Справа № 127/18305/13-ц Провадження № 22-ц/772/218/2015Головуючий в суді першої інстанції Курбатова І. Л.

Категорія 39Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої судді: Марчук В.С.,

Суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, за участю служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання заповіту недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

До Вінницького міського суду Вінницької області 01 серпня 2013 року з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним звернувся ОСОБА_5 Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина на майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1. Позивач з ОСОБА_8 перебував у фактичних шлюбних відносинах протягом 21 року, вони проживали в одній квартирі, вели спільне господарство. ОСОБА_8 страждала на гіпертонію, в наслідок чого, ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї стався інсульт. ОСОБА_9 доглядав її в лікарні, вдома, готував їжу. Коли ОСОБА_8 змогла ходити, гуляв з нею на вулиці, повністю опікувався дружиною.

За життя ОСОБА_8 24.12.2012 року склала заповіт на ім'я ОСОБА_5, в якому вона розпорядилась своїм майном на випадок смерті. Зазначений заповіт ОСОБА_8 підписала самостійно. У його тексті здійснено її власноручний запис: «Текст заповіту прочитано мною, ОСОБА_8 особисто у голос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам».

В результаті повторного інсульту та інфаркту, який стався з ОСОБА_8 28.лютого 2013 року, стан її здоров'я був тяжкий, вона не розмовляла, не сиділа, були вражені руки, ноги; їжу ОСОБА_8 ковтала через трубочку, не контролювала своїх природних потреб.

У зв`язку з даним захворюванням, ОСОБА_8 була поміщена в лікарню на стаціонарне лікування, де знаходилася 12 днів. В цей період її доглядав позивач та його дочка. Стан здоров`я ОСОБА_8 не покращився але її виписали, зазначивши у виписці з історії хвороби, що вона потребує стороннього догляду і не здатна до самообслуговування.

В подальшому, 09.04.2013 року, у квартиру де проживали позивач з ОСОБА_8, а саме - квартиру АДРЕСА_1, прийшли відповідачі та вигнали ОСОБА_5 з даної квартири, сказавши, що будуть доглядати ОСОБА_8 самі.

При цьому позивач ще вказує, що ОСОБА_8 йому розповідала, що онуки до неї не ходили через неприязні відносини з невісткою, не цікавилися її життям, стосунки ускладнилися після смерті сина.

Вигнавши ОСОБА_5 з квартири, відповідачі його більше не допустили до ОСОБА_8 А з часом ОСОБА_5 стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 запросила до ОСОБА_8 нотаріуса і, при цьому, був складений новий заповіт на ім`я дітей ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_4, який підписала ОСОБА_3 замість ОСОБА_8 На другий день - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Позивач ОСОБА_5 вважає, що на момент укладення заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 за станом здоров`я не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, том упросив суд визнати вказаний заповіт недійсним, виходячи з норми ст. 225 ЦК України.

До початку розгляду справи по суті відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернулися в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту від 24.12.2012 року, залишеного покійною ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_5 Зустрічний позов мотивований тим, що протягом всього літнього життя покійної ОСОБА_8, її утриманням та доглядом займалась її онука ОСОБА_6, яка сплачувала комунальні послуги, придбавала ліки, продукти харчування. Після смерті ОСОБА_8 організацію поховання та всі витрати на це, понесли ОСОБА_6 та ОСОБА_3. За життя ОСОБА_8 не була визнана недієздатною. Все це, на думку відповідачів-позивачів є підставами для визнання недійсним заповіту від 24.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.11.2014 року позов ОСОБА_5 задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, - відмовлено за його недоведеністю. Вирішене питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі-позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, оскаржили його в апеляційному порядку, як ухвалене: за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи; за невідповідності висновків суду, обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального, і процесуального права. Просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первинного позову, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В ході розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина на майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1. Позивач з ОСОБА_8 перебував у фактичних шлюбних відносинах протягом 21року, вони проживали в одній квартирі, вели спільне господарство. ОСОБА_8 страждала на гіпертонію, в наслідок чого, ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї стався інсульт. ОСОБА_9 доглядав її в лікарні, вдома. Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 на а/с 4 т.1; показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13; копією спадкової справи №622/2013 до майна померлої ОСОБА_8 на а/с122-126 т.1.

Покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_5 погано доглядав за покійною ОСОБА_8 не спростовують обставин, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 проживали у фактичному шлюбі більше 20 років, більше того, вони не стосуються предметів позовів - про визнання недійсними заповітів.

За життя ОСОБА_8 24.12.2012 року склала заповіт на ім'я ОСОБА_5, в якому вона розпорядилась своїм майном на випадок смерті. Зазначений заповіт ОСОБА_8 підписала самостійно. У його тексті здійснено її власноручний запис: «Текст заповіту прочитано мною, ОСОБА_8 особисто у голос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам» (а/с7 т.1). Відповідно до акта №9 посмертної судово-психіатричної експертизи від 5.06.2014 року, на момент підписання заповіту від 24.12.2012 року ОСОБА_8 на хронічне душевне захворювання не страждала не була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, за своїм психічним станом на час складання заповіту від 24.12.2012 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а/с 212 т.1).

Відповідно до норми ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тому заповіт є одностороннім правочином.

Вимоги, додержання яких є необхідністю для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України говорить, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Виходячи з викладеного, вказані у зустрічному позові обставини щодо того, що протягом всього літнього життя покійної ОСОБА_8, її утриманням та доглядом займалась її онука ОСОБА_6; що після смерті ОСОБА_8 організацію поховання та всі витрати на це, понесли ОСОБА_6 та ОСОБА_3, як і те, що за життя ОСОБА_8 не була визнана недієздатною, не є підставами для визнання заповіту від 24.12.2012 року недійсним, вони навпаки говорять про те, що незважаючи на вказані обставини догляду за ОСОБА_8, вона склала цей заповіт саме на ім`я ОСОБА_5, а не на користь своїх онуків.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову у справі.

Щодо первинного позову, то крім вищезазначених обставин, було встановлено наступне.

В результаті повторного інсульту та інфаркту, який стався з ОСОБА_8 28 лютого 2013 року, стан її здоров'я був тяжким, вона не розмовляла, не сиділа, були вражені руки, ноги; їжу ОСОБА_8 ковтала через трубочку, не контролювала своїх природних потреб.

У зв`язку з даним захворюванням, ОСОБА_8 була поміщена в лікарню на стаціонарне лікування, де знаходилася 12 днів. В цей період її доглядав позивач та його дочка. Стан здоров`я ОСОБА_8 не покращився але її виписали, зазначивши у виписці з історії хвороби, що вона потребує стороннього догляду і не здатна до самообслуговування. Все це зазначено у виписці міської клінічної лікарні №1 м. Вінниця з історії хвороби №2174 ОСОБА_8 (а/с9 т.1);про це свідчить рішення №153 лікарсько консультативної допомоги на а/с 6 т.1 та довідка до акта огляду медико-соціальною експертної комісії від 29.03.2013 року, якою при першому огляді ОСОБА_8, їй була встановлена перша А група інвалідності безстроково, також зазначено, що вона потребує постійної сторонньої допомоги та догляду (а/с5 т.1).

У дослідницькій частині акта №9 посмертної судово-психіатричної експертизи від 5.06.2014 року на випробувану ОСОБА_8 вказано, що для проведення експертизи були надані, зокрема, медична карта амбулаторного хворого, виписки з медичних карт стаціонарного хворого. Так, на а/с208-209 т.1 в даному акті № 9 вказано, що згідно з архівом Вінницької міської клінічної лікарні №1 та випискою з мед карти стаціонарного хворого №2174, ОСОБА_8 28.02.2013 року поступила в лікарню у реанімаційне відділення. Зі слів чоловіка, який її супроводжував, ОСОБА_8 близько 20 років хворіла на гіпертонічну хворобу, перенесла ішемічний інсульт, у 2010 році - інфаркт. При обстеженні лікарем відмічено, що загальний стан пацієнтки важкий, вона загальмована. В подальшому 28.02.2012 року вона була оглянута пульмонологом, який зробив запис : стан важкий, в супорі, контакту погано доступна.

5.03.2013 році ОСОБА_8 була обстежена черговим неврологом, зроблено запис : хвора в ступорозному стані (за шкалою Глазго 14 балів), продуктивному контакту не доступна. Протягом 6.03.2013 р., 7.03.2013 р., 8.03.2013 р., 9.03.2013 р., 10.03.2013 р., 11.03.2013 р. загальний стан хворої коливався від важкого до середнього ступеня важкості, стан свідомості був порушений - від сопору до деякої загальмованості, що було обумовлено гострим інфарктом та гострим порушенням мозкового кровообігу. В стані покращення 12.03.2013 року ОСОБА_8 була виписана додому з відповідними рекомендаціями щодо лікування. Згідно із записами сімейного лікаря в амбулаторній картці з Вінницького міського центру первинної медико-санітарної допомоги №2, ОСОБА_8 знаходилась під спостереженням з 2013 року (а/с 208-210 т.1).

Ще судом встановлено, що 09.04.2013 року, у квартиру де проживали позивач ОСОБА_5 з ОСОБА_8, а саме - квартиру АДРЕСА_1, прийшли відповідачі та вигнали ОСОБА_5 з даної квартири, сказавши, що будуть доглядати ОСОБА_8 самі.

Вигнавши ОСОБА_5 з квартири, відповідачі його більше не допустили до ОСОБА_8

Зазначених обставин відповідачі - позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 нічим не спростували, а навпаки підтвердили, вказавши, що між ними та ОСОБА_5 стався конфлікт, були звернення в міліцію; що ОСОБА_5 з квітня місяця 2013 року дійсно перестав проживати та провідувати ОСОБА_8 у її квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 з донькою запросила до ОСОБА_8 нотаріуса і, при цьому, був складений новий заповіт на ім`я дітей ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_4, який підписала ОСОБА_3 замість ОСОБА_8 у зв`язку зі станом здоров`я останньої. На другий день - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Це визнається відповідачами - позивачами у справі; підтверджується показами нотаріуса ОСОБА_16, яка посвідчувала заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_2; свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 та її заповітом від ІНФОРМАЦІЯ_2 на а/с 4, 71 т.1.

Після виписки з лікарні ОСОБА_8, її підтримуюче лікування до 19.04.2013 року проводив сімейний лікар ОСОБА_17, що видно з його допиту у судовому засіданні, як спеціаліста та записів у амбулаторній медичній картці з Вінницького міського центру первинної медико-санітарної допомоги №2 на ім`я ОСОБА_8 У судовому засіданні ОСОБА_17 пояснював, що він не перевіряв мислення пацієнтки, в контакт вона входила з трудом.

Із зазначеної амбулаторної медичної картки на ім`я ОСОБА_8, видно, що при відвідуванні пацієнтки сімейним лікарем на дому 28.03.2013р.,15.04.2013р.,19.04.2013 р., ним були зроблені однотипні записи - загальний стан важкий, контакту важкодоступна (а/с210 т.1).

На думку колегії суддів, зазначені записи та вказані пояснення сімейного лікаря ОСОБА_17, спростовують його ж пояснення про те, що ОСОБА_8 під час їх спілкування на дому була адекватна та її мислення було нормальним.

З тих же пояснень лікаря ОСОБА_17, встановлено, що останній раз він був на виклику у ОСОБА_8 19.04.2013 року, тобто більше як за місяць до її смерті.

Інші лікарі теж не викликалися до ОСОБА_8 у період з 19.04.2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить відсутність записів інших лікарів у амбулаторній медичній картці ОСОБА_8 та чого не спростовують відповідачі-позивачі у справі.

В акті № 9 посмертної судово-психіатричної експертизи від 5.06.2014 року на випробувану ОСОБА_8, дійсно вказано, що дати відповідь на запитання щодо того, чи хворіла ОСОБА_8 на психічне захворювання на час підписання заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_2, не є можливим (а/с 212 т.1).

Відповідно до ст.225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб.

Відповідно до ухвали суду від 09.04.2014 року, на виконання якої експертами було зроблено акт №9 посмертної судово-психіатричної експертизи від 5.06.2014 року, на вирішення експертів ставилося лише одне запитання : Чи могла ОСОБА_8 розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки цих дій в період з 20.12.2012 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням захворювань, визначених в її медичних документах ?(а/с 201-212 т.1).

Експертна комісія у своєму акті №9 від 5.06.2014 року дала відповідь лише щодо стану ОСОБА_8 на час складання заповіту від 24.12.2012 року. Щодо того, « Чи могла ОСОБА_8 розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки цих дій по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням захворювань, визначених в її медичних документах?», на це запитання відповідь відсутня. А те, що у експертної комісії не було можливості дати відповідь на запитання, чи хворіла ОСОБА_8 на психічне захворювання на час написання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2, не спростовує висновку суду про те, що ОСОБА_8, будучи дієздатною фізичною особою за станом здоров`я в момент укладення заповіту від ІНФОРМАЦІЯ_2, не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними( тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння, тощо).

Виходячи з наведених обставин щодо стану здоров`я ОСОБА_8 на час її виписки з лікарні та в послідуючому, ОСОБА_8, у зв`язку з тяжкою хворобою, яка прогресувала та привела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, проявляючи загальмованість мислення, мови, важкодоступність в контакті, байдужість до навколишнього середовища, до болю, дійсно не мала вільного волевиявлення щодо складання заповіту за день до смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2, яке би відповідало її внутрішній волі, а отже не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Враховуючи викладене, суд оцінив досліджені докази за своїм внутрішнім переконанням, як того вимагає ст. 212 ЦПК України, і дійшов правильного висновку, щодо задоволення позову ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги є формальними і вони не спростовують рішення суду.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень;належно оцінив надані сторонами докази; правильно визначив правовідносини, які випливають з встановлених обставин справи та застосував необхідні норми права, діючі на час виниклих правовідносин, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів , -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього ж моменту протягом 20 днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: