ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" січня 2015 р.Справа № 921/1206/14-г/15

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Галамай О.З. при секретарі судового засідання Панчук М.В.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хазера Україна", Стратегічне шосе, буд.16, м. Київ, 03028

до відповідача Приватного малого підприємства "Імпульс", вул. Промислова, 7, с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, 47728

про стягнення заборгованості в сумі 98 153,52 грн. ( з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

В судове засідання з'явились:

від позивача: не з"явився

від відповідача: Бутрин С.В. - представник, довіреність б/н від 19.11.2014 р.

Представникам сторін в судовому засіданні 19.11.2014 р. роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть спору: На розгляд господарського суду Тернопільської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Хазера Україна" подано позов до відповідача Приватного малого підприємства "Імпульс" про стягнення заборгованості в сумі 248 153,52 грн., з яких основний борг - 212 312,72 грн., 3% річних - 2950,70 грн., інфляційне збільшення - 9498,82 грн., штраф - 1311,56 грн. та пеня - 22 079,72 грн.

Ухвалою суду від 29.10.2014р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 19.11.2014р.

В судовому засіданні 19.11.2014р. суд перейшов до розгляду справи по суті .

Представник позивача в судовому засіданні 19.11.2014 р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні. Також через канцелярію суду подав необхідні документи, які витребовувались ухвалою суду (вх.№21346).

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №21347) для надання можливості ознайомитися із матеріалами даної справи, у зв'язку з чим у судовому засіданні оголошувалась перерва до 03.12.2014р.

Представник позивача в судове засідання 03.12.2014р. не з'явився, однак через канцелярію суду надіслав заяву про зменшення позовних вимог (вх.№ 22040 від 28.11.2014 р.) та уточнення (вх. №22320 (е)), яку прийнято судом до розгляду. Відтак предметом розгляду справи є стягнення заборгованості в сумі 98 153,52 грн, з яких: основний борг - 62 312,72 грн, 3 % річних - 2950,70 грн, інфляційне збільшення - 9498,82 грн, штраф - 1311,56 грн та пеня - 22 079,72 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 62 312,72 грн., в решті позову заперечив, однак письмового відзиву на позов не подав. Також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості сплатити борг в добровільному порядку., на задоволення якого розгляд справи відкладено на 11.12.2014р.

Представник позивача в судове засідання 11.12.2014р. не з'явився.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що основний борг сплачений в добровільному порядку. В підтвердження викладеного надав копії платіжних доручень. Однак просив суд відкласти розгляд справи для надання можливості сплати штрафних санкцій в добровільному порядку. Щодо стягнення витрат на правову допомогу частково заперечив, оскільки вважає їх неспіврозмірними до ціни позову. Також подав клопотання про продовження строку розгляду справи в порядку ст. 69 ГПК України, на задоволення якого розгляд справи продовжено в порядку статті 69 ГПК України на 15 днів та відкладено її розгляд на 13.01.2015р.

Представник позивача в судове засідання 13.01.2015р. не з'явився, однак через канцелярію суду надіслав заяву (вх.№ 3067 від 06.01.2015р.), в якій відмовляється від позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 62 312,72 грн. у зв'язку із сплатою відповідачем та просить суд стягнути з відповідача лише заборгованість в сумі 35 840,80 грн., з яких 3% річних - 2950,70 грн., інфляційні втрати - 9498,82 грн., штраф - 1311,56 грн. та пеня - 22 079,72 грн. Також представником позивача через канцелярію суду подано письмові пояснення (вх. №3068 від 06.01.2015р.) та документи, які витребовувались ухвалою суду (вх. №3070 від 06.01.2015р.) .

Представник відповідача в судовому засіданні письмово зазначив, що основний борг сплачений в добровільному порядку повністю (вх. № 3439).

В судовому засіданні 19.11.2014р. та 13.01.2015р. судом оглянуто оригінали документів, доданих до позовної заяви .

В судовому засіданні 13.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

20 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікерсон - Цваан Україна" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Хазера - Україна") (Постачальник) та Приватним малим підприємством "Імпульс" (Покупець) укладено договір поставки №ТР 20/02-1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві насіння сільськогосподарських культур у кількості і в строки згідно з умовами договору та додатків до нього, які з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін становитимуть невід'ємну частину договору, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами договору (п.1.1. договору).

Згідно п.1.2. договору предметом поставки є товар, найменування, кількість, асортимент та ціна якого вказуються у специфікації, що міститься у додатку 1 до договору.

Пунктом 2.1. договору ціна товару визначається в Специфікації, що міститься в додатку №1 до договору та є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.1., п.3.2. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатку (ах) по даному договору. Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника в строки, що зазначаються в додатках до Договору. Датою оплати вважається дата надходження коштів на поточний банківський рахунок постачальника.

Покупець зобов'язався своєчасно і в повному об'ємі здійснити оплату та прийняти товар ( п.4.2. договору).

Згідно п.7.3 договору факт передачі і приймання товару оформляється видатковою накладною.

Відповідно до умов договору поставки між сторонами укладено ряд специфікацій, зокрема:

- специфікація від 12.05.2014р. на загальну суму 174 516,00 грн., згідно з якою 30%, що складає 52 354,80 грн. повинна бути проведена в строк до 14.05.2014р., 70%, що складає 122 161,20 грн. здійснюється в строк до 10.10.2014р.;

- специфікація від 24.03.2014р. на загальну суму 852 145,28 грн., згідно з якою оплата за товар здійснюється наступними черговими платежами в строки: 150 000,00 грн. до 10.04.2014р.; 209 957,92 грн. до 20.05.2014р.; 246 093,68 грн. до 10.10.2014р.; 246 093,68 грн. до 10.11.2014р.

Також 22 серпня 2014 року між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору поставки №ТР 20/02-1 від 20.02.2014р., якою внесено зміни в назву Постачальника.

На виконання умов договору поставки №ТР 20/02-1 від 20.02.2014р. позивач передав відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які скріплені підписами та печатками обох сторін та рахунками на оплату (належно завірені копії містяться в матеріалах справи).

Даний товар отриманий відповідачем на підставі довіреностей на отримання товару (копії містяться в матеріалах справи).

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, в процесі розгляду справи відповідачем погашено основний борг повністю, що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Відтак, на момент винесення рішення у даній справі основний борг за отримання товару сплачено відповідачем в повній сумі.

Позивачем відповідно до п.9.6. договору нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення, за весь період такого прострочення, яка становить 22 079,72 грн. та штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості, що визначена п.9.7 договору, що становить 1311,56 грн., які просить стягнути з відповідача.

Згідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано три відсотки річних в розмірі 2950,70 грн та інфляційні втрати в розмірі 9 498,82 грн, які просить стягнути з відповідача.

Також позивач просить судові витрати в розмірі 4 963,07 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн. покласти на відповідача.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами договору поставки №ТР 20/02-1 від 20.02.2014р., позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними, які скріплені підписами та печатками обох сторін та рахунками на оплату (належно завірені копії містяться в матеріалах справи).

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товару (копії знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до укладених специфікацій від 12.05.2014р. та від 24.03.2014р. сторони узгодили строки проведення оплат.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав неналежним чином, оплативши заборгованість з порушенням строків її оплати. Позивачем надіслано відповідачу претензію № 31/07/1 від 31.07.2014р., яка останнім залишена без відповіді.

В процесі розгляду справи в суді відповідачем погашено основний борг в повній сумі, що підтверджується банківськими виписками.

Пунктом 4 ст. 80 ГПК України, встановлено, що позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 визначено, що у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб. Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 62 312,72 грн., суд приходить до висновку, що відмова від позову не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, а тому суд приймає відмову позивача в даній частині від позову. Відтак, провадження у справі слід припинити на підставі пункту 4 статті 80 ГПК України.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9.6. договору у випадку прострочення оплати за поставлений товар Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення, за весь період прострочення.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Однак, відповідно до ст. 3 даного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Враховуючи порушення Покупцем термінів оплати за отриманий товар, позивачем нараховано відповідачеві пеню за період з 15.05.2014р. по 08.10.2014р. у розмірі 22 079,72 грн.

При перевірці правильності нарахування позивачем пені судом встановлено, що вона нарахована з порушенням норм чинного законодавства, зокрема при розрахунку враховано день фактичної оплати суми боргу (10.09.2014р.) .

Судом здійснено перерахунки пені та визначено, що розмір пені становить 22 045,47 грн. (розрахунок додається).

За таких обставин, до задоволення підлягає пеня в розмірі 22 045,47 грн. В іншій частині нарахована позивачем пеня на суму 34,25 грн. є необґрунтованою й стягненню не підлягає.

Згідн п.9.7 договору у випадку прострочення оплати за поставлений товар понад 5 днів Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості.

Враховуючи порушення Покупцем термінів оплати за отриманий товар, позивачем нараховано відповідачеві 0,5 % штрафу у розмірі 1311,56 грн.

Судом встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1311,56 грн. заявлені позивачем відповідно до умов договору та норм чинного законодавства та підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у розмірі 1311,56 грн.

Нормами ст. 625 ЦК України, передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховано за період з 15.05.2014р. по 08.10.2014р. три відсотки річних в розмірі 2950,70 грн та за період з 15.05.2014р. по 30.09.2014р. нараховано інфляційні втрати в розмірі 9 498,82 грн., які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Щодо витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги в розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 450 від 25.06.2009р. ОСОБА_3, має право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 підтверджується договором про надання правової допомоги від 08.10.2014 р. та ордером серії НОМЕР_1 від 18.11.2014р., виданим Адвокатським об'єднанням "Херсонська ліга адвокатів".

На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок Адвокатського об'єднання "Херсонська ліга адвокатів" кошти у сумі 6000,00 грн. в якості оплати за послуги, згідно договору про надання правової допомоги від 08.10.2014 р., що підтверджується випискою банку від 09.10.2014р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 приймав участь у судовому засіданні в якості представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хазера-Україна".

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених витрат позивача в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. визначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути явно завищеним.

За таких обставин суд, з врахуванням обставин конкретної справи, зокрема ціни позову на день винесення рішення, враховуючи зменшення позовних вимог позивачем та у зв'язку із добровільною сплатою відповідачем основного боргу в повній сумі, вважає за можливе обмежити розмір судових витрат на оплату послуг адвоката, з врахуванням розумної необхідності для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх встановлено); вартість економних транспортних послуг; час, який би міг витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, які склалися в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, витрати на правову допомогу підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача в розмірі 4 000,00 грн.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1962,39 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 3, 4, 41, 42, 43,44, 45,46,12, 22,32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного малого підприємства "Імпульс" (47728, вул. Промислова, 7, с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 22603087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хазера Україна" (03028, Стратегічне шосе, буд.16, м. Київ, код ЄДРПОУ 34691463):

- 22 045 (двадцять дві тисячі сорок п'ять) грн. 47 коп. пені,

- 9 498 (дев'ять тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн 82 коп. інфляційних втрат,

- 2 950 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн. 70 коп. 3% річних,

-1311 (одну тисячу триста одинадцять) грн. 56 коп. штрафу,

- 4 000 ( чотири тисячі ) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу,

- 1962 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят дві) грн. 39 коп. судового збору.

3. В частині стягнення пені у розмірі 34,25 грн. відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 62 312,72 грн. - припинити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.01.2015р.

Суддя Галамай О.З.