Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/452/15 Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б.

Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Боєвої В.В.,

суддів: Коваленко А.І.,

Денисенко Т.С.,

при секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м. Донецька від 28 січня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Приоритет» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2010 року позивач ПАТ "ВТБ Банк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтував тим, що відповідно до умов договору поруки №2.96/08-ДП2 від 17 березня 2008 року відповідачі виступили поручителями по кредиту ТОВ "Приоритет", яке відповідно до умов кредитного договору №2.96/08-СК від 17 березня 2008 року отримало кредит в ПАТ "ВТБ Банк" у розмірі 1 228 073,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5% річних зі строком кредитування до 15 березня 2013 року. Відповідно до п. 5.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути банку отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом у повному обсязі, в строки та у порядку, встановлених кредитним договором. Згідно п. 5 договору поруки, поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів, передбачених кредитним договором. Проте відповідачами не були виконані зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, внаслідок чого станом на 03 вересня 2010 року утворилась заборгованість.

Позивач просив суд з урахуванням уточнення позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ "ВТБ Банк" в особі Відділення "Донецька регіональна дирекція" користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором №2.96/08-СК від 17 березня 2008 року у розмірі 483 638,15 грн. та 54 506,20 грн., а всього 538 144,35 грн., яка складається з 260 783,38 грн. - суми простроченої заборгованості з урахуванням індексу інфляції згідно зі ст. 625 ЦК України, 222 854,77 грн. - суми прострочених непогашених відсотків з урахуванням індексу інфляції, 20 746,97 грн. - несплачена пеня за останні шість місяців прострочення кредиту згідно з п. 8.1 кредитного договору, 20 691,40 грн. - суми 3% річних від суми простроченого кредиту за весь час прострочення кредиту та 12 267,99 грн. - суми 3% річних від суми прострочених відсотків за весь час прострочення відсотків згідно зі ст. 625 ЦК України. Також просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 28 січня 2014 року позов ПАТ "ВТБ Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 538 144,35 грн. та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 05 березня 2014 року апеляційна скарга була задоволена частково, рішення Київського районного суду м. Донецька від 28 січня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року касаційна скарга ПАТ «ВТБ Банк» задоволена частково, рішення апеляційного суду Донецької області від 05 березня 2014 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

Апелянт ОСОБА_2, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання 21 січня 2015 року не з'явилася. У відповідності до ст. 305 ЦПК України справа розглянута за її відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, заперечення представника позивача Неудачина Р.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як установлено судом, 17 березня 2008 року між позивачем та ТОВ "Приоритет" було укладено кредитний договір №2.96/08-СК, за умовами якого останньому були надані кредитні кошти у сумі 1228073,00 грн. строком погашення до 15 березня 2013 року зі сплатою 16,5% річних за користування кредитними коштами (т. 1 а.с. 7-10,11).

У забезпечення вказаних кредитних зобов'язань між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_2 були укладені договори поруки № 2.96/08-ДП1 від 17 березня 2008 року та № 2.96/08-ДП2 від 17 березня 2008 року, за умовами яких поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати в повному обсязі за виконання зобов'язань ТОВ "Приоритет" перед банком (т. 1 а.с. 17, 18).

Договором про внесення змін №1 від 17 вересня 2009 року були внесені зміни до кредитного договору №2.96/08-СК, а саме відповідно до п. 1.2 за невиконання зобов'язань, передбачених п.п.5.10 та п. 5.11 цього договору, банк підвищує процентну ставку на 5% річних в порівнянні з діючою процентною ставкою за цим договором. Підвищення розміру процентної ставки відповідно до умов цього пункту вважається погодженим в момент укладання цього договору та не потребує укладання договору про внесення змін до цього договору. Після усунення позичальником порушення зобов'язань, передбачених п.п. 5.10 та п. 5.11, а саме надання позичальником банку документів, що підтверджують продовження дії строку договору страхування (страхового полісу) та сплати страхового платежу. процентна ставка за цим договором зменшується на 5 процентних пункти (у випадку, якщо процентна ставка була підвищена на 5 процентних пункти, в зв'язку з невиконанням позичальником п.п. 5.10 та п. 5.11 цього договору) з дати надання відповідних документів.

Також, цим договором від 17 вересня 2009 року змінено порядок нарахування, сплати процентів за користування кредитом та погашення кредиту, також змінено черговість списання грошових коштів Позичальника (т. 1 а.с. 12-15, 16).

ТОВ "Приоритет" належним чином не виконало зобов'язання, які передбачені кредитним договором, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 листопада 2013 року становила суму 538 144,35 грн., яка складається з 260 783,38 грн. - суми простроченої заборгованості з урахуванням індексу інфляції згідно зі ст. 625 ЦК України, 222 854,77 грн. - суми прострочених непогашених відсотків з урахуванням індексу інфляції згідно зі ст. 625 ЦК України, 20 746,97 грн. - несплачена пеня за останні шість місяців прострочення кредиту згідно з п. 8.1 кредитного договору, 20 691,40 грн. - суми 3% річних від суми простроченого кредиту за весь час прострочення кредиту та 12 267,99 грн. - суми 3% річних від суми прострочених відсотків за весь час прострочення відсотків згідно зі ст. 625 ЦК України.

Доводи апелянтів про те, що в силу положень частини 1 статті 559 ЦК України договори поруки № 2.96/08-ДП1 та № 2.96/08-ДП2 необхідно вважати припиненими з 17 вересня 2009 року, тобто з моменту внесення змін до забезпеченого ними кредитного договору № 2.96/08-СК, на які вони не давали своєї згоди, необґрунтовані.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-160цс13 від 05 лютого 2014 року.

Судом установлено, що відповідно до пункту 1 договору поруки № 2.96/08-ДП1 та договору поруки № 2.96/08-ДП2 відповідачі (поручителі) поручились перед банком за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором № 2.96/08-СК від 17 березня 2008 року та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. збільшуючими основне зобов'язання), надалі все разом кредитний договір (т. 1 а.с. 17-18).

Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Тобто, поручителі (відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2) прийняли на себе зобов'язання по погашенню заборгованості та надали свою згоду про внесення змін до Кредитного договору, в тому числі на збільшення розміру зобов'язань та обсягу їх відповідальності без їх повідомлення, що підтверджено їх особистими підписами на їх договорах поруки.

У пункті 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах у постанові від 17 січня 2011 р. №3-62г10, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зважаючи на те, що в договорах поруки поручителі надали згоду на зміну умов основного зобов'язання за кредитним договором №2.96/08-СК, які були передбачені договором про внесення змін №1 від 17 вересня 2009 року, такі зміни не є підставою для застосування до спірних правовідносин положення частини 1 статті 559 ЦК України. Тобто, зазначені договори поруки не є припиненими.

В іншій частині рішення не оскаржене.

З огляду на зазначене, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, тому відхиляє апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 28 січня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: