Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючий суддя: Хилевич С.В.,
судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
за участі ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області на рішення Сарненського районного суду від 1 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області про встановлення факту хвороби очей, внаслідок чого їй встановлена І група інвалідності,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Сарненського районного суду від 1 грудня 2014 року зазначений позов задоволено частково: встановлено факт наявності у ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1977 року (тобто з дитинства) хвороби очей через поганий зір.
У задоволенні вимоги позивача про встановлення факту наявності у неї інвалідності І групи внаслідок захворювання очей відмовлено.
У поданій на рішення апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі (далі - Управління ПФУ) покликалось на порушення судом норм матеріального права та процесуального права і на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
На її обґрунтування зазначалось про неврахування судом тих обставин, що позивач мала намір використати спірний факт для призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Посилаючись на роз'яснення постанови пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року „Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", стверджує, що спір між сторонами є публічно-правовим, а тому підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
Судом залишено без уваги те, що п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" передбачено відмову судді у прийнятті заяви, якщо за законом вона не підлягає судовому розгляду, а коли справу уже порушено, то суд закриває провадження у справі.
Підстав для призначення позивачу пенсії в зв'язку з втратою годувальника не вбачається, оскільки позивач не була визнана інвалідом до 18 років.
Крім того, Управлінням ПФУ заявлялось клопотання про заміну його як відповідача у справі належним відповідачем, оскільки до його завдань та функцій не входять повноваження щодо встановлення чи підтвердження фактів інвалідності, однак суд в порушення норм процесуального права відмовив в задоволенні клопотання.
З цих підстав просить рішення Сарненського районного суду від 1 грудня 2014 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Встановлюючи факт наявності у ОСОБА_1 хвороби очей з дитинства, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача та їх доведеності сукупністю перевірених доказів у справі, а саме копіями довідок із загальноосвітньої школи, де навчалася, показаннями свідків, витягами з медичної картки.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову в частині встановлення у неї факту наявності інвалідності І групи внаслідок захворювання очей, місцевий суд урахував, що ці обставини можуть бути підтверджені лише працівниками в галузі медицини і це належить до їхньої виключної компетенції, а тому в судовому порядку встановлені не можуть бути.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, і ці обставини сторонами не заперечуються, що 20 лютого 1996 року ОСОБА_1 (до одруження - ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено пенсію як інваліду ІІ групи загального захворювання, а з 22 лютого 1999 року і по цей час їй призначено пенсію як інваліду І групи загального захворювання відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Вважаючи, що після смерті батька вона має право на зміну пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, а Управління ПФУ їй у цьому відмовляє, ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернулася до суду з позовом про встановлення того факту, що з 1977 року (тобто з дитинства) має хворобу очей, через що має поганий зір, внаслідок чого їй встановлена І група інвалідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно зі ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатними членами сім'ї вважаються діти (у т.ч. діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.
Будь-яких інших доказів про те, що пенсію по інвалідності їй призначено раніше 1996 року, тобто коли їй було вже 25 років, а не до досягнення 18 років, ОСОБА_1 не надала, а судом їх не було здобуто.
Крім того, встановлення факту інвалідності передбачає інший - позасудовий порядок урегулювання спірних прав і обов'язків, що передбачений Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 року №561, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 року за №1295\20033.
Таким чином вимоги позивача не ґрунтуються на обставинах справи і вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню.
Як убачається, суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є мотивом для скасування оскаржуваного рішення повністю і ухвалення нового.
На підставі ч. 1 ст. 10, ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області задовольнити частково.
Скасувати рішення Сарненського районного суду від 1 грудня 2014 року.
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Рівненської області про встановлення факту хвороби очей, внаслідок чого їй встановлена І група інвалідності.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: