УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 р.Справа № 2а-371/10/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Сумської митниці Міндоходів на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2014р. по справі № 2а-371/10/1870

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України , Сумської митниці Міндоходів

про скасування наказу,поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1), звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1, ДФС України), Сумської митниці Міндоходів (далі - відповідач-2), в якому з урахуванням уточнень (т. 1 а.с. 203-205), просив суд:

- визнати протиправними і скасувати Наказ Державної митної служби України № 1866-К від 13.10.2009 р. "Про звільнення ОСОБА_1" та Наказ Сумської митниці № 233-К від 14.10.2009 р. "Про звільнення ОСОБА_1";

- зобов'язати Держмитслужбу України поновити ОСОБА_1 на роботі в Сумській митниці на раніше займаній посаді;

- зобов'язати Сумську митницю перевести ОСОБА_1 на посаду провідного інспектора митного поста "Юнаківка" згідно з поданою 03.07.2009 р. заявою;

- стягнути з Сумської митниці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 14.10.2009 р. по день винесення постанови суду про поновлення на роботі;

- стягнути з Держмитслужби України моральну шкоду в розмірі 18 718, 00 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 20 жовтня 1998 року працював на різних посадах в Сумській митниці Державної митної служби України, останнім часом - на посаді головного інспектора зав'язків з громадськістю. Окрім того, ОСОБА_1 обіймав виборну посаду заступника голови Вільної профспілки "Справедливість" Сумської митниці, яка входить до Конфедерації вільних профспілок України. Наказами Держмитслужби України від 13.10.2009 р. № 1866-К та Сумської митниці від 14.10.2009 р. № 233-К позивача звільнено з роботи у зв'язку з виведенням зі штатного розпису посади головного інспектора зв'язків з громадськістю, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Таке звільнення з роботи позивач вважає незаконним з тих підстав, що відповідачами порушено вимоги ст. 252 КЗпП України та ст.41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а саме його звільнення відбулося без згоди профспілкової організації, членом якої він є, а також без згоди Конфедерації вільних профспілок України, яка є Всеукраїнським об'єднанням профспілок. Крім того, позивач зазначає, що призначення на посаду та звільнення з посади працівників служби віднесено до компетенції голови Держмитслужби, тому саме ця посадова особа мала звертатись з відповідним поданням до профспілкових органів з поданням про його звільнення, а не посадові особи Сумської митниці.

ОСОБА_1 також вказує на те, що 02.07.2009 року він був ознайомлений з наказом Сумської митниці від 18.06.2009 року № 252 "Про введення в дію структури та штатного розпису митниці", за яким його посада була виведена зі штатного розпису, цим же наказом до штатного розпису митниці було введено 34 вакантні посади. Однак, незважаючи на його заяву про переведення на вакантну посаду провідного інспектора митного посту "Юнаківка", Сумською митницею йому було запропоновано лише одну вакантну посаду провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення, яка є нижчою за посадою та рівнем оплати праці. Не врахувавши заяву позивача про переведення, а також переважне право залишення на роботі, відповідачем було прийняте рішення про його звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Крім того, позивач зазначив, що незаконним звільненням йому заподіяна моральна шкода, яка виразилась в позбавленні можливості забезпечити лікування свого сина, втраті нормальних життєвих зав'язків та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди ОСОБА_1 визначив в сумі 18 718, 00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.14 року позов позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Сумської митниці Міндоходів про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано Наказ Державної митної служби України № 1866-К від 13.10.2009 р. "Про звільнення ОСОБА_1" та Наказ Сумської митниці № 233-К від 14.10.2009 р. "Про звільнення ОСОБА_1"

Поновлено ОСОБА_1 (40034, АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) на роботі в Сумській митниці на раніше займаній посаді.

Стягнуто з Сумської митниці Міндоходів (40020, м. Суми, вул. Воровського, 24, код 38725050) на користь ОСОБА_1 (40034, АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 192 649, 59 (сто дев'яносто дві тисячі шістсот сорок дев'ять) грн. 59 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (40034, АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 5000, 00 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову у вказаній частині та прийняти нову, якою в цій частині позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає за можливе, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 20 жовтня 1998 року працював в Сумській митниці Державної митної служби України. З 04 жовтня 2001 року по день звільнення працював на посадах старшого, головного інспектора по зв'язках з громадськістю, що відображено в його трудовій книжці (т. 1 а.с. 6-7). Наказом голови Державної митної служби України № 1866-К від 13.10.2009 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади з 14.10.2009 року відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із введенням в дію затвердженої наказом митниці від 18.06.2009 року № 252 структури та штатного розпису Сумської митниці на 2009 рік та виведенням зі штатного розпису митниці посади головного інспектора зав'язків з громадськістю Сумської митниці, яку займав ОСОБА_1 (т. 1 а.с.58). Наказом Сумської митниці від 14.10.2009 року № 233-К доведені до відома вимоги наказу Державної митної служби про звільнення ОСОБА_1 (т. 1 а.с.46).

Вважаючи звільнення незаконним, 21 жовтня 2009 р. ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Так, за результатами розгляду вказаної справи, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2010 р. по справі № 2а-371/10/1870 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 1 а.с. 224-228). За наслідками апеляційного і касаційного оскарження, згідно ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 р. (т. 2 а.с. 70-75) та Ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.05.2013 р. (т. 2 а.с. 97-99), рішення суду І-ї інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України, позивач 02 липня 2013 р. подав заяву про її перегляд до Верховного суду України (т. 2 а.с. 109-111). Постановою Верховного суду України від 01 жовтня 2013 р. по справі № 21-319а13 (т. 2 а.с. 163-165), заяву ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.05.2013 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

За результатами нового розгляду, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року по справі № К/800/61745/13 (т. 2 а.с. 168-173), касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 р. по справі № 2а-371/10/1870 та Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановляючи вказану ухвалу, суд касаційної інстанції зазначив, що ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо наявності інших вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_1, а встановили лише те, що йому була запропонована тільки посада провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення, від якої позивач відмовився. Саме для з'ясування вказаного питання в судовому засіданні, справа була направлена на новий розгляд до суду І-ї інстанції.

Отже, як було встановлено під час нового розгляду справи у суді першої інстанції, на переконання Сумської митниці, ОСОБА_1 згідно своєї кваліфікації міг обіймати лише посаду провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення, від якої він відмовився. Інші наявні посади позивач не міг обіймати через відсутність відповідної кваліфікації та через переведення на ці посади інших працівників митниці.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного наказу суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, чим порушено законні інтереси позивача, однак відсутні підстави для зобов'язання Сумської митниці перевести ОСОБА_1 на посаду провідного інспектора митного поста "Юнаківка" згідно з поданою 03.07.2009 р. заявою та стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 18 718, 00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 згаданого Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, з системного аналізу ч.1ст.40, ч.1,3 ст. 49-2 КЗпП України колегія суддів робить висновок, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в Постанові від 01 жовтня 2013 року по справі № 21-319а13 (т. 2 а.с. 163-165), яка, згідно ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

В даному випадку матеріалами справи підтверджено, що, згідно Наказу Сумської митниці № 252 від 18.06.2009 р. (т. 1 а.с. 48-51), було виведено із штатного розпису митниці 34 посади, в тому числі і посада головного інспектора зав'язків з громадськість, яку обіймав позивач. Одночасно, цим же наказом було введено до штатного розпису митниці 34 посади.

Кваліфікаційні вимоги до осіб, які мали право обіймати введені посади, визначені посадовими інструкціями (т. 3 а.с. 110-205). Так, зі змісту посадових інструкцій, судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно свого кваліфікаційного рівня (т. 3 а.с. 71) міг обіймати наступні посади: головного, провідного чи старшого інспектора відділу організаційного та документального забезпечення (т. 3 а.с. 127, 138, 188, 189, 202), головного інспектора зав'язків з громадськістю (т. 3 а.с. 144), начальника чи головного інспектора сектора контрольно-перевірочної роботи (т. 3 а.с. 193, 194), старшого, провідного, головного інспектора чи заступника начальника сектора митного оформлення відділу митного оформлення № 3 (т. 3 а.с. 196-200), головного інспектора з питань захисту прав інтелектуальної власності відділу організації митного контролю (т. 3 а.с. 204).

Отже, на виконання згаданих норм КЗпП України, попереджаючи позивача про звільнення згідно п. 1 ст. 40 Кодексу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, Сумська митниця зобов'язана була запропонувати йому всі перелічені вище посади. Але, в порушення цих норм, відповідачем-2 ОСОБА_1 була запропонована лише посада провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення. Тобто, фактично звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням норм Кодексу законів про працю України

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Вказані роз'яснення були надані виходячи зі змісту ч. 3 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент прийняття постанови Пленуму ВСУ), згідно якої в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи, та застосовувались на підставі принципу аналогії закону, оскільки в ст. 235 КЗпП України подібні норми були відсутні.

Проте, варто зазначити, що Законом України від 20.12.2005 р. № 3248-ІV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" частина 3 статті 117 КЗпП України була виключена.

Отже, враховуючи те, що Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" була прийнята в 1992 році, останні зміни до неї вносились в 1998 році, в ній не враховані положення Закону України від 20.12.2005 р. № 3248-ІV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", а також беручи до уваги відсутність в Кодексі законів про працю України та інших нормативних актах норм, які б визначали обов'язок зарахування заробітку за місцем нової роботи при присудженні оплати за час вимушеного прогулу, керуючись закріпленим в ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципом законності, суд вважає безпідставним зарахування заробітку отриманого ОСОБА_1 за час розгляду справи в судах, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в ухвалах від 17.12.2008 р. по справі № 6-5159св06 (т. 3 а.с. 206-208) та від 24.06.2009 р. по справі № 6-2768св09 (т. 3 а.с. 209-212), які, згідно ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача в частині скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Так, згідно довідки Сумської митниці № 05.02/199 від 10.11.2014 р. (т. 3 а.с. 70) середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 3 158, 13 грн., а середньоденний - 150, 39 грн. Тобто, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 14.10.2009 року по 12.11.2014 р.), який підлягає стягненню, складає 192 649, 59 грн. (150,39 грн. х 1281 день).

В той же час, колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо обґрунтованості позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 перевести ОСОБА_1 на посаду провідного інспектора митного поста "Юнаківка" згідно з поданою 03.07.2009 р. заявою, оскільки ні Кодекс законів про працю України, ні інші нормативно-правові акти не містять обов'язку власника або уповноваженого ним органу переводити працівника, який звільняється у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, на іншу конкретну посаду за його вимогою.

Також, колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_1 про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в розмірі 18 718, 00 грн., з наступних підстав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди підлягає з'ясуванню факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Позивачем не доведено та не надано суду відповідні докази наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні та не наведено, з яких міркувань позивач виходив при визначені розміру шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача-2 перевести ОСОБА_1 на посаду провідного інспектора митного поста "Юнаківка" згідно з поданою 03.07.2009 р. заявою та стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в розмірі 18 718, 00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті оскаржуваного наказу суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов частково.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 12.11.14 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Сумської митниці Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2014р. по справі № 2а-371/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.

Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бартош Н.С.