Справа № 346/5964/14-ц

Провадження № 22-ц/779/243/2015

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Проскурніцького П.І.

секретаря Драганчук У.М.

з участю представника апелянта Гусак М.М., відповідача ОСОБА_3, представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

04.11.2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09 липня 2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №1252pv-07, згідно якого банк надав у тимчасове користування позичальнику кредитні ресурси в сумі 150 000 доларів США на умовах зворотності та з оплатою процентів за ставками, встановленими цим договором. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07.02.2012 року, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.09.2012 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість в сумі 1 740 199 грн. та судові витрати. 20.07.2012 року постановою головного державного виконавця міського відділу ДВС Коломийського МУЮ було відкрито виконавче провадження, однак 19.09.2012 року виконавчою службою повернуто без виконання виконавчі документи на підставі ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» та скасовано арешт на майно ОСОБА_4 В той же день, остання відчужила належне їй на праві особистої власності майно, а саме - квартиру №1 та 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 своєму чоловіку - ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 19.09.2012 року. Вважає дані договори дарування фіктивними, оскільки вони були вчинені без наміру створення правових наслідків, а виключно з метою негайно позбутися нерухомого майна, на яке було б звернено стягнення позивачем. Просить суд визнати договори дарування квартири №1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладені 19.09.2012 року, недійсними.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними.

Не погодившись з таким рішенням, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції не належно оцінено той факт, що відчужене ОСОБА_4 майно до моменту дарування вже перебувало під арештом і вона точно знала, що саме це майно буде арештоване вдруге після повторного накладення арешту. Дану ситуацію знав і чоловік позичальниці - ОСОБА_3, який офіційно дав згоду на укладення нею кредитного договору. Відчуження двох квартир між двома послідовними арештами майна шляхом укладення договору дарування дружиною своєму чоловікові за вказаних умов має всі ознаки фіктивності. Тому висновок суду щодо правомірності таких дій відповідачів не узгоджується з положеннями ст. 234 ЦК України.

Також апелянт вказує, що суд не взяв до уваги, що оспорювані договори дарування квартир було укладено в той самий день, коли державним виконавцем було знято арешт з даного майна. Це ще раз доводить ознаки фіктивності вказаних правочинів, оскільки сторони цих правочинів, які є подружжям, завчасно готувалися до цього та скористалися ситуацією, що склалася у зв'язку з поновленням строку на апеляційне оскарження рішення Коломийського міськрайонного суду від 07.02.2012 року та закриттям у зв'язку з цим виконавчого провадження. При цьому в судовому засіданні достовірно встановлено, що шлюб між сторонами не розірвано. Даний факт спростовує дійсні наміри дарувальника щодо подальшого реального відчуження майна, а обдарованого, відповідно, набуття у дар цього майна, оскільки фактично спірне майно не вибуло з володіння сім'ї ОСОБА_3. Договори дарування були укладені ОСОБА_4 виключно з метою негайно позбутися нерухомого майна, на яке було б звернуто стягнення позивачем, так як після їх укладення дане майно набуває статусу особистої власності ОСОБА_3, який не є стороною кредитного договору №1252pv-07 від 09.07.2007 року і не несе даним майном відповідальність перед банком.

Апелянт зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 212, 213 та 215 ЦПК України суд першої інстанції не дав жодної оцінки наявним у справі доказам та поясненням представника позивача, яка звертала увагу суду на відповідний запис у кредитному договорі №1252pv-07 від 09.07.2007 року щодо дозволу ОСОБА_3 на укладення цього договору його дружиною; на наявність кредитної заборгованості ОСОБА_4 перед банком, яка частково підтверджена судовими рішеннями, копії яких додані до матеріалів справи; на строк дії кредитного договору до 2022 року і постійне зростання кредитної заборгованості по даний час; на постанови ДВС про відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документа; на існуючі на час ухвалення судом рішення шлюбні відносини між сторонами договорів дарування; укладення вказаних договорів у день звільнення квартир з-під арешту; на недостатню вартість заставного майна та необхідність задоволення вимог банку, як кредитора, за рахунок активів позичальника.

Необґрунтованим, на думку апелянта, є посилання суду першої інстанції, як на підставу чинності оспорюваних договорів дарування, на довідку КП «Єдиний розрахунковий центр» №02-02/4287 від 11.11.2014 року про те, що дарувальник ОСОБА_4 з 02.08.2012 року зареєстрована в АДРЕСА_2. Сама по собі реєстрація ОСОБА_4 за вказаною адресою не спростовує факту сімейних стосунків з обдарованим ОСОБА_3 та факту постійного проживання з ним у подарованій квартирі у м. Коломиї. Крім того, згідно акту державного виконавця від 09.12.2014 року, долученого до постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, за даною адресою в м. Івано-Франківську вона не проживає, ця квартира належить її матері - ОСОБА_6 Таким чином, суд під час ухвалення рішення обґрунтував свою позицію доказом, який не є належним та допустимим, чим порушив вимоги ст.ст. 58, 59, п. 3 ст. 215 ЦПК України.

Апелянт також стверджує, що не може слугувати підставою для відмови у позові банку і той факт, що об'єкти договорів дарування не були передані банку в якості забезпечення за кредитним договором №1252pv-07 від 09.07.2007 року, оскільки ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено стягнення на будь-яке майно, що належить боржникові і яке полягає у його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Крім того, дана норма права регулює порядок звернення примусового стягнення та визначає, що у разі відсутності коштів у боржника та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне інше майно боржника. Як зазначено у постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві та підтверджено доданими до неї документами, будь-якого іншого, крім подарованого ОСОБА_3, майна у ОСОБА_4 немає і єдиними активами, за рахунок реалізації яких державний виконавець міг частково погасити у примусовому порядку її заборгованість за кредитним договором №1252pv-07 від 09.07.2007 року, були квартира №1 та 1/3 частка квартири АДРЕСА_1, однак оспореними договорами дарування відповідачі позбавили банк можливості належного законного виконання державною виконавчою службою рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.09.2012 року.

З наведених мотивів апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник відповідачки ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважали законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.07.2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №1252pv-07, відповідно до якого банк надав в тимчасове користування позичальнику ОСОБА_4 кредитні ресурси в сумі 150 000 доларів США на умовах зворотності та з оплатою процентів за ставками, встановленими цим договором (а.с. 12-13).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07.02.2012 року (а.с. 14), частково зміненим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.09.2012 року (а.с. 23-24) стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість в сумі 1 740 199 грн. та судові витрати.

20.07.2012 року постановою головного державного виконавця міського відділу ДВС Коломийського МУЮ було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-909/51, виданого 12.03.2012 року Коломийським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 1 740 199 грн. 45 коп. Вказаною постановою накладено арешт на все майно ОСОБА_4 (а.с. 21).

19.09.2012 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа та припинено чинність арешту майна боржника ОСОБА_4 (а.с. 22).

Також судом встановлено, що 19.09.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договори дарування квартири №1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_1. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу та зареєстровані в реєстрі за №№3433 та 3431 (а.с. 49-51, 56-57).

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів фіктивність договорів дарування від 19.09.2012 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В п. 24 постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

З матеріалів справи вбачається, що договори дарування квартири №1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладені 19.09.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з дотриманням наведених положень.

Вказані договори дарування нотаріально посвідчені та зареєстровані в реєстрі за номерами 3433 та 3431 відповідно. При посвідченні цих договорів нотаріусом перевірено належність ОСОБА_4 відчужуваного майна, відсутність заборони на відчуження цього майна, відсутність податкової застави, відсутність інформації про вказане майно в Державному реєстрі Іпотек (а.с. 49-51, 56-57).

Також судом встановлено, що квартира №1 та 1/3 частка квартири АДРЕСА_1, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №1252pv-07 від 09.07.2007 року, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4, не передавалися.

Більше того, судом першої інстанції установлено, що договори дарування ОСОБА_4 укладені з метою реального настання правових наслідків, що ними передбачені, повністю виконані, а майно, що було предметом дарування, повністю передано обдарованому в його особисту власність та зареєстровано за ним.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не наведено підстав для визнання недійсними договорів дарування квартири №1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладених 19.09.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в судовому засіданні не доведено і не представлено доказів в підтвердження фіктивності вказаних договорів дарування.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Проскурніцький П.І.