Справа № 133/503/14-ц Провадження № 22-ц/772/244/2015Головуючий в суді першої інстанції Крейдін О. О.

Категорія 47Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Держземагенства у Козятинському районі Вінницької області, Глуховецької селищної ради, ОСОБА_4, Вінницької філії центру Державного земельного кадастру, реєстраційної служби Козятинського МРУЮ, третя особа: ТОВ "Юридично-земельний союз "Альянс", про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

встановила:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 31 квітня 1994 року йому передано безоплатно у власність земельну ділянку розміром 0, 1900 га, яка розташована в АДРЕСА_1. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0, 1500 га, для ведення особистого селянського господарства - 0, 400 га.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 26, виданого 19 грудня 1994 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0, 300 га, яка розташована на території АДРЕСА_1

На підставі зібраних документів він замовив у землевпорядній організації виготовлення технічної документації на власну земельну ділянку.

При виготовленні технічної документації з'ясувалось, що ОСОБА_4 повторно виготовив два державних акта на право власності на земельну ділянку, на яку ним уже отримано державний акт.

Посилаючись на те, що при виготовленні державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 самовільно змінив конфігурацію та межі земельної ділянки, позивач просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 1500 га серії ЯИ № 997126, виданий 23 квітня 2012 року, яка розташована в АДРЕСА_1

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та ухвалите нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку, що видавався відповідачу, лише посвідчує право власності ОСОБА_4 на землю, а підставою набуття такого права відповідно до статті 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади, законність якого ніким не оспорюється і яке є чинним на час ухвалення рішення. Окрім цього, позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Установлено, що рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 31 квітня 1994 року ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку розміром 0, 1900 га, яка розташована в АДРЕСА_1. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0, 1500 га, для ведення особистого селянського господарства - 0, 400 га.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 26, виданого 19 грудня 1994 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0, 300 га, яка розташована на території АДРЕСА_1

08 жовтня 2010 року було складено акт земельної комісії, відповідно до якого межа по лінії 2-3 з східної сторони земельної ділянки, яка обстежувалася на межі з присадибною ділянкою ОСОБА_3 не співпадає з даними державного акта на право приватної власності на землю серія ВН 26, виданого ОСОБА_4 19 грудня 1994 року. Довжина лінії 3-4 складає 3 м 96 см в той час, як в державному акті зафіксовано проміри 5 м 96 см. Таким чином, межа указаної земельної ділянки порушена (а.с. 10).

У 2011 році на підставі заяви відповідача ОСОБА_4, останньому, ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» було виготовлено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки нового зразка (а.с. 49-55).

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 997126, що належить ОСОБА_4, був зареєстрований Управлінням Держземагенства у Козятинському районі за № 052140001001241; кадастровий номер 0521455500:01:001:0661.

Цей державний акт був виданий ОСОБА_4 23 квітня 2012 року, підписаний головою Глуховецької селищної ради та скріплений печаткою (а.с.12).

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки відповідачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження, та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Визнання недійсним державного акту на право власності на землю як правовстановлюючого документа без оспорення рішення, що надало право на отримання цього акту та визнання дій щодо цього факту є незаконними не передбачено законом.

Тобто, визнання такого акту недійсним може бути наслідком скасування розпорядження, на підставі якого державний акт видано.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач не оспорював підстави видачі відповідачу державного акта на право власності на земельні ділянки, а обмежився лише доводами, що відповідач ОСОБА_4 незаконно отримав державний акт на право власності на землю, що на його думку є порушенням вимог закону та підставою для припинення набутого ним права власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем ОСОБА_3 не доведено, що видачею вказаного державного акта порушено його права та законні інтереси, а також те, що державний акт виданий з порушенням законодавства України.

При цьому позивач не довів достовірними та допустимими доказами те, що відповідач змінив конфігурацію та межі земельної ділянки. Позивач не порушував питання про призначення судової експертизи для встановлення порушення його прав та інтересів, а відтак його вимоги є безпідставними.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: