АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа №643/4578/14

Провадження №22ц/790/491/15 Головуючий 1 інст. - Малихін О.Р.

Категорія: житлові Доповідач - Гуцал Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Коростійової В.І., Крилової Т.Г.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловою площею та виселення,-

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з указаним позовом.

Посилались на те, що вони є подружжям і під час шлюбу, у 1994 році, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 (далі спірна квартира). З 15 березня 1995 року позивачі зареєстровані та проживають в цій квартирі. Відповідач ОСОБА_3, який є сином позивача ОСОБА_2, зареєстрований та проживає у спірному житлі з 22 вересня 1999 року. Для проживання йому була віділена кімната розміром 10,9 м.кв З травня 2008 року в цій же квартирі зареєстрована та проживає мати власника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 За останні роки відповідач створив умови за яких сумісне проживання в спірній квартирі стало неможливим - постійно влаштовує сварки, двічі приводив свою сім'ю з вимогою зареєструвати їх в спірній квартирі, на прохання дотримуватися порядку та норм моралі не реагує, що було приводом неодноразового звернення позивачів до правоохоронних органів. Але міри запобігання не дали позитивних результатів, відповідач свою поведінку не змінив. Крім того, відповідач без їх згоди користується всією житловою площею квартири, а також комунальними послугами, але відмовляється їх сплачувати, на вимоги припинити дані порушення і укласти договір найму житла не реагує, чим порушує їх право власності на квартиру.

Оскільки спільне мешкання з відповідачем є неможливим через його неправомірну поведінку, просили визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житлом та виселити його з квартири.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними; порушення норм матеріального і процесуального права порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції представник позивачів апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_3 та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

В обгрунтування заперечень проти позову ОСОБА_3 та його представник пояснили наступне.

Спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_3. На момент її придбання у 1994 році йому було 11 років. Квартира придбана його матір'ю ОСОБА_2 за кошти, отримані від реалізації квартири, яка була їх спільною сумісною власністю (по ? частині внаслідок приватизації), але заміть реалізованого, іншого житла у власність малолітнього придбано не було. У спірній квартирі він проживає разом з матір'ю і відчимом з 1994 року, але зареєстрований в ній він був лише в 1999 році. Між ним та позивачами, а також бабусею - ОСОБА_4 дійсно у 2012 році виникали конфліктні ситуації, які були викликані тимчасовим проживанням в спірній квартирі його дружини та малолітнього сина (а.с.63-73).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному житловому приміщенні, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товаристькими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Судовим розглядом встановлено, що спірною є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, яку позивач ОСОБА_2 придбала за договором купівлі-продажу 23 грудня 1994 року на Харківській товарній біржі.

У спірній квартирі зареєстровані і проживають чотири особи: сторони по справі та мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4

Відповідач був зареєстрований в спірній квартирі в 1999 році, як член сім'ї (син) власника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 поселився та був зареєстрований в спірній квартирі, як член сім'ї (син) власника, отже проживає в квартирі на законних підставах, а посилання позивачів на необхідність укладання між власником та відповідачем договору найму спірної квартири не грунтуються на законі. Докази застосування до відповідача заходів запобігання та громадського впливу, що є обов'язковою умовою застосування ст. 116 ЖК УРСР, відсутні, а відтак немає підстав для його виселення із спірної квартири, як особи що систематично порушує правила співжиття. Крім того, судом не встановлено правових підстав для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, судом вірно визначено правовідносини сторін та закон, який їх регулює.

Посилання в апеляційній скарзі не те, що суд невірно встановив обставини, що мають значення для справи, зокрема, що ОСОБА_3 не порушувались правила співжиття, та дав невірну оцінку наданим позивачами письмовим доказам, є безпідставними.

Судом були досліджені постанови про відмову в порушенні кримінальних справ від 23 лютого, 28 березня, 07 квітня, 15 квітня, 07 травня 2012 року, за фактами сварок відповідача з його матір'ю ОСОБА_2 та і бабусею ОСОБА_4, яка не зверталась до суду з самостійним позовом. Цим доказам була надана правильна правова оцінка, яка доводами апеляційної скарги не спростовується, а зводиться лише до непогодження позивачів з оцінкою таких доказів судом.

Надуманим є і посилання в апеляційній скарзі на доведеність того факту, що ОСОБА_3 створені умови, за яких сумісне проживання сторін у спірній квартирі стало неможливим, та що заходи впливу на нього безрезультатні. Слід зазаначити, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що в період з травня 2012 року до моменту звернення до суду у серпні 2014 року, між сторонами виникали конфліктні ситуації щодо користування спірною квартирою.

Доводи апеляційної скарги стосовно неправомірної відмови ОСОБА_3 укласти з власником договір найму спірної квартири, за встановлених судом обставин не грунтуються на законі та на правильність висновків суду не впливають.

Вищенаведене свідчить, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, не допустив порушень вимог закону при прийнятті оскаржуваного рішення, а отже таке є законним і обгрунтованим.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді