ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/22112/14 29.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни 2. Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області

провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та про його скасування

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача Орлова О.В. дов. б/н від 24.11.2014р.

від відповідача Бічук С.Ф. дов. №77 від 22.04.2014р.

від третьої особи 1не з'явилися

від третьої особи 2не з'явилися

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та про його скасування, крім того просили судові витрати у розмірі 3 045,00 грн. також покласти та відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням п. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, а саме без доказів спливу тридцятиденного строку з моменту надісланого лізингодавцем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень лізингоодержувачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 порушено провадження у справі №910/22112/14 та призначено до розгляду на 10.11.2014.

23.10.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява №б/н від 23.10.2014 про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2014 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення за виконавчим написом за №1622 від 16.09.2014, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В., про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» майно - BODEX KIS 3WS, 2013 року випуску: шасі №SU90333GHDSBU1074, реєстраційний №АА7693ХО, вартістю 377 520,00 грн., що передане в користування на підставі Договору фінансового лізингу №843/02/13-В, укладеного 19.02.2013.

31.10.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив №б/н від 28.10.2014 з додатками на позовну заяву, відповідно до якого заперучували проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни та Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській та відкладено розгляд справи до 01.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 розгляд справи №910/22112/14 відкладено до 17.12.2014 та продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

16.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/22112/14 від 16.10.2014.

17.10.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про зміну підстав позову, клопотання про залучення до участі у справі третю особу та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 задоволено клопотання позивача про зміну підстав позову, відмовлено в задовленні клопотань про залучення до участі у справі третьої особи та про витребування доказів, розгляд справи №910/22112/14 відкладено на 29.12.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

25.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення №б/н від 24.12.2014 на заяву про зміну підстав позову, відповідно до яких просили відмовити в повному обсязі у задовленні позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання 29.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 29.12.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

Представники третіх осіб у судове засідання 29.12.2014 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 10.11.2014 не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що треті особи, які не заявляють самостійний вимог на предмет спору на строні відповідача, повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання треті особи, які не заявляють самостійний вимог на предмет спору на строні відповідача були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/22112/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.12.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (далі - Лізингоодержувач, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - Лізингодавець, Відповідач) укладено Договір фінансового лізингу №843/02/13-В (далі - Договір), відповідно до умов якого Лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в Специфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток №1 до Договору), а також інші платежі відповідно умов даного Договору (п. 1.1 додатку №3 до Договору).

У Додатку №2 до Договору лізингу сторонами узгоджено, що предметом договору фінансового лізингу є напівпричіп BODEX KIS 3W.

Відповідно до п. 2.2 Додатку №3 до Договору лізингу, загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається п. 8.1 Договору і може змінюватися відповідно до умов цього Договору. Порядок, розмір та терміни оплати Лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в Графіку платежів (додаток №1 до Договору).

У відповідності до п. 8.1 Договору лізингу загальна сума лізингових платежів складає 515 930,02 грн., може змінюватись відповідно до Загальних умов фінансового лізингу.

За змістом п. 11.2.1. Додатку №3 до Договору, Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли Лізингоодержувач, зокрема, не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів від дня настання строку платежу, встановленого Графіком платежів або Загальними умовами.

При цьому, Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши Лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов.

У разі якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення Лізингоодержувачу повідомлення згідно з п. 11.3 загальних умов Лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши Лізингодавцю суму викупу згідно з п. 8.5. Загальних умов, Лізингодавець направляє на юридичну адресу Лізингоотримувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі Лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу Лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні.

У разі відмови Лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу Лізингодавцю Лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів Лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на Лізингоодержувача понесених витрат (п.п. 11.3.-11.4. Додатку №3 до Договору).

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором лізингу, а тому права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями Параграфу 6 Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Параграфу 5 Глави 30 Розділу VI Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Законом України «Про фінансовий лізинг»

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 ГК України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням Позивачем своїх зобов'язань за Договором в частині сплати лізингових платежів, Відповідач надіслав Позивачу лист-вимогу від 30.06.2014 №138-УПК про сплату 22 163,24 грн., з яких 19 582,84 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами за період з 22.05.2014 по 22.06.2014, 292,71 грн. - пені та 2287,69 грн. - штрафу.

Вказана лист-вимога направлена цінним листом з описом вкладення 03.07.2014 (підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв'язку №3244 від 03.07.2014 та описом вкладення у цінний лист від 03.07.2014, що отримана Позивачем 11.07.2014, про що свідчить відмітка в повідомленні про вручення поштового відправлення.

Однак, як указує Відповідач, Позивач вказану вимогу у встановлений Договором строк не виконав, розрахунки не провів.

У зв'язку цим, Відповідач надіслав Позивачу повідомлення про відмову (розірвання) від Договору на підставі п. 11.4 Додатку №3 до Договору, в якому вимагав повернути предмет лізингу протягом 7 днів з моменту направлення даного повідомлення за адресою Лізингодавця.

Факт направлення Відповідачем повідомлення про відмову від Договору лізингу Позивачу підтверджується описом вкладення у цінний лист від 03.09.2014 та фіскальним чеком відділення поштового зв'язку №2788 від 03.09.2014, яке отримане уповноваженим представником Позивача 15.09.2014, про що свідчить відмітка останнього в повідомленні про вручення поштового відправлення.

Підсумовуючи викладене, Договір лізингу був розірваний Відповідачем в односторонньому порядку у зв'язку з порушенням Позивачем умов вказаного Договору в частині сплати лізингових платежів у відповідності до п. 11.2 Додатку №3 до Договору.

Відтак, у зв'язку з не оплатою Позивачем заборгованості та невиконанням зобов'язання з повернення предмету лізингу, Відповідач скористався своїм правом щодо безспірного вилучення предмета лізингу та звернувся до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, у відповідності до пункту другого Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 (далі - Порядок №296/5).

16.09.2014 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В. (третя особа) вчинила виконавчий напис за №1622 про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» майно - BODEX KIS 3WS, 2013 року випуску: шасі №SU90333GHDSBU1074, реєстраційний №АА7693ХО, вартістю 377 520,00 грн., що передане в користування на підставі Договору фінансового лізингу №843/02/13-В, укладеного 19.02.2013 та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі за період з 22.06.2014 по 15.09.2014 у розмірі 39 249,57 грн.

Позовні вимоги Позивача мотивовані тим, що вказаний виконавчий напис повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений з порушенням п. 2 Порядку №296/5, а саме без доказів спливу тридцятиденного строку з моменту надісланого Лізингодавцем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень лізингоодержувачу.

Відповідач, в свою чергу, заперечив проти позову, з підстав того, що оспорюваний виконавчий напис вчинений у цілковитій відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належних документів та згідно з погоджених сторонами умов Договору лізингу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 №10 спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Водночас, до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому Позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства України.

Підсумовуючи викладене, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спорів.

Так, в силу положень ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Таким чином, за змістом приписів вказаної норми Закону, Лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, у разі прострочення сплати платежу більше 30 днів.

З листа-вимоги №138-УПК від 30.06.2014 та повідомлення про відмову (розірвання) від Договору вбачається, що згідно графіку платежів Позивач повинен оплатити чергові лізингові платежі 22.05.2014 та 22.06.2014, однак вказані лізингові платежі не були сплачені Лізингоодержувачем.

Отже, станом на 02.09.2014 Лізингоодержувач прострочив оплату більше ніж на 30 календарних днів з настання строку, встановленого в графіку сплати лізингових платежів.

При цьому, з розрахунку заборгованості та пені по сплаті лізингових платежів станом на 15.09.2014, який був наданий нотаріусу, вбачається, що Позивач з 23.06.2014 припинив сплату лізингових платежів, у зв'язку з чим за період з 22.06.2014 по 15.09.2014 за останнім рахується борг в сумі 39 249,57 грн.

Відповідачем вказана сума заборгованості не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач правомірно відмовився від Договору після спливу тридцятиденного строку прострочення Позивача та звернувся до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, як то передбачено п. 11.4 Додатку №3 до Договору та встановлено ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», що спростовує доводи Позивача про порушення строку звернення до нотаріуса.

При цьому, як зазначено в абз. 3 п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24.10.2011, до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Отже, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність кредитору права повернення предмету лізингу, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій нотаріуса при його вчиненні та надавати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом ст. ст. 1, 2, 18 ГПК України, ст. ст. 1 і 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а відповідно до ст. 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

На підставі наведених норм чинного законодавства, роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України та висловлених ним правових позицій у Постановах від 11.03.2014 у справі №5011-5/14359-2012, від 19.02.2014 у справі №915/1255/13, від 14.11.2012 у справі №5021/378/12, від 31.07.2012 у справі №26/360 господарський суд позбавлений можливості надавати оцінку доводам сторін стосовно того, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог, а також щодо неповноти відображення приватним нотаріусом даних про строк, за який провадиться стягнення, деталізації пені та неповідомлення боржника про вчинення виконавчого напису, оскільки фактично всі ці доводи зводяться до намагання вказати на порушення приватним нотаріусом саме порядку вчинення нотаріальних дій, а не довести відсутність заборгованості перед відповідачем, її розміру, а відповідно й відсутності загалом підстав для вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справі» від 01.03.2013 визначено, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (частина друга статті 50 Закону України від 02 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат»). За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Отже, оскільки в даному випадку звернувшись з даним позовом до суду, Позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження, щодо невірного визначення Відповідачем суми боргу, в погашення якого за спірним виконавчим написом було вирішено повернути предмет лізингу (не надає власного контррозрахунку), тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

При цьому, суд зазначає, що розмір заборгованості, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки в даному випадку за виконавчим написом повертається лише предмет лізингу, а не сама заборгованість.

Судом також відхиляються твердження Позивача, що у виконавчому написі нотаріуса за №1622 від 16.09.2014 відсутні ідентифікучі ознаки предмета лізингу, як то шасі №SU90333GHDSBU1074, реєстраційний №АА7693ХО. Однак, виконавчий напис нотаріуса за №1622 від 16.09.2014 містить указану інформацію, що спростовує твердження Позивача.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами відсутність у Відповідача права повернення у безспірному порядку предмету лізингу, на підставі виконавчого напису нотаріусу.

Крім того, суд зазначає, що посилання Позивача на підпункт 2.3. пункту 2 Глави Подяку №296/5, в якому визначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та(або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, є неправомірним, оскільки стосуються договору іпотеки та основного зобов'язання, що ним забезпечується, та не має жодного відношення до відносин, що виникають в результаті укледення договору фінансового лізингу.

З огляду на вищевикладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу №843/02/13-В від 19.02.2013, а відтак Відповідач вправі був повернути предмет лізингу, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, на підставі заяви Позивача, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/22112/14 вжиті заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом за №1622 від 16.09.2014, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В.

Відповідно до статті 68 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Вирішуючи питання про скасування забезпечення позову, слід виходити з того, що заходи забезпечення спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення порушених прав позивача. З цього питання у п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 №16 зазначено, що оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Враховуючи те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» не підлягають задоволенню, тому заходи забезпечення позову позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2014, підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідження речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому відмовлено у задоволенні позовних вимог, покладаються на Позивача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Скасувати заходи до забезпечення позову, які вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/22112/14 шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом за №1622 від 16.09.2014, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В., про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» майно - BODEX KIS 3WS, 2013 року випуску: шасі №SU90333GHDSBU1074, реєстраційний №АА7693ХО, вартістю 377 520,00 грн., що передане в користування на підставі Договору фінансового лізингу №843/02/13-В, укладеного 19.02.2013.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Дата складання повного тексту рішення 19.01.2015.

Cуддя А.В.Яковенко