ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21729/14 15.01.15 р.

За позовом Приватного акціонерного товариства "Одеська Кіностудія"

до: 1) Міністерства культури України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє"

3) Державного агентства України з питань кіно

про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 27.07.2007 р. до Договору №

15/05/03 від 10.05.2003 р. та стягнення 24 360,00 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: Духовна О.В. за довіреністю № б/н від 12.08.2014 р.;

Клітна А.В. за довіреністю № б/н від 12.08.2014 р.;

від відповідача-1: Петасюк Л.В. за довіреністю № 43/11/10-15 від 14.01.2015 р.;

від відповідача-2: Неверко О.Я. за довіреністю № 24/11 від 24.11.2014 р.;

від відповідача-3: Александров М.І. за довіреністю № 975/9/2Є13 від 29.05.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Одеська Кіностудія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства культури України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє" про визнання недійсним додатку до договору та стягнення 24 360,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.11.2014 р.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 03.11.2014 р. подав клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача - Державного агентства України з питань кіно.

Представник відповідача-2 подав заперечення на позов.

Ухвалою від 03.11.2014 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 03.11.2014 р. оголошено перерву до 25.11.2014 р.

24.11.2014 р. від позивача надійшли пояснення по справі та заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить суд визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 27.07.2007 р. до Договору № 15/05/03 від 10.05.2003 р. та стягнути 24 360,00 грн.

У судовому засіданні 25.11.2014 р. оголошено перерву до 02.12.2014 р.

01.12.2014 р. від відповідача-2 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 02.12.2014 р. залучено до участі у справі іншого відповідача - Державне агентство України з питань кіно, розгляд справи відкладено на 15.01.2015 р.

17.12.2014 р. від відповідача-2 надійшли заперечення.

Суд приймає до розгляду заяву про зміну предмета позову та здійснює розгляд справи у відповідності по вказаної заяви.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. представники позивача підтримали позовні вимоги.

Представник відповідачів проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10 травня 2003 року між Державним підприємством «Одеська кіностудія художніх фільмів», правонаступником якого являється Приватне акціонерне товариство «Одеська кіностудія» (надалі - позивач), Міністерством культури та мистецтв України, правонаступником якого являється Міністерство культури України (надалі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Будущеє» (надалі - відповідач-2) укладено Договір № 15/05/2003 від 10.05.2003 року, за яким позивач та відповідач-1 передали виключні майнові авторські права на фільми, вироблені позивачем, відповідачу-2. Перелік фільмів викладено у Додатках №1 та № 2 до Договору.

24 лютого 2006 року між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору № 15/05/2003 від 10.05.2003 року, яким відповідачу-2 передано виключні майнові авторські права на фільми, виключні права на використання фільмів (у тому числі їх фрагментів) у формах та засобах перекладу, відтворення, публічного повідомлення, поширення на усіх видах матеріальних носіїв шляхом продажу, здавання внайми і/чи комерційний прокат екземплярів також зафіксованих у формі, що зчитує комп'ютер, використання фрагментів як складну частину оригінальних аудіовізуальних творів, експорту екземплярів, у тому числі виключне право на дозвіл чи заборону використання фільмів (у тому числі їх фрагментів) у вищевказаних формах третім особам.

27.07.2007 р. між Державною службою кінематографії Міністерства культури і туризму України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Будущеє» укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 15/05/03 від 10.05.2003 року, відповідно до умов якої, зокрема, сторонами угоди являються Державна служба кінематографії Міністерства культури і туризму України та ТОВ «Фірма Будущеє»; до ТОВ «Фірма Будущеє» переходять усі майнові авторські права на фільми. Строк дії Договору продовжено з 02 червня 2003 року до 31 грудня 2020 року.

Як на підставу заявлених вимог позивач посилається на те, що він являється правонаступником ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів», якому належать, зокрема, авторські майнові права на фільми та доходи, отримані від реалізації фільмів, створених Державним підприємством «Одеська кіностудія». Оскільки Додатковою угодою № 2 від 27.07.2007 року до Договору виключено ДП «Одеська кіностудія художніх фільмів» із сторін даного договору, позивач зазначає, що він неправомірно не отримував доходи від передачі майнових авторських прав на фільми, у результаті укладеної Додаткової угоди № 2, починаючи із 2007 року. Окрім того, вкрай невигідні положення Додаткової угоди № 2 діють до 31 грудня 2020 року.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права», майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами статей 31, 32, 33 Закону, використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Умову договору щодо зобов'язання фактично використовувати твір може бути включено до договору в разі, якщо сторони визнають її істотною, і тільки у цьому випадку колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 73 ГК України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами. Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Частиною 1 ст. 134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 року № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» (у редакції станом на 16.01.2003 року), покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.

08.11.2006 року Державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів» було припинено, все його майно яким, зокрема, фільмофонд, передано згідно Акту прийому-передачі фільмів, виробництва Державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів» та майнових прав на них від 15.10.2006 року Міністерству культури і туризму України.

Таким чином, з моменту припинення Державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів» правовласником і балансоутримувачем авторських майнових прав інтелектуальної власності на Фільми виробництва Державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів», стало Міністерство культури і туризму України.

Наказом Міністерству культури і туризму України від 20.09.2006 № 786/0/16-06 (зі змінами згідно наказу МКТ від 27.02.2007 № 156/0/16-07 «Про внесення змін до наказу Міністерству культури і туризму України від 20.09.2006 № 786/0/16-06») передано до сфери управління Державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму України майнові права інтелектуальної власності на аудіовізуальні твори, які належали Міністерству.

Статтею 16 Закону України «Про кінематографію» передбачено, що у разі створення фільму, вихідних матеріалів фільму та фільмокопій за рахунок коштів державного бюджету держава виступає суб'єктом майнових прав автора на фільм, права власності на вихідні матеріали фільму та фільмокопії відповідно до умов укладеного з автором фільму договору (у редакції Закону України «Про кінематографію» від 15.05.2003).

Як вбачається з матеріалів справи, цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів» внесено до статутного фонду Закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія», про що було прийнято наказ МКТ від 14.03.2006 року № 116 «Про Державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів», відповідно до якого реорганізовувалось Державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів» шляхом його приєднання до Закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія».

Так, до статутного фонду Закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія» внесено цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Одеська кіностудія художніх фільмів», який знятий з його балансу, оцінений як 50+1 акція, внесених Державою до створення нового підприємства, та переданий згідно акту в статутний фонд (акції Держави), всі інші матеріальні та нематеріальні цінності залишилися на балансі Державного підприємства.

При цьому, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2013 року у справі № 761/25131/13-ц провадження № 2/761/8271/2013 за позовом Костроменка Вадима Васильовича до Міністерства, Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Будущеє» про захист авторських прав (далі - Справа № 761/25131/13- ц), на яке посилається позивач, встановлено, що авторські права на Фільми «належать кіностудії», а саме Державному підприємству «Одеська кіностудія художніх фільмів». Даним рішенням суду визначено, що Державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів» набула авторських прав на Фільми з моменту їх створення. Рішенням у справі № 761/25131/13-ц суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору №16/06/02 від 02.07.2003 року, укладеного між Міністерством культури та мистецтв України, Державним підприємством «Одеська кіностудія художніх фільмів», з одного боку, та «Фірма Будущеє», з іншого боку, та Додаткової угоди до зазначеного Договору від 24.02.2006 року, відповідно до яких Міністерство та Державне підприємство «Одеська кіностудія художніх фільмів» передали ТОВ «Фірма Будущеє» виключні майнові авторські права на Фільми.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судом встановлено, що авторські права на фільми, створені на Державному підприємстві «Одеська кіностудія художніх фільмів», належать Державному підприємству «Одеська кіностудія художніх фільмів».

Пунктом 4 Указу Президента України від 10.09.1994 № 511/94 «Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка» встановлено, що «всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України - національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України».

Указом Президента України від 09.12.2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», який набрав чинності 09.12.2010 року Міністерство культури і туризму України реорганізовано в Міністерство культури України та Державне агентство України з питань кіно. Статтею 5 Указу установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

05.02.2013 року Міністерство культури і туризму України припинено, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 404 та п. 1 Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 277, Державне агентство України з питань кіно - центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері кінематографії.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Також відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши оспорювану додаткову угоду до Договору, суд дійшов висновку, що її зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони при укладенні Угоди мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, Угода спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України збір покладається на позивача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Одеська Кіностудія" до: 1) Міністерства культури України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє", 3) Державного агентства України з питань кіно про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 27.07.2007 р. до Договору № 15/05/03 від 10.05.2003 р. та стягнення 24 360,00 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 22.01.2015 р.

Суддя Н.І. Зеленіна