'язки ПАТ "Укрсоцбанк", який не був залучений до розгляду справи, зокрема визнав договір удаваним на квартиру, яка є предметом іпотеки, без залучення до розгляду справи іпотекодержателя.

Отже, колегія суддів вважає, що договір дарування від 10 липня 2008 року квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку відповідає вимогам діючого законодавства і відповідним нормам Цивільного кодексу України, він відповідає формі, містить усі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, погоджені між сторонами а тому відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, колегія суддів виходить із того, що позивачем не надано допустимих доказів платності договору, не доведено того, що обидві сторони, укладаючи договір дарування, бажали приховати договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири, який вони насправді вчинили, крім того не враховано наявність грошового зобов'язання, виконання якого забезпечується спірною квартирою, яка передана в іпотеку.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення, у зв'язку з чим рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання договору дарування удаваним, визнання договору дарування 1/3 частини квартири договором купівлі-продажу та стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

Сидоренко І.П.