ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 року Справа № К2/107-12/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів:Євсікова О.О., Барицької Т.Л., Гольцової Л.А., Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,

Картере В.І., Козир Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства „Реверта"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.07.2014

у справі№К2/107-12/13 господарського суду Київської області

за позовомОСОБА_8

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Нісема"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) ОСОБА_9; 2) ОСОБА_10; 3) ОСОБА_11; 4) ОСОБА_12;

провизнання частково недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісема" та зобов'язання передати майно

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісема"

доОСОБА_8

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство „Реверта"

провизнання права власності на нерухоме майно

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Акціонерного товариства „Реверта"

до1) ОСОБА_8; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісема";

провизнання недійсним частково статуту товариства та визнання права власності на нерухоме майно,

за участю представників: - АТ "Реверта" - Левицького Є.В., Степанова Ю.Ю., Бєлоусова П.І.; - ОСОБА_9 - ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18; (інші учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 26.12.2013 у справі №К2/107-12/13 (суддя Бацуца В.М.) відмовлено ОСОБА_8 (позивач за первісним позовом, ОСОБА_8.) у задоволенні первісного позову до Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісема" (ТОВ "Нісема"), треті особи у справі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання частково недійсним статуту ТОВ „Нісема" та зобов'язання передати майно; прийнято відмову ТОВ "Нісема" від зустрічного позову до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство „Реверта", про визнання права власності на нерухоме майно і припинено провадження у справі у вказаній частині; задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Акціонерного товариства „Реверта" до ОСОБА_8 та до ТОВ „Нісема" про визнання недійсним частково статуту товариства та про визнання права власності на нерухоме майно.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 апеляційні скарги ОСОБА_8, подані на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 у вказаній справі, задоволені частково; рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 у даній справі скасовано в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Акціонерного товариства "Реверта" і у вказаній частині припинено провадження у справі; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2014 у справі №К2/107-12/13 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 і справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду даної справи 16.07.2014 Київським апеляційним господарським судом (колегія суддів: Кропивна Л.В., Андрієнко В.В., Калатай Н.Ф.) прийнято постанову, якою апеляційні скарги ОСОБА_8 на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 у даній справі задоволені; рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Акціонерного товариства "Реверта" скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, в іншій частині рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 у даній справі залишено без змін.

Акціонерне товариство "Реверта", частково не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 у даній справі, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, просить постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Реверта" та залишити в силі рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 у справі №К2/107-12/13 у цій частині про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Реверта".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2014 у складі колегії суддів: головуючого судді - Козир Т.П., суддів Гольцової Л.А. та Кролевець О.А., прийнято до касаційного провадження касаційну Акціонерного товариства "Реверта".

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 29.09.2014 №02-05/430 у зв'язку з виходом судді Іванової Л.Б. з відпустки, здійснено заміну судді Кролевець О.А. на суддю Іванову Л.Б. для розгляду даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 06.11.2014 №08.03-04/1562, у зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. (доповідача у даній справі) у відпустці, справу №К2/107-12/13 передано на повторний автоматичний розподіл, за результатами якого суддею-доповідачем у даній справі визначено суддю Барицьку Т.Л.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.11.2014 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Реверта" у справі №К2/107-12/13 прийнято до касаційного провадження наступним складом суду: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

За результатами розгляду заяви суддів Губенко Н.М., Барицької Т.Л., Картере В.І. стосовно формування розширеного складу колегії суддів для розгляду справи № К2/107-12/13 розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 03.12.2014 №45-р сформовано колегію суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, судді Барицька Т.Л., Гольцова Л.А., Губенко Н.М., Іванова Л.Б., Картере В.І. та Козир Т.П.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Козир Т.П. розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 18.12.2014 №49-р для розгляду справи № К2/107-12/13 сформовано колегію суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, судді Барицька Т.Л., Гольцова Л.А., Губенко Н.М., Іванова Л.Б., Картере В.І. та Кролевець О.А.

У зв'язку з виходом з лікарняного судді Козир Т.П. розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 29.12.2014 №54-р для розгляду справи №К2/107-12/13 сформовано колегію суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, судді Барицька Т.Л., Гольцова Л.А., Губенко Н.М., Іванова Л.Б., Картере В.І. та Козир Т.П.

12.01.2015 у судовому засіданні були присутні представники Акціонерного товариства "Реверта" та ОСОБА_9, інші учасники судового процесу не скористалися наданим їм процесуальним правом бути присутніми особисто в судовому засіданні або направити своїх представників.

12.01.2015 до початку судового засідання від представника ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_19 надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вказане клопотання, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників АТ "Реверта" та ОСОБА_9, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_19 про відкладення розгляду справи, оскільки, по-перше, розгляд справи №К2/107-12/13 неодноразово відкладався, в тому числі з підстав задоволення клопотань про відкладення, поданих як особисто ОСОБА_12, так і її адвокатом ОСОБА_19 (ухвали Вищого господарського суду України від 26.11.2014, 02.12.2014, 10.12.2014); по-друге, ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2014 сторони та треті особи у даній справі повідомлялися про те, що нез'явлення їх уповноважених представників в судове засідання касаційної інстанції не перешкоджає розгляду справи та не тягне перенесення її на інші строки.

12.01.2015 у судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, представником ОСОБА_9 ОСОБА_18 були подані клопотання про припинення провадження у справі через непідвідомчість спору господарським судам та у зв'язку з припиненням діяльності суб'єкта господарювання, який був стороною у даній справі. Обґрунтовуючи вказані клопотання, ОСОБА_18 зазначає про припинення діяльності ТОВ "Нісема" та про відсутність правонаступників у вказаного товариства, у зв'язку з чим первісний позов у даній справі за позовом ОСОБА_8 до ТОВ "Нісема" про визнання частково недійсним статуту вказаного товариства не може вважатися корпоративним, оскільки юридичної особи - ТОВ "Нісема" не існує. Крім того зазначає про те, що оскільки ОСОБА_8 є фізичною особою та не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а даний спір не є корпоративним, то провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Розглянувши вказані клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, межі перегляду справи у суді касаційної інстанції є досить обмеженими. Суд касаційної інстанції не може встановлювати факти, обставини, тощо, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а перевіряє судові рішення за вже встановленими судами обставинами на момент прийняття судового рішення. Представником ОСОБА_9 не доведено наявності зазначених ним у клопотанні обставин на час прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_8 до суду із позовом про визнання статуту недійсним) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Таким чином, спір між учасником та товариством, а саме між ОСОБА_8 як учасником та ТОВ "Нісема", є корпоративним, а відтак підлягає розгляду в господарському суді.

Відповідно до приписів ст. 811 ГПК України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів зазначає, що фіксування даного судового процесу за ініціативою суду, а також з урахуванням клопотання представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_16, здійснювалося за допомогою системи технічної фіксації судових процесів "SRS Femida".

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_8 звернулася до господарського суду Київської області із позовом до ТОВ "Нісема" про визнання частково недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісема" та про зобов'язання передати майно. Обґрунтований вказаний позов тим, що ОСОБА_8 є єдиним учасником ТОВ "Нісема", статутний фонд якого формується за рахунок внесення ОСОБА_8 до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1032,30 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (надалі - спірне нерухоме майно), і передане ТОВ "Нісема" за актом приймання-передачі від 19.03.2012. Право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_8 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.11.2011 у справі №2-4263/11. Однак 01.08.2012 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Печерського районного суду міста Києва було скасовано, наслідком чого є втрата ОСОБА_8 можливості сформувати статутний капітал ТОВ "Нісема" в установлений статутом спосіб - за рахунок внесення ОСОБА_8 до його складу спірного нерухомого майна.

Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції ТОВ "Нісема" подало зустрічний позов до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Реверта", про визнання права власності на нерухоме майно. В обґрунтування підстав вказаного позову ТОВ "Нісема" послалося на те, що подання ОСОБА_8 первісного позову до ТОВ "Нісема" свідчить про невизнання ОСОБА_8 наявності у ТОВ "Нісема" права власності на спірне нерухоме майно, чим порушуються права ТОВ "Нісема".

Акціонерне товариство "Реверта" як третя особа у справі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, також подало позов до ОСОБА_8 та ТОВ "Нісема" про визнання недійсним частково статуту ТОВ "Нісема" в частині формування статутного капіталу ТОВ "Нісема" за рахунок внесення до його складу спірного нерухомого майна та про визнання права власності на це майно. Обґрунтовуючи підстави позову, АТ "Реверта" посилається на те, що до статутного фонду ТОВ "Нісема" ОСОБА_8 передала спірне нерухоме майно, право власності на яке АТ "Реверта" набуло в позасудовому порядку на підставі договору іпотеки №2.1.16.4.-07/22-ІЕ1, чим порушуються права АТ "Реверта", при цьому посилається на ст. 392 ЦК України.

Місцевий господарський суд, розглядаючи дану справу, відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_8 до ТОВ "Нісема", виходячи з безпідставності заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_8 не надала суду жодних належних та допустимих доказів, що підтверджували б порушення спірним установчим документом (статутом ТОВ "Нісема") будь-яких корпоративних чи інших прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_8 При цьому суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про відмову від позову з підстав можливого порушення такими діями прав та законних інтересів третьої особи у справі - АТ "Реверта" як іпотекодержателя спірного нерухомого майна стосовно правової визначеності щодо права власності на спірне нерухоме майно та передачі цього майна без згоди іпотекодержателя до статутного капіталу ТОВ "Нісема".

Під час розгляду справи ТОВ "Нісема" подало клопотання про відмову від позову до ОСОБА_8, третя особа у справі - АТ "Реверта", про визнання права власності на спірне нерухоме майно, яке (клопотання) задоволено місцевим господарським судом, оскільки реалізація ТОВ "Нісема" права на відмову від позову не суперечить законодавству та не порушує будь-чиїх прав і охоронюваних законом інтересів.

В частині розгляду позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - АТ "Реверта", місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги товариства з підстав їх обґрунтованості та доведеності.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду та скасовуючи його в частині задоволення позовних вимог АТ "Реверта" і приймаючи у вказаній частині нове рішення про відмову у позові, виходив із того, що судом не встановлено наявності суб'єктивного інтересу АТ "Реверта" у предметі спору. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо залишення без змін рішення господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_8 до ТОВ "Нісема" і припинення провадження по зустрічному позову ТОВ "Нісема" до ОСОБА_8 та враховуючи межі оскарження АТ "Реверта" постанови апеляційного господарського суду (в частині скасування рішення місцевого господарського суду), здійснює перегляд судового рішення в оскаржуваній частині та вважає за необхідне частково його скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом, 23.08.2007 між АТ "Парекс Банка" (теперішня назва - Акціонерне товариство "Реверта") та Компанією "Lindmax LLP" (юридична особа за законодавством Великобританії та Північної Ірландії) був укладений договір кредитної лінії №2.1.16.4.-07/22 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого АТ "Парекс Банка" надало Компанії "Lindmax LLP" кредит в межах ліміту кредитної лінії 6 000 000,00 млн. Євро (згідно з графіком, визначеним в п. 1.2 кредитного договору).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про іпотеку", в якій наведені визначення термінів, що вживаються в зазначеному Законі, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Пунктом 1.7 кредитного договору сторони узгодили, що виконання зобов'язань клієнта, встановлених у кредитному договорі, забезпечується і посилюється, в тому, числі іпотекою, а саме: нерухомим майном - нежитловими приміщеннями, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, загальною площею 1032,30 кв. м, та складають 13/100 від всього домоволодіння, яке (нерухоме майно) належить ОСОБА_9 на підставі права власності згідно з договором купівлі-продажу від 28.03.2007 та в порядку, встановленому чинним законодавством України, зареєстроване на користь банку.

Господарським судом Київської області встановлено, що 23.08.2007 між АТ "Парекс Банка" та ОСОБА_9 був укладений договір іпотеки №2.1.16.4.-07/22-ІЕ1, відповідно до якого ОСОБА_9 (іпотекодавець за договором) передав в іпотеку АТ "Парекс Банка" (іпотекодержатель за договором) нерухоме майно - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, загальною площею 1032,30 кв. м, та складають 13/100 від всього домоволодіння і складаються з наступних приміщень:

- підвал: приміщення № 3: приміщення 1 пл. - 75, 3 кв. м, приміщення 2 пл. - 43, 7 кв. м, приміщення 3 пл. - 14, 8 кв. м, приміщення 4 пл. - 24, 9 кв. м, приміщення 5 пл. - 15, 0 кв. м, приміщення 6 пл. - 2, 0 кв. м, приміщення 7 пл. - 17, 6 кв. м, приміщення 8 пл. - 28, 6 кв. м, приміщення 9 пл. - 18, 5 кв. м, приміщення 10 пл. - 8, 5 кв. м, приміщення 11 пл. - 9, 7 кв. м, приміщення 12 пл. - 6, 4 кв. м, приміщення 13 пл. - 5, 0 кв. м, приміщення 14 пл. - 10, 8 кв. м, приміщення 15 пл. - 6, 0 кв. м, приміщення 16 пл. - 55, 5 кв. м, приміщення 17 пл. - 9, 8 кв. м, приміщення 18 пл. - 11, 3 кв. м, приміщення 19 пл. - 9, 4 кв. м, всього по підвалу - 372, 8 кв. м;

- 1-й поверх: приміщення 1 пл. - 2, 2 кв. м, приміщення 2 пл. - 84, 1 кв. м, вітрина пл. - 2, 1 кв. м, приміщення 3 пл. - 99, 9 кв. м, вітрина пл. - 4, 8 кв. м, приміщення 4 пл. - 72, 8 кв. м, вітрина пл. - 2, 5 кв. м, приміщення 5 пл. - 2, 9 кв. м, приміщення 6 пл. - 58, 3 кв. м, приміщення 7 пл. - 6, 3 кв. м, приміщення 10 пл. - 44, 8 кв. м, приміщення 11 пл. - 6, 1 кв. м, приміщення 12 пл. - 1, 8 кв. м, приміщення 13 пл. - 2, 9 кв. м, приміщення 14 пл. - 7, 3 кв. м, приміщення 14а пл. - 16, 2 кв. м, приміщення 15 пл. - 10, 2 кв. м, приміщення 16 пл. - 2, 6 кв. м, приміщення 17 пл. - 1, 5 кв. м, приміщення 18 пл. - 2, 2 кв. м, приміщення 19 пл. - 9, 1 кв. м, приміщення 20 пл. - 44, 5 кв. м, вітрини пл. - 2, 2 кв. м, приміщення 21 пл. - 18, 3 кв. м, приміщення 22 пл. - 17, 9 кв. м, приміщення 23 пл. - 25, 0 кв. м, вітрина пл. - 1, 0 кв. м, приміщення 24 пл. - 50, 3 кв. м, вітрини пл. - 4, 0 кв. м, приміщення 25 пл. - 0, 9 кв. м, приміщення 26 пл. - 1, 5 кв. м, всього по 1-му поверху - 606, 2 кв. м;

- антресолі 1-го поверху: приміщення 8 пл. - 47, 0 кв. м, приміщення 9 пл. - 6, 3 кв. м, всього по антресолі 1-го поверху - 53, 3 кв. м (надалі за текстом все вказане майно загальною площею 1032,30 кв. м - спірне майно).

Пунктом 8.3 іпотечного договору сторони узгодили, що спори та протиріччя між сторонами за цим договором або у зв'язку з ним вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Відносини, які виникають під час та у зв'язку з укладенням цього договору та не врегульовані в ньому, регулюються чинним законодавством України.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Розділом 6.3 іпотечного договору "Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки", підписаного між ОСОБА_9 та АТ "Парекс Банка" (теперішня назва - АТ "Реверта"), сторони узгодили порядок переходу до іпотекодержателя (АТ "Парекс Банка") права власності на предмет іпотеки. Так, відповідно до пп. 6.3.1 іпотечного договору, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність; застереження, зазначене в п. 6.3.1 іпотечного договору, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (пп. 6.3.2); іпотекодавець бере на себе зобов'язання вчиняти всі залежні від нього дії, які можуть стати необхідними для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а також дії, які не є необхідними, але можуть зробити процес переходу права власності відповідним, простим та максимально швидким (пп. 6.3.4).

Вказані пункти розділу 6.3 іпотечного договору дають підстави дійти висновку, що іпотекодержатель та іпотекодавець уклали договір про перехід права власності на предмет іпотеки, яким є спірне нерухоме майно, від іпотекодавця до іпотекодержателя у разі, зокрема, невиконання умов кредитного договору третьою особою - позичальником (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі №10/110-12/14).

Як встановлено місцевим господарським судом, у зв'язку з невиконанням Компанією "Lindmax LLP" своїх зобов'язань за кредитним договором АТ "Парекс Банка" у порядку, встановленому розділом 6.3 іпотечного договору, звернуло стягнення на спірне майно у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на це майно на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

В той же час, як встановив місцевий господарський суд та вбачається з матеріалів справи, 07.11.2011 Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" відмовило АТ "Парекс Банка" (з квітня 2012 року - АТ "Реверта") у реєстрації права власності на спірне майно.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Згідно з приписами п. п. 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України"" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Аналогічні положення містяться в ч. 2 ст. 14 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів (крім випадків, встановлених у частині сьомій цієї статті) з моменту надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію та передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 у справі №2а-17661/11/2670 за позовом ОСОБА_20 до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" за участю третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - АТ "Парекс Банка", задоволений частково позов АТ "Парекс Банка" до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна". У вказаній постанові встановлено подання 31.10.2011 АТ "Парекс Банка" до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" заяви про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, що є предметом іпотеки; визнано протиправною відмову КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" у реєстрації права власності АТ "Парекс Банка" на спірне нерухоме майно; зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права власності АТ "Парекс Банка" на спірне нерухоме майно.

При цьому, як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, розглядаючи вказану справу, встановив, шляхом дослідження умов кредитного договору та іпотечного договору, настання 14.07.2011 (дата направлення відповідної вимоги згідно зі ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та п. 6.3.1 іпотечного договору іпотекодавцю та боржнику) передбаченої іпотечним договором обставини, яка є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки - спірне майно, шляхом набуття на нього права власності, а також те, що АТ "Парекс Банка" є набувачем спірного майна відповідно до п. 6.3 іпотечного договору. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 у справі №2а-17661/11/2670 залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.09.2012 у вказаній справі. Факти, встановлені в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 у справі №2а-17661/11/2670, є в силу приписів ст. 35 ГПК України, преюдиціальними при розгляді даної справи, тобто такими, що не потребують додаткового дослідження та доказування.

Частина 4 статті 41 Конституції України визнає непорушним право приватної власності. Стаття 321 ЦК України поширює принцип непорушності права власності, а саме закріплює принцип неприпустимості протиправного позбавлення цього права чи обмеження в його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як вказувалося вище, рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відповідно до приписів п. 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 поняття "майно" може означити "існуюче право" або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право; і в цілях статті 1 Першого протоколу Конвенції - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав (п. 35 вказаного рішення).

Отже, забезпечуючи виконання Компанією "Lindmax LLP" своїх зобов'язань за кредитним договором шляхом укладення з ОСОБА_9 іпотечного договору, предметом якого є спірне нерухоме майно, АТ "Парекс Банка" (теперішня назва - АТ "Реверта") мало законне сподівання на отримання, у разі порушення Компанією "Lindmax LLP" зобов'язань за кредитним договором, компенсації за передані в кредит та неповернуті боржником кошти шляхом набуття права власності на передане в іпотеку спірне нерухоме майно та, відповідно, можливості використання (реалізації) права власності на це майно, зміст якого (права власності) відповідно до ст. 317 ЦК України полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном.

В той же час, звертаючись із позовом про визнання за АТ "Реверта" (попередня назва АТ "Парекс Банка") права власності на спірне майно, що не суперечить позиції Верховного Суду України стосовно правової можливості звертатися до суду з відповідними позовами у разі навіть врегулювання сторонами у іпотечному договорі позасудового порядку задоволення вимог іпотекодержателів, та про визнання недійсним статуту ТОВ "Нісема" в частині формування статутного капіталу вказаного товариства за рахунок внесення до його складу нежитлового приміщення загальною площею 1 032,30 кв. м, що розташоване в будинку 1/12 по АДРЕСА_1 в місті Києві (спірного іпотечного майна), АТ "Реверта" посилається на те, що дії ОСОБА_8 з передачі спірного майна до статуту ТОВ "Нісема" в якості внеску до статутного капіталу вказаного товариства, незважаючи на скасування судом касаційної інстанції ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.11.2011 у справі №2-4263/11, якою (ухвалою) було затверджено мирову угоду, за котрою ОСОБА_9 (іпотекодавець спірного майна) передав у власність ОСОБА_8 спірне майно, свідчать про невизнання та оспорення ОСОБА_8 та ТОВ "Нісема" права власності АТ "Реверта" (попередня назва - АТ "Парекс Банка") на спірне майно.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, у тому числі, відчужувати майно.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється.

У разі якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 07.11.2012 № 6-107цс12).

Як встановив місцевий господарський суд, відповідачами за позовом АТ "Реверта" (ОСОБА_8 та ТОВ "Нісема") не надано будь-яких доказів на підтвердження надання згоди АТ "Реверта" (попередня назва - АТ "Парекс Банка") на відчуження ОСОБА_9 (іпотекодавцем) спірного майна на користь ОСОБА_8 на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11.11.2011 у справі №2-4263/11 і на підставі якої (ухвали) відбулася державна реєстрація за ОСОБА_8 права власності на спірне майно, так само як і відсутні докази надання згоди АТ "Реверта" на подальше відчуження ОСОБА_8 спірного майна шляхом передання його до статутного капіталу ТОВ "Нісема". Навпаки, всі дії ОСОБА_8, ТОВ "Нісема", ОСОБА_9 саме й свідчать про оспорення та невизнання права власності на спірне майно за АТ "Реверта", позови про захист якого (права власності) можуть обґрунтовуватися "виправданим очікуванням" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України). Такими діями (які свідчать про оспорення та невизнання права власності за АТ "Реверта" на спірне нерухоме майно), як вірно зазначив місцевий господарський суд, є постійне ініціювання вказаними особами судових спорів та наступні судові рішення, винесені різними судовими інстанціями:

- ухвала Печерського районного суду міста Києва від 11.11.2011 у справі №2-4263/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 за участю третьої особи - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про стягнення заборгованості. Вказаною ухвалою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, відповідно до якої ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_8 спірне нерухоме майно. Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.03.2012. Проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.08.2012 скасовані ухвала Печерського районного суду міста Києва від 11.11.2012 та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 06.03.2012, справу №2-4263/11 передано на новий розгляд;

- рішення Печерського районного суду міста Києва від 31.01.2012 у справі №2-5315/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, яким визнано право власності за ОСОБА_8 на спірне майно, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12.06.2012. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12.09.2012 скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 31.01.2012 та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 12.06.2012 у вказаній справі, та прийнято нове рішення, яким у позові ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності на спірне майно відмовлено;

- постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2012 у справі №2а-2756/12/2670 за позовом ОСОБА_8 до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про зобов'язання КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності на спірне майно. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.04.2013, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2012 у справі №2а-2756/12/2670 та відмовлено у задоволенні позову;

- рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2012 у справі № 2-1098/12 за позовом ТОВ „Нісема" до ОСОБА_9, за участю третьої особи ОСОБА_8, про визнання права власності, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.07.2012, яким позов задоволено повністю та вирішено визнати право власності на спірне майно. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.10.2012 скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2012 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17.07.2012 у справі № 2-1098/12, та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю;

- постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2012 у справі № 2а-5502/12/2670 за позовом ТОВ „Нісема" до КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про зобов'язання вчинити дії, якою позов задоволено повністю та зобов'язано КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності за ТОВ „Нісема" на спірне майно. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2012 у справі № 2а-5502/12/2670 та відмовлено у задоволенні позову повністю.

Статтями 181 та 182 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухомості) належать об'єкти, що розташовані на земельній ділянці, а право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема, їх виникнення підлягають державній реєстрації.

Згідно з приписами частини 4 ст. 334 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до положень ст. 392 ЦК України суд підтверджує наявне право в разі, якщо його хтось заперечує або не визнає (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 14.11.2014 у справі №6-129цс14). Крім того в цій постанові Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що на підставі статей 331, 392 ЦК України можна визнати за позивачем право власності на спірні об'єкти ще до отримання документів, які посвідчують це право. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Отже, встановивши факт невизнання та оспорювання, зокрема, відповідачами за позовом АТ "Реверта", права власності за вказаним товариством на спірне майно, яке останнє набуло, про що вказувалося вище, шляхом звернення стягнення на спірне майно у позасудовому порядку через набуття права власності на вказане майно на підставі відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (розділ 6.3 іпотечного договору) та наявності судового рішення, яким зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права власності АТ "Парекс Банка" на спірне нерухоме майно, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що право власності АТ "Реверта" на спірне майно підлягає захисту шляхом його визнання у судовому порядку.

Стосовно іншої позовної вимоги АТ "Реверта" про визнання недійсним статуту ТОВ "Нісема", зареєстрованого Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області від 15.03.2012, в частині формування статутного капіталу за рахунок внесення до його складу нежитлового приміщення - спірного майна, яка також була правомірно задоволена місцевим господарським судом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

Статтею 41 Конституції України унормовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Як вбачається з матеріалів справи, Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі від 19.03.2014, якою було скасоване рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013 в частині задоволення позову АТ "Реверта" в тому числі й щодо вищевказаної вимоги й припинено провадження у справі у цій частині, зазначив в мотивувальній частині про те, що спори, пов'язані з визнанням недійсними установчих документів господарського товариства та формуванням статутного капіталу такого товариства, враховуючи правову природу корпоративних правовідносин, стосуються створення, управління, діяльності господарського товариства, є корпоративними.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, оскільки під час розгляду даної справи підтверджено (встановлено/визначено), з урахуванням вже встановлених Окружним адміністративним судом міста Києва у своїй постанові від 08.12.2011 у справі №2а-17661/11/2670 обставин, які в силу ст. 35 ГПК України не потребують доказуванню, а саме: у зв'язку з невиконанням Компанією "Lindmax PPL" своїх зобов'язань за договором кредитної лінії, АТ "Реверта" в порядку, передбаченому п. п. 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.3.1 іпотечного договору звернуло стягнення на спірне нерухоме майно у позасудовому порядку шляхом набуття на нього права власності на підставі відповідного застереження у договорі іпотеки. Враховуючи скасування 01.08.2012 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали Печерського районного суду від 11.11.2011 про визнання мирової угоди, на підставі якої ОСОБА_8 набула у власність спірне майно, то, відповідно, набуття вказаною особою права власності на це майно є незаконним, а відтак і формування статутного капіталу ТОВ "Нісема" за рахунок майна, що не належить ОСОБА_8, не можна визнати законним, оскільки здійснено всупереч відповідному законодавству (ст.ст. 52, 87 ГК України, ст.ст. 87, 143, 144 ЦК України, ст.ст. 4, 51, 52 Закону України "Про господарські товариства") та порушує права особи - власника цього майна. Тому положення статуту ТОВ "Нісема", зареєстрованого Тетіївською районною державної адміністрацією Київської області 15.03.2012, в частині формування статутного капіталу за рахунок спірного нерухомого майна правомірно визнані місцевим господарським судом недійсними.

Проте суд апеляційної інстанції при скасування рішення місцевого господарського суду у відповідній частині та прийнятті нового рішення у цій частині про відмову у позові АТ "Реверта" не врахував вищенаведеного, так само як і не спростував висновки місцевого господарського суду, покладені в основу прийнятого ним рішення, а обґрунтував постанову у вказаній частині, про що зазначалося вище, недоведенням АТ "Реверта" наявності у нього суб'єктивного інтересу у предметі спору, з чим погодитися не можна з огляду на таке.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої , виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (ч. 2 ст. 22 Конституції України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Громадянин має право безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення.

Згідно зі ст. 21 ГПК України сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання, а в даному випадку особа, яка оспорює або не визнає його право власності на майно.

При цьому позивач самостійно визначає в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, і обґрунтовує позовні вимоги, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються ці вимоги, зокрема, щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і залежно від установлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Разом з тим апеляційним господарським судом не спростовано правомірних висновків місцевого господарського суду щодо наявності у АТ "Реверта" суб'єктивного інтересу щодо спірного нерухомого майна як іпотекодержателя цього майна, що полягає у правовій визначеності щодо права власності на зазначене нерухоме майно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відхилення судом апеляційної інстанції доводів АТ "Реверта" щодо встановлення Окружним адміністративним судом міста Києва у своїй постанові від 08.12.2011 у справі №2а-17661/11/2670 обставин набуття вказаним товариством права власності на спірне нерухоме майно здійснено з порушенням приписів ст. 35 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8, звертаючись до Київського апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013, просила скасувати рішення місцевого господарського суду в даній справі та припинити провадження у справі.

Однак апеляційний господарський суд, зазначаючи в резолютивній частині постанови про повне задоволення апеляційних скарг ОСОБА_8, фактично скасував рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - АТ "Реверта" і в цій частині прийняв нове рішення про відмову у позові, а не припинив провадження у справі, як просив заявник апеляційних скарг. Тобто, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про повне задоволення апеляційних скарг ОСОБА_8 на рішення господарського суду Київської області від 26.12.2013, не врахував їх фактичних вимог.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Апеляційним господарським судом, на відміну від місцевого господарського суду, використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом дослідження у даній справі, а відтак, наявні правові підстави для скасування винесеної у даній справі судом апеляційної інстанції постанови в оскаржуваній АТ "Реверта" частині та залишення в цій частині в силі рішення місцевого господарського суду.

Доводи, викладені представником ОСОБА_9 ОСОБА_16 у заперпеченнях на касаційну скаргу, про те, що справа за позовом АТ "Реверта" до ОСОБА_8 та ТОВ "Нісема" в частині визнання права власності на спірне нерухоме майно не могла розглядатися господарським судом Київської області, оскільки місцезнаходженням спірного нерухомого майна є місто Київ, чим порушено ст. 16 ГПК України, не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Як вказувалося вище, провадження у даній справі було порушено господарським судом Київської області за первісним позовом ОСОБА_8 до ТОВ "Нісема" про визнання частково недійсним статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісема". АТ "Реверта", в межах вказаного провадження, вже порушеного господарським судом Київської області за позовом ОСОБА_8, подало позов як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору про визнання недійсним частково статуту товариства та визнання права власності на нерухоме майно.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Тобто, позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору розглядався в межах вже порушеної судом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Стосовно доводів представників ОСОБА_9 про визнання недійсним іпотечного договору, у зв'язку з чим, на їх думку, всі зобов'язання, що виникли на його підставі, є припиненими, колегія суддів зазначає, що вказані обставини виникли після прийняття рішення у даній справі, а як зазначалося вище, суд касаційної інстанції переглядає судове рішення з урахуванням обставин, які існували на момент його прийняття.

Крім того у своїх запереченнях на касаційну скаргу представник ОСОБА_9 ОСОБА_16 вказує про те, що на момент винесення господарським судом Київської області рішення у даній справі була затверджена нова редакція статуту ТОВ "Нісема" від 02.12.2013, яка не передбачає формування статутного капіталу вказаного товариства за рахунок спірного майна, що свідчить про відсутність предмета спору в цій частині.

Відносно вказаних пояснень колегія суддів зазначає, що, по-перше, АТ "Реверта" не позбавлено права в установленому законом порядку оскаржити попередню редакцію статуту ТОВ "Нісема" в частині внесення ОСОБА_8 до його статутного фонду майна, що належить АТ "Реверта"; по-друге, як вірно встановив місцевий господарський суд, нова редакція статуту ТОВ "Нісема" від 02.12.2013 в силу вимог ст. 56 Закону України "Про господарські товариства" не набрала чинності.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства „Реверта" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 у справі №К2/107-12/13 скасувати в частині повного задоволення апеляційних скарг ОСОБА_8 та в частині скасування рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2013р. у справі №К2/107-12/13 і прийняття нового рішення про відмову Акціонерному товариству „Реверта" у позові. Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2013 р. в цій частині залишити в силі.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 залишити без змін.

В задоволенні клопотань представника ОСОБА_9 - ОСОБА_18 про припинення провадження у справі відмовити.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: Т.Л. Барицька

Л.А. Гольцова

Н.М. Губенко

Л.Б. Іванова

В.І. Картере

Т.П. Козир