Справа № 344/5923/14-ц

Провадження № 22-ц/779/76/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Вакарук В.М., Ясеновенко Л.В.

Секретаря Гавриляк Є.М.

з участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення процентів за користування коштами та трьох процентів річних за договором позики від 27 грудня 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

25.04.2014 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення процентів за користування коштами та трьох процентів річних за договором позики від 27 грудня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.12.2011 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір позики грошових коштів, відповідно до якого вона позичила ОСОБА_4 9000 доларів США, а відповідач зобов'язався погасити борг впродовж 2013 року. Факт передачі відповідачу коштів підтверджується написаною ним власноручно розпискою. Незважаючи на те, що строк виконання зобов'язання за вказаним договором позики настав, відповідач не повернув їй кошти, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача по процентах за користування її коштами, яка відповідно до облікової ставки НБУ станом на 23.04.2014 року становить 1511,84 доларів США. Крім того, за відповідачем також утворилась заборгованість по сплаті 3% річних, яка станом на 23.04.2014 року становить 83,62 долари США. У зв'язку з наведеним просила позов задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2014 року задоволено позов ОСОБА_3. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1595,46 доларів США, що в еквіваленті згідно курсу Національного банку України станом на дату ухвалення рішення становить 24027,63 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неналежну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що в суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову, оскільки в матеріалах справи не міститься ні оригіналу, ні засвідченої відповідно до ст. 138 ЦПК України копії розписки від 27.12.2011 року. З журналу судового засідання вбачається, що такий доказ судом не досліджувався.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього проценти за користування коштами та три проценти річних за договором позики від 27 грудня 2011 року, оскільки розписка від 27.12.2011 року не містить жодних умов щодо сплати процентів за користування коштами та обов'язку щодо сплати трьох процентів річних.

Крім того, апелянт вказує, що стягнувши з нього кошти в гривнях, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач заявляв вимогу про стягнення коштів у доларах США. Довідки про курс валют позивач суду не надав.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

У засідання апеляційного суду апелянт не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності апелянта.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважав законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між сторонами існують зобов'язальні правовідносини.

Задовольняючи позов, суд вважав встановленим порушення відповідачем права позивача на виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим відповідач має нести юридичну відповідальність у виді сплати процентів за користування коштами та трьох процентів річних, що відновить та захистить право позивача на виконання умов договору позики.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1046 Цивільного Кодексу України визначено зміст договору позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Істотними умовами договору позики є розмір позики та строк її повернення.

Згідно ч. 2 ст. 1047 Цивільного Кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За змістом ч. 1 ст. 1049 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2014 року (а.с. 49-54), встановлено, що 27.12.2011 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується письмовою розпискою, згідно якої ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_4 отримав позику в сумі 9000 доларів США, яку зобов'язався погасити протягом двох років.

Свого обов'язку по поверненню коштів ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим вищевказаним рішенням з нього на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором позики від 27.12.2011 року у розмірі 9000 доларів США, що по курсу НБУ станом на 03.04.2014 року становить 101 160 грн.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про безпідставність позову у зв'язку з відсутністю в матеріалах даної справи оригіналу боргової розписки.

Верховний Суд України у справі №6-36цс14 висловив правову позицію, відповідно до якої у частині першій ст. 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Таким чином, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобов'язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

А тому заперечення апелянта, що розпискою не передбачено оплату процентів за користування позичковими коштами, не узгоджуються з наведеними правовими нормами.

Оскільки в розписці від 27.12.2011 року не визначено розмір процентів за користування позичковими коштами, то враховуючи наведену норму ЦК України та розмір облікової ставки НБУ, встановлений в період з 10.08.2010 року в розмірі 7,75% річних, в період з 23.03.2012 року в розмірі 7,5% річних, в період з 10.06.2013 року в розмірі 7% річних, в період з 13.08.2013 року в розмірі 6,5% річних та в період з 15.04.2014 року в розмірі 9,5% річних, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позичковими коштами відповідно до проведеного позивачем розрахунку в розмірі 1511,84 доларів США.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок договору, в даному випадку - розписки відповідачки.

За змістом ч. 1 ст. 1050 Цивільного Кодексу України якщо боржник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 1 цієї статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку позивач просила стягнути з відповідача тільки три проценти річних від простроченої суми, що згідно її розрахунку становить 83,62 долари США.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок відповідачем не представлено суду.

З огляду на викладене, суд вірно дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 83,62 долари США підлягає задоволенню.

Доводи апелянта, що суд при вирішенні даного спору вийшов за межі позовних вимог, оскільки стягнув з нього в користь позивача не долари США, як просив останній, а гривні, спростовуються резолютивною частиною рішення, відповідно до якої судом стягнуто з апелянта в користь позивача кошти у валюті США із зазначенням гривневого еквівалента на день постановлення рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.І.

Ясеновенко Л.В.